Для пересічного громадянина слово «вибори» має такий собі «сезонний» зміст: те, що в певний період починається й у визначений час завершується.
Зате для Центральної виборчої комісії то безперервна робота, хоча й не так добре видна нашим громадянам. Адже щоб вони могли здійснити свій вибір безперешкодно, усвідомлено і своєчасно, цьому має передувати велика підготовка, необхідно розв’язати безліч проблем і питань, які проростають своїм корінням у різні сфери соціального та політичного життя.
Тож про «сезонність» тут не тільки говорити — навіть мріяти не доводиться, як свідчить найавторитетніший експерт держави з цих питань, голова Центральної виборчої комісії Ярослав Давидович.

Темою нашої розмови цього разу стала низка звернень виборців уже не тільки до ЦВК, а й до редакції нашої газети. Щоправда, зарадити їм пізно, і надійшли вони, як кажуть, пост фактум, коли вибори вже завершились. Але сама проблема лишилась, про що свідчать листи читачів. Суть її —участь у голосуванні виборців похилого віку, інвалідів та хворих людей, а точніше — можливість голосувати поза межами виборчих дільниць, тобто вдома. Оскільки нова виборча кампанія чекає країну вже досить скоро, то чи зможуть такі виборці скористатися своїм правом, а чи знову відчують себе «втраченими голосами»?
— Ярославе Васильовичу, ви говорили на одному з засідань, що й до Центральної виборчої комісії надходила велика кількість звернень з цього приводу. Чому цим людям не вдалося проголосувати?
— Одразу скажу, що ні в кого не має бути сумнівів: одне з пріоритетних завдань для Центральної виборчої комісії — забезпечити право кожного виборця на вільне волевиявлення. Жодного втраченого голосу бути не повинно, принаймні з вини організаторів виборів.
На жаль, остання виборча кампанія (і зокрема повторне голосування 26 грудня 2004 року) якраз цю проблему — голосування поза межами виборчих дільниць — дуже загострила.
Природа її виникнення зрозуміла і носить, на мою думку, ситуативний характер. Згадаймо, що й раніше були виборці, які за станом здоров’я не могли прибути на виборчі дільниці, вони зверталися до відповідних комісій з заявами, і їм надавали змогу проголосувати вдома. Обліку їх кількості досі не велось, оскільки така вимога не передбачена законодавством, та й особливої необхідності до президентських виборів 2004 року не виникало. З досвіду попередніх виборчих кампаній скажу, що ця цифра коливалась десь у межах 3-5 відсотків.
Проте в листопаді 2004 року за підсумками участі у виборах виявилось (маю сказати, досить-таки несподівано для нас), що в окремих регіонах поза кабінами проголосували близько 35 відсотків виборців. І, як показала практика, далеко не завжди таке голосування було викликане об’єктивною необхідністю. Тобто цю гуманну для людей, яким важко дістатись до виборчої дільниці, можливість — голосувати вдома — дехто зробив однією з брудних виборчих технологій.
Організовуючи повторне голосування 26 грудня 2004 року, Центральна виборча комісія діяла строго в межах законодавства. Справді, певні положення Закону України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року» від 8 грудня 2004 року посилили вимоги до голосування за межами призначених для цього приміщень. Це, як ви пам’ятаєте, викликало неоднозначну реакцію як в організаторів виборів, так і в органів влади на місцях та інших суб’єктів виборчого процесу. Положення, що унеможливлюють голосування за межами спеціального приміщення всіх, крім інвалідів першої групи та виборців, які нездатні пересуватися самостійно, були предметом розгляду Конституційного Суду України 24 грудня 2004 року. Центральна виборча комісія негайно довела його рішення до відома громадськості, більше того — змушена була невідкладно прийняти власні роз’яснення норм Закону, які допомогли значно лібералізувати їх застосування: зокрема, було продовжено строк подачі заяв та спрощено процедуру посвідчення копій відповідних документів, які слугували підставою для голосування поза межами виборчої дільниці. Підтвердженням правомірності дій Центральної виборчої комісії стало рішення Верховного Суду України від 26 грудня 2004 року.
Таким чином дуже важливо зрозуміти головне: ніхто, ані український законодавець, ані виборчі комісії, не намагаються обмежити права інвалідів, літніх людей та інших, кому з певних причин важко дістатись до виборчої дільниці. Всі зусилля спрямовані лише на те, щоб мінімізувати зловживання, пов’язані зі здійсненням конституційного права кожного громадянина на вільний вибір.
А щодо листів, то маю також повідомити вашим читачам: Центральна виборча комісія напередодні та в день голосування отримала кілька тисяч звернень саме з цього приводу, причому у вигляді телеграм. Однак коли ми вибірково їх перевірили, то виявилося, що тексти в них повторювались майже дослівно, незважаючи на різні області й райони адресатів, більшість адрес є вигаданою, а якщо були й правдиві, то люди, які там проживають, нічого до ЦВК не надсилали. Тобто навіть це цинічно зробили «технологією».
Хоча я щиро шкодую, якщо хтось не встиг подати документи до виборчої комісії й не взяв участі в голосуванні.
— Отже, на наступних виборах люди, яким важко пересуватись без допомоги, зможуть без проблем проголосувати вдома у разі потреби?
— Тут треба максимально врахувати всі перелічені «за» і «проти». Ми це питання нині детально вивчаємо й розглядаємо в різних аспектах, тобто комісія активно працює над удосконаленням механізму голосування осіб з обмеженими можливостями пересування.
Основна проблема полягає в тому, як забезпечити таємність волевиявлення, не допустити впливу на виборців сторонніх осіб, унеможливити фальсифікації при голосуванні поза межами приміщень дільничних виборчих комісій. Вдома ж кабіну не обладнаєш. А для суб’єктів виборчого процесу, котрі відстежують відповідність процедур чинному законодавству, а також спостерігачів, можливості бути присутніми при голосуванні за межами виборчих дільниць ускладнені.
Слід відзначити, що світова практика цього сегменту виборчого процесу розвивається в іншому напрямку: створення рівних можливостей для голосування громадян у загальних місцях, тобто на виборчих дільницях. Зокрема в пояснювальній доповіді, затвердженій Венеціанською комісією в жовтні 2002 року на 52-й сесії, є окрема частина про те, що під час виборів використання переносних скриньок для голосування небажане, оскільки це несе в собі серйозну загрозу підтасувань. Та якщо вони все ж таки використовуються, слід установити жорсткі умови з метою недопущення порушень, включаючи направлення разом зі скринькою кількох членів дільничної виборчої комісії, які представляють різні політичні сили.
У деяких країнах взагалі не практикується голосування за межами виборчих дільниць. Проте приміщення для голосування в цих державах мають спеціальне обладнання для виборців з обмеженими можливостями пересування, що полегшує доступ до кабін.
Тому нам просто необхідно найближчим часом, враховуючи інтереси таких виборців, створити в масштабах держави банк даних, до якого було б занесено всіх виборців з обмеженими можливостями в пересуванні. Зробити це слід гласно, відкрито, щоб знали і самі виборці, і всі, хто причетний до організації та проведення виборів. Причому варто поділити цей список як мінімум на два розділи. До першого занести тих виборців, які дійсно не можуть пересуватись і потребують забезпечення їх голосування вдома, та подбати про всі процедури заздалегідь. А другий розділ включатиме осіб, які можуть проголосувати на виборчих дільницях за умови забезпечення їх транспортом.
Про виділення такого транспорту слід, звичайно, подбати заздалегідь. Однак при цьому треба заборонити використовувати транспорт політичних партій та блоків, оскільки дуже часто під час перевезення здійснюється агітація людей. А ще необхідно створити максимально зручні умови для виборців, зокрема людей похилого віку, на дільницях у день голосування. Скажімо, приміщення для голосування повинні знаходитись у місцях, зручних для підходу і під’їзду автотранспорту, обов’язково на першому поверсі, до того ж їх треба обладнати для пересування інвалідів перилами чи пандусами, там мають бути аптечки, пункти першої медичної допомоги, кімнати або місця для відпочинку тощо.
Широке поле діяльності тут і для органів та установ соціальної сфери. Так, варто забезпечити роботу якомога більшої кількості соціальних працівників та волонтерів, які б допомагали людям дістатись до виборчих дільниць, опікувались ними на дільницях.
Тож, як бачимо, до проблеми має підключитись низка інших державних інституцій — відповідні міністерства та відомства, а також місцеві органи влади. Тому що і підготовка документів для створення банку даних, і забезпечення транспортом для перевезення, і створення інших необхідних умов таким виборцям — поза компетенцією ЦВК. Не кажучи вже про зміни до виборчого законодавства.
Зважаючи на близькість парламентських виборів, «впрягатись» у роботу всім причетним до виборчого процесу треба якнайшвидше. Адже у проведенні чесних і прозорих виборів, у вільній реалізації кожного голосу виборця зацікавлене все суспільство.

Розмову вела Інга Черненко.