На Сумщині із 213 тисяч гектарів підсіяти належить щонайменше десять відсотків. Хліборобських рук чекають ще 240 тисяч гектарів незораної восени «цілини». Водночас навіть в економічно розкручених господарствах готовність тракторного парку становить лише 70 відсотків. Утім, наявну в області техніку можна назвати такою з великим застереженням. Адже щонайменше 90 відсотків так званого машинно-тракторного парку вже давно скидається на експонати доюрського періоду, чиє місце давним-давно в музеї. Зі збиральною технікою справи й того гірше. Ті самі 90 відсотків настільки струхлявіли від ударної праці впродовж попередніх 20—25 сезонів, що придатні хіба що на металобрухт.
Дожили вони до «прадідівського» віку лише завдяки колишнім ремонтним майстерням райсільгосптехніки. Та років зо три тому останні з них мов корова язиком злизала. Тож, щоб хоч якось зарадити справі, сільські механізатори впродовж усього міжсезоння клепають запчастини до латаних-перелатаних тракторів, сіялок, плугів, комбайнів на власних колінах. Саме з цієї причини останні роки Сумщина постійно недобирає до 20 відсотків вирощеного врожаю. Через авантюрні схеми, запроваджені попередніми можновладцями для перекачування чужих грошей у власні кишені, в області збанкрутіло близько 60 сільгосппідприємств. Через «батьківські» обійми тих самих «благодійників» більш як третина від загальної кількості господарств Сумщини — 187 — настільки економічно захлялі, що без сторонньої фінансової допомоги самотужки взагалі не зможуть вийти в поле. І через відсутність високоліквідного майна під заставу банківських позичок їм не бачити як власних вух. Загалом кредиторська заборгованість сумських аграріїв зашкалила за 350 мільйонів гривень, а борг із зарплати впритул наблизився до 14 мільйонів гривень. Унаслідок такого «благодійництва» торік із сівообороту в області було виведено 315 тисяч гектарів. Тільки не подумайте, що наведені цифри висмоктані мною з пальця. Вони взяті з листа-інформації, надісланої безпосередньо Президенту України.
Тим часом на придбання різноманітних матеріально-технічних цінностей, вкрай необхідних для проведення цьогорічного комплексу весняно-польових робіт, аграріям області потрібно ні мало ні багато —320 мільйонів гривень.
Де взяти таку астрономічну суму? Нинішні можновладці пішли протоптаною стежкою попередників і вказують начальницьким перстом у бік банків, мовляв, ставайте у чергу по кредити. Та навчені гірким досвідом селяни не дуже дослухаються до цих «соломонових» порад. Навіть з-під палиці не дуже охоче готують пакети кредитних замовлень, а самотужки шукають інших виходів з нинішньої скрути. Чому?
За відповіддю на це запитання я поїхав до лебединців. Вибір був не випадковим. Недавні сільськогосподарські законодавці моди в усіх галузях економіки в регіоні сьогодні нарівні з іншими ледве зводять кінці з кінцями. За великим рахунком у районі лишилося лише п’ять—шість стабільних в економічному відношенні господарств. Ще стільки само з горем пополам перебиваються з хліба на воду, й удвічі більше, які накопичили боргів як собака бліх, шикують торби для мандрів по світу.
За словами новопризначеного голови райдержадміністрації Максима Ткаченка, більшість з них в економічну халепу вскочили з вини попередніх керманичів, які прагнули стягнути з «партнерів» останню сорочку. «Батьки», як засвідчують факти, завдання перевиконали з рекордними показниками. Заборгованість лебединців перевищує чи то п’ять, чи то десять мільйонів гривень. А на посівну, щоб хоч якось вийти з ситуації, потрібно залучити щонайменше 6—7 мільйонів гривень.
— Але ж банки готові піднести кредити мало не на тарілочці з блакитною облямівкою, — нагадую співрозмовникові висновки недавньої колегії.
— Це сьогодні вона блакитна, а на час розрахунків зазвичай завжди чомусь стає золотою, — зітхає Максим Ткаченко. — Мало того, що кредити короткотермінові і надаються під 21 відсоток річних, так ще й під п’ятикратну заставу майна. Добре, коли погода не підведе: можна буде розраховуватися врожаєм. А якщо «порадує» форс-мажором? Як тоді бути? Розраховуватися за кредит людськими паями і позбавити всіх останньої надії?..
Сумною вийшла розмова. Жодного просвіту у хліборобів. Тож і вибір невеликий. Точніше — жодного. Вітчизна знову вимагає від обкраденого й знедоленого селянина чергового подвигу...
Сумська область.
