Наголосив у розмові з кореспондентом “Голосу України” голова Державного комітету телебачення і радіомовлення Іван ЧИЖ

— З приходом до влади нової команди відновилися розмови про потребу роздержавлення засобів масової інформації. Як ви ставитеся до цього? І які засоби масової інформації можна назвати державними?
— Якщо чесно, то я категорично не сприймаю термін “роздержавлення ЗМІ”. І абсолютно чітко усвідомлюю, що їх потрібно усуспільнювати.
Державного сегмента ЗМІ фактично немає. До них належать “Голос України”, “Урядовий кур’єр”, певною мірою “Робітнича газета”, бо серед її засновників —Кабінет Міністрів. Решта — комунальні, які належать територіальним громадам.
Серед електронних — 27 обласних телерадіоорганізацій, національні телекомпанія і радіокомпанія, ТРК “Культура”, створена півтора року тому моїм наказом, і ТРК супутникового іномовлення “Всесвітня служба “Українське радіо і телебачення”. Тобто 30 компаній із 1260.
Тому говорити про тотальне одержавлення інформаційного простору не випадає. Інша справа, що державні й комунальні ЗМІ мають якомога менше залежати від органів влади, які їх засновують, і підпорядковуватися інтересам територіальних громад, суспільства загалом.
На жаль, останнім часом українська журналістика перетворилася на суб’єкт політичних маніпулювань, а журналіст, якщо він має ім’я, стає на той чи той бік.
— У цьому випадку згадуються колеги, які дружно “прозріли” перед другим туром президентських виборів. Може, це їхня біда, а не вина. Можливо, потребує вдосконалення законодавча база, яка стосується інформаційного поля, засобів масової інформації. Скажімо, нині більшість ЗМІ — у приватній власності...
— ... Понад 70 відсотків.
— ...26 червня 1990 року, коли приймали перший закон про засоби масової інформації, ситуація була зовсім інша. Тож хоч і кажуть, що треба підписати кодекс журналістської етики, але журналіст — найманий працівник, як і будь-хто інший, а тому він змушений виконувати ту роль, яку визначає йому власник. Отож, може, варто врегулювати законодавчо відносини власника ЗМІ і творчого колективу...
— Проблеми з’являються передусім там, де немає чіткого правового поля. Це особливо стосується електронних ЗМІ, де не видно реального власника —того, хто стоїть за тим чи тим каналом, що породжує медіа-монополізм. А цей монополізм — лихо для суспільства більше, ніж монополізм державний. Бо на державні ЗМІ можна якимось чином вплинути. А коли невідомо, хто стоїть за тим чи тим холдингом, то в цьому випадку журналіст — безправний.
Президент України Віктор Ющенко, коли виступав на 7-й міністерській конференції, наголосив: головна проблема інформаційного простору — монополізм. До речі, конференція відбулася у Києві 10—11 березня. І всі її учасники звернули дуже серйозну увагу на публічність засновництва.
Справді, журналіст мусить знати, куди він іде, хто його наймає, які його права й обов’язки, що він може, а чого не може робити. Звичайно, хотілося б, щоб журналіст міг усе, а межу визначали законодавство і морально-етичні норми. Тому ці положення мають бути передбачені в договорі, який підписуватимуть журналіст і власник засобу масової інформації. А механізми зобов’язувального характеру щодо власника і журналіста потрібно передбачитиі в законі про ЗМІ.
— На адресу вашого комітету лунають різні звинувачення. Що ви відповіли б тим, хто так вельми насідає на вас?
— Насамперед варто відповісти на запитання: чому з’явилася ця огульна, голобельна критика?
Я назвав би її “демократичною заказухою”. Бо за нових декларованих правил і демократичних цінностей таке просто неприпустиме. І я ставлюся до цієї критики спокійно доти, доки не зачіпаються інтереси моїх рідних, близьких або моїх колег, інтереси справи, якій я служив. Оцінка, яку зробила Верховна Рада під час мого звіту, — свідчення того, що ми не сиділи, не дрімали, а працювали на користь України.
Я прийняв відомство в напівжалюгідному стані, розваленим. І ніколи не критикував попередників. Сьогодні можу сказати: ми зробили стільки, скільки не було зроблено за десять попередніх років. Наголошу: для України!
А мене тепер звинувачують у протилежному. Наприклад, закидають: Чиж намагається приватизувати “Тавриду” — наше державне кримське видавництво. Насправді “Тавриду” я витягнув із судового розгляду на банкрутство. Для цього довелося кілька разів розмовляти з головою Вищого господарського суду. Ми насилу встигли, ще трохи, і його приватизували б. Звичайно, змушені були змінити керівника, який призвів до банкрутства. Тепер він пише в усі інстанції, звинувачуючи в усіх гріхах. Так, у видавництва є борги, бо свого часу його було незаконно відчужено у власність Криму. Але сьогодні видавництво працює: друкуються газети. Нещодавно за програмою соціально значущих видань там побачила світ книжка Дмитра Павличка “Ялівець” у серії “Шкільна бібліотека”. І Дмитро Васильович був приємно здивований, що в Криму вийшла книжка українською мовою.
Мене звинувачують, що я розтринькав кошти під час створення супутникового каналу. Канал створювали багато років. Ще з часів, коли Віктор Ющенко очолював уряд, йшли доручення створити його. Але ніхто навіть за вухом не чухав. Сьогодні є канал, який транслює свої програми на 82 країни світу. А під час революційних подій УТР увійшло до трійки лідерів поряд з СНН і ГРТ у глобальній мережі Інтернет-мовлення. На наш сайт зверталися до мільйона разів.
Або дорікають: чому в нас на душу населення виходить трохи більш як одна книга? Хочу нагадати: у 1999 році в Україні за цим показником випускали 0,43 книги. А тому на початках своєї роботи я доклав усіх зусиль, щоб прийняти закон про державну підтримку книговидання. Динаміка така: 11700 назв книг у 2002 році, у наступному — 12444, торік — понад 15 тисяч назв. А найголовніше — вдалося подолати 50-мільйонний рубіж з тиражів.
Я розумію, для зміни керівника бажано, щоб цього всього не було. Отож і постає запитання: за що боролися?
Ще одна причина атаки на мене — моя позиція в питаннях захисту прав людей, наших працівників. Зауважу, уже цього року було три перевірки діяльності комітету. Однак непокоять не самі перевірки. Телефонують з місць і повідомляють, що такі ревізії ведуть і в обласних телерадіокомпаніях з єдиною метою: “накопати” компромат на керівництво комітету. Якщо лише тому, що Чиж на цій посаді, то, заради Бога, рішення я прийму сам. Для мене теми “крісла” немає, а лише тема “принципу”. У мене є принципи, і я ними не торгую.
— У нашій розмові ми не можемо оминути й теми “темників”...
— На щастя, комітет не мав причетності до їх появи. Та я не бачу нічого в тому, що якийсь інститут влади хоче бути більш відкритим. Але цей позитив може бути втрачений, якщо процедура запропонованих тем передбачає умовчування інших або застосування технологій маніпулювання громадською думкою.

Розмову вів Володимир КОРОЛЮК.