Будь-яку справу можна робити трьома способами: правильно, неправильно і по-армійському.

Американський вислів.

За державу мені вже не прикро. Ну скільки можна ображатися за величезний могутній, але вочевидь розладнаний механізм, в якому не помічають гвинтиків?!
Прикро за військовослужбовців у ролі тих самих гвинтиків. Вони просять даху і хліба. Чи чує їх держава?
У “Голосі України” дедалі частіше публікуються листи наших голодних і безквартирних захисників. Вони вміють аналізувати і лічити. У нещодавньому своєму зверненні до міністра оборони Анатолія Гриценка контрактники просили: поверніть хоча б десяту частину розбазареного, вкраденого військового майна і реалізуєте всі соціальні програми. Анатолій Степанович і сам знає, до чого призвела корупція, зловживання в армії. До зради інтересів не лише МО, а і держави. Тим часом міністерство — найбагатше відомство, в якому сьогодні налічується 399 спорожнілих військових містечок, 193 державні та казенні підприємства, багато надлишкових споруд, техніки тощо. Дотепер, за твердженням міністра Гриценка, за безцінь продавалося майно, яке коштує мільйони, яких так бракує для бойової підготовки, розв’язання гострих соціальних проблем.
Зокрема, для забезпечення погононосіїв житлом. Нині у квартирній черзі стоять 45,5 тисячі осіб, з них 13 тисяч — понад десять років. У рік квартирами забезпечували щонайбільше три тисячі офіцерів.
У Дніпропетровську тих, хто потребує житло, майже тисяча, у рік святкують новосілля 5-6 родин. А могли б більше, використовуй відомство кошти з розумом. Викладений нижче випадок продажу об’єкта — лише один факт нераціонального, на мій погляд, підходу до реалізації “зайвого” майна.

Серед атакуючих не помічений

Магазин фарб, розташований в будинку № 59 на проспекті Пушкіна (центр міста), знає багато хто. Але мало кому відомо, що у будинку, зведеному 1860 року, містився жіночий монастир. Зрозуміло, келій тут тепер немає. Але атрибути гуртожитку, яким і значиться двоповерховий будинок, що перебуває на балансі облвійськкомату (ОВК), збереглися. Престижне місце, добротне приміщення площею 1087,8 кв. м не могло залишити байдужими до нього підприємницький люд.
Першим орендарем у 1997-му стало відоме нині ТОВ “Древбумснабстрой” (ДБСС). У 1999 році воно уклало договір оренди з Міністерством оборони на 25 років. Жили, працювали — не тужили, як кажуть.
Наша довідка. ДБСС — офіційний представник п’яти провідних закордонних компаній, які виробляють будівельні матеріали, меблеву фурнітуру і лакофарбову продукцію. Підприємство здійснює будівельно-ремонтні роботи, виготовляє меблі, займається торгівлею. Валовий оборот у 2004-му — понад 32,4 млн. гривень. У бюджет і фонди соцстраху перерахувало 218,6 тисячі гривень. Середньооблікова кількість працюючих — 183 особи.
У 2000-му за сфальсифікованими документами договір з ДБСС було розірвано. Прокуратура так і не знайшла майстра з “хфальші”. А тим часом у монастирі, перепрошую, будинку з’явився новий орендар — ТОВ “Рубіж”. Виробники меблів стали суборендаторами, але дотепер платять за комунальні та інші послуги. “Рубіж”, за визнанням його керівника Геннадія Чистякова, і не намагався укладати відповідні договори.
— Так склалося, що ДБСС платило і за послуги, і за свої площі, що влаштовувало всіх.
Не всіх. Гендиректор ТОВ “Древбумснабстрой” Олександр Гонюк написав з дюжину листів до прокуратури, в яких просив перевірити законність укладання договору між ТОВ “Рубіж” і МО. Ось одна із відповідей: “... заява про необхідність проведення прокурорської перевірки законності розірвання (виділено мною. — Авт.) договору оренди між ДБСС і МО розглянуто...” Суборендатори не раз вимагали розібратися, хто і чому позбавив “Древбумснабстрой” статусу орендаря і як “Рубіж” зайняв його місце під сонцем — відповіді “пеклися” немов під копірку. З рекомендацією звертатися до суду, оскільки прокуратура, мовляв, захищає тільки інтереси держави.
Однак це не завадило їй тричі виступати позивачем стосовно ДБСС, по суті, втручаючись, на мій погляд, в суперечку між підприємствами, до того ж на боці “Рубежу”, що має борг перед МО.
Наша довідка. ТОВ “Рубіж” займається ремонтом, будівництвом систем опалення, котелень і торгівлею. У товаристві працює 14 осіб (у сезон — 50—60). У 2004-му обсяг продажів і послуг становив 1,3 млн. гривень. Перераховано в бюджет і фонди 19 тисяч гривень.
Відносини між товариствами ще більше загострилися в 2003-му, коли стало відомо, що колишній монастир, він же гуртожиток ОВК, він же орендовані приміщення підлягають відчуженню. Кому ж не хочеться отримати ласий шматок від військового пирога!
— Ми написали в міністерство десятки листів із проханням продати нам будинок, — розповідає гендиректор ДБСС Олександр Гонюк. — І нас визнали претендентами разом з іншими. Але коли дійшло до купівлі-продажу...
У МО вирішили не продавати, а обміняти будинок на квартири для військовослужбовців. Варто зазначити, що й у “Древбумснабстрое”, і в “Рубежі” у керівництві колишні кадрові офіцери. І кому як не їм сприяти тому, щоб 5-6 родин одержали дах над головою. ДБСС готове було викласти мільйон гривень, а “Рубіж” з незрозумілих мені причин “позичив” своє право іншій фірмі. Вона і купила кілька недобудованих квартир, як стверджує Геннадій Чистяков, за 278,3 тисячі гривень. Міністр оборони скасував рішення про відчуження двоповерхового будинку за смішну ціну. Створена комісія МО торік вивчала питання і рекомендувала його продавати. Відповідне рішення прийняв Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу і правоохоронної діяльності, який затвердив 22.10.04 р. додатковий перелік майна, яке може бути відчужено. У списку був і нежитловий комплекс на проспекті Пушкіна.
Тоді, судячи з інформації Міноборони, на корпус претендували три (чи чотири? — Авт.) суб’єкти. “Рубіж” серед них не значився.

Розвідка на висоті

А тим часом на Майдані в Києві розпалювалася помаранчева революція. Процес приватизації, пам’ятаєте, активізувався. Гадаю, під слушним приводом завершити розпочате почало форсувати події і Міноборони. Через держпідприємство “Укроборонсервіс” воно виставило на продаж Дніпропетровський “шматок пирога”, про що було оголошено в “Біржовому віснику” 7 і 16 грудня 2004-го. У результаті в конкурсі переміг “Рубіж”, який купив 1087,8 кв. м за 835 тисяч гривень (початкова ціна — 832 834,46 гривень).
Від кого Геннадій Чистяков довідався про майбутній конкурс?
— Прочитали в газеті і одразу подали документи.
Разом з конкурентами я шукав у Дніпропетровську полтавський щотижневик “Біржовий вісник”, але, на жаль, не знайшов.
В “Укроборонсервісі” до цього поставилися спокійно. Мовляв, для більшої прозорості ми оголосили конкурс, хоча законом це не передбачено. Як не передбачено і переважне право будь-кого на купівлю нерухомості військового відомства. Відчуження відбувається на основі рівноправності всіх суб’єктів.
І це добре. Але хто і як повинен забезпечити цю рівноправність? Публікацій у газеті, як виявилося, мало. Про торги не знав навіть військовий комісар, не кажучи вже про прокурора гарнізону, квартирно-експлуатаційну частину і претендентів. Отже, формальностей дотримано, а там хоч трава не рости? Чи варто було витрачати дарма гроші на оголошення, якщо торги, на моє переконання, пройшли фактично непрозоро і формально? І ще питання, чи можна їх вважати законними.

Бомба для міністра

Принаймні Індустріальний суд Дніпропетровська наклав арешт на будинок.
— Рішення суду ми оскаржуватимемо, тому що відповідно до договору про купівлю-продаж сплатили гроші і тепер зазнаємо збитків, — каже Геннадій Чистяков.
— Я стурбований продажем будинку, орендна плата за який дає можливість нам хоч якось утримувати інші приміщення в нормальному стані, — зазначає військовий комісар Юрій Миронов. — Адже бюджетні гроші на ремонт й інше практично не надходять.
— Як я знаю, будинок оцінено в сотні тисяч доларів, — розповідає комерційний директор ДБСС Дмитро Гонюк. — Вважаю, експертна оцінка його щонайменше вдвічі занижена. Ми, до слова, готові були заплатити суму на два порядки більше, ніж держава отримала від наших конкурентів.
До військового прокурора Дніпропетровського гарнізону я пішов, озброївшись фактами, про які він, нещодавно призначений, мабуть, не знав.
По-перше, будинок продали з дизельним агрегатом аварійного постачання облвійськкомату електроенергії. Власнику, зрозуміло, генератор не потрібний, але ніхто ніде не написав і не сказав, куди його подіти, і хто забезпечуватиме бойову готовність ОВК у разі від’єднання комісаріату від електрики і зв’язку... По-друге, у будинку на проспекті Пушкіна, 59 зареєстровано і прописано 16 військовослужбовців і членів їхніх родин. Виходить, їх продали разом з будинком?..
Прокурор Герман Бухтіаров запевнив мене, що інформує про це Генпрокурора...
Подивимося, що з цього вийде.

Дніпропетровськ.