«Судді, зважте!»
Жоден із працівників морського порту не пригадує такого: озброївшись плакатами, члени трудового колективу вишикувалися... під стінами суду! Не пригадують, щоб за їхніми вікнами вирувала революція, і в місцевому суді Дніпровського району.
...Хтось прагне занапастити наше підприємство! Олігархи вже зазіхають? Не дамо! Нехай суд зважає на думку колективу, — гув натовп. Засідання того дня не відбулося — не з’явився позивач.
«Історія з портом» схожа на детектив. Відправивши «на іншу роботу» багаторічного керівника Юрія Тутушкіна, за правління якого провідне підприємство залишалося на плаву навіть у найскрутніші «штормові» часи, Міністерство транспорту та зв’язку призначило на посаду директора у державне підприємство Херсонський морський торговий порт «чужака». Тридцятилітній киянин Андрій Пелюховський отримав ключі від кабінету, сейфу. Спеціально для нього було придбано трикімнатну квартиру. За собою привів і команду. І начальник, і його люди поспішили розсістися в кабінетах. Не поспішав Пелюховський з одним — подати у відділ кадрів належні документи. А вони були потрібні, адже специфіка роботи вимагає, щоб управління Служби безпеки у Херсонській області надало дозвіл на доступ до державної таємниці. Лише після багаторазових нагадувань Пелюховський все-таки подав — копію диплому.
Пішов і ключі прихопив
Уже через чотири місяці після призначення Пелюховський подає заяву на звільнення. Що там «нагорі», у Києві, думають-вирішують, людям залишається лише здогадуватися — специфіка роботи така, що порт має своє начальство в Одесі, а там керуються столичними вказівками. Все ж сталося так, як люди й сподівалися, як, по суті, й мало трапитися. На чолі найстарішого підприємства, з якого й починалася історія краю, став свій, доморощений, портовик, котрий пройшов трудовий шлях до головного інженера, висококваліфікований спеціаліст, який не один раз був депутатом районної ради, Володимир Огіренко. Він давно перебував у резерві на посаду начальника.
Тим часом Пелюховський не передав справ, не відповідав на багаторазові спроби зв’язатися з ним поштою та телефоном. Наразі не було відомо й місце його перебування.
Університет не винен
На цей час керівництво морпорту звернулося до прокуратури з вимогою порушити проти Пелюховського справу про... надання підроблених документів. Підстави? У Київському національному університеті ім Т. Г. Шевченка Андрій Пелюховський не вчився, і диплом юриста за номером таким-то йому не видавали, — свідчила відповідь першого проректора КНУ О. Третяка.
Писав, бо хворів
«Я був хворий, заяву писав з температурою, тому прошу визнати її недійсною, і повернути мене на посаду начальника морпорту», — напише Андрій Пелюховський до суду, де вимагатиме виплатити йому кошти «за вимушені прогули та моральні збитки».
Але ж трудовий колектив не хоче мати на посаді такого керівника! Пелюховського підмовляють особи, зацікавлені в тому, щоб прибрати до рук діюче підприємство, переконані портовики. І теж подали позов — щоб екс-начальник та його команда повернули матеріальні цінності на суму понад 21 тисячу гривень.
Міністр каже, підтримає
«Володимир Огіренко — професіонал? І як людина — порядний? Значить, підтримаємо», — запевнив херсонських портовиків Євген Червоненко, коли вони поділилися своїми проблемами з міністром під час «морської» наради в Одесі.
— Я теж клопотатиму про призначення начальником морпорту Огіренка, — запевнив автора цих рядків голова облдержадміністрації Борис Силенков. — Знаю його як високопрофесійного фахівця. Та все одно портовики хвилюються: всілякі підкилимові розмови множать чутки про торгівлю керівними посадами. Проте — налаштовані обстоювати свою думку.
Херсон.
