Світ художньої гімнастики мені відкрила ще в школі однокласниця Свєта Александрова. Повсякдень — худюче дівчисько, яке мріє про шматочок тортика. Зате на шкільних святах — королева. Яскравий купальник, серпантинні переливи атласної стрічки, музика, оплески... І всі хлопці закохані.
Цей вид спорту — суто жіночий. І не тільки через спортсменок. Тренують їх теж лише представниці прекрасної половини. У цьому я була впевнена. Але одного разу познайомилася з єдиним в Україні (а може, і у світі) чоловіком-тренером з художньої гімнастики Віталієм Кузнецовим.
— Наш вид спорту, напевно, один із найконсервативніших, — каже Віталій Степанович. — Консервативність ця від жінок. Адже дами-тренери вже коли знайшли щось (елемент, позу, рух), за це і тримаються. Чоловік шукає нове. Насилу переконав нашого тренера Віру Василівну в потребі занять з навантаженнями. Адже спину можна зміцнити саме завдяки таким вправам. Утім, “тримати спину” важливо не тільки в гімнастиці, а й у житті.
“Тримати спину” Віталій Степанович був змушений з раннього дитинства. Найяскравіший спогад дворічного хлопчика — бомбардування. Досі перед очима — чотири вогняні кулі, потяг, люди, що біжать.
Ріс Віталій кволим і слабким, давався взнаки післявоєнний голод. Але таким він собі не подобався, тож узявся за спорт: веслування, плавання, легку атлетику, фехтування. Помітив успішного легкоатлета чудовий тренер Семен Ісакович Шнайдер. З ним посів п’яте місце в Україні серед юнаків.
У Миколаєві Кузнецов закінчив інститут, почав тренувати легкоатлетів. А в 70-му став директором ДЮСШ № 3. Відтоді — беззмінний керівник. Спочатку школа готувала спортсменів з п’яти видів спорту — легкої атлетики, футболу, велоспорту, стрільби і боксу. Пізніше “прийшла” художня гімнастика. “На мою голову”, — сміється Віталій Степанович.
Хто нас виводить у майстри
У тому, що Кузнецов почав “займатися” художньою гімнастикою, винувата донька. Коли їй виповнилося шість років, закрили спортшколу, де вона тренувалася. Батько “забрав” гімнастику до себе.
— Один з показників роботи ДЮСШ — виховання майстрів спорту, — пояснює Віталій Степанович.
З доньки гімнастка так і не вийшла. Зате батько прикипів до цього виду спорту надовго.
— Мені було цікаво, — розповідає Кузнецов, — як розминаються гімнастки, які в них навантаження. Згодом і сам вник у тонкощі тренувального процесу. Здивувався. А чому гімнастки не бігають під час розминки, не качають прес, працюють тільки біля станка? Почав підказувати. Тренери відмахувалися. Мовляв, самі знаємо, як ліпше. І тільки з Вірою Василівною Ласейчук, тренером тямущим, вдалося порозумітися. З тих пір Віталій Степанович і сам тренує.
Кузнецов розробив власну систему тренувань на основі постійних спостережень та аналізу показників гімнасток.
— Я прихильник того, що в основі має бути розвиток якостей, — каже він. — Наприклад, дуже важливо розвинути витривалість. У залі спортсменки працюють з зупинками. А для досягнення витривалості потрібен інтенсивний біг. Усе це можна пояснити і з біологічної точки зору. На змаганнях пульс спортсмена 180—240 ударів. Тренуються вони на пульсі 130—140. Відчуваєте різницю? Потрібно розвивати серцево-судинну систему. Найстрашніше — робота на середньому рівні. Тоді м’язи закислюються молочною кислотою і відмовляються працювати.
Віталій Степанович показує мені складний графік. Зеленим кольором позначено кращу ученицю Юлію Чернову. Вона виступала на Олімпійських іграх в Афінах. По вертикалі, у стовпчик — прізвища гімнасток і показники. По горизонталі — якості і вправи для груп м’язів. Ось — показник гнучкості. Треба сісти так, щоб одна нога була на підлозі, а другу обперти об стіну. Кут у 100 градусів — ідеал. Але поки що найкращий показник — 84 градуси. Таких параметрів — 70. І майже сто тисяч записів.
Справжня гімнастка відмовиться?
У залі, де тренується молодша група, стрибала дівчинка-пампушечка. Схожа вона була на мене в юному віці. Запитую: “Хіба можна таких товстушок брати в “художниці”? — “А чому б і ні, — відповідає Віталій Степанович. — Стереотипи жіночої краси в гімнастиці мінливі. Були модні худі болгарки, потім ставні гімнастки. Тепер — чарівні, такі як Аліна Кабаєва. А що робити кореянкам? Вони стрибучі, сильні, гнучкі. Але від природи — невисокі й міцненькі. То що, їм не місце в гімнастиці? Так само й українські дівчата. Не можу я не взяти в групу “пампушку”, якщо вона гнучка і стрибуча”.
На дошці оголошень у спортшколі побачила одне, якому посміхнулася: “Справжня гімнастка відмовиться від солодкого, борошняного, жирного”. Перед словом “відмовиться” красувалося приписане від руки “не”. Причому частку цю замазували не раз і так само не раз дописували.
У сучасній художній гімнастиці, звичайно, найголовніша проблема — суддівство. Дуже багато тут суб’єктивізму. Судді працюють за принципом: “Якщо я своїй дівчинці не поставлю високу оцінку, то хто це зробить?”. Хоча за сучасних технологій можна застосувати і сучасні методи оцінки. Не за принципом “подобається-не подобається”, а за рівнем технічної і художньої виразності.
Альма-матер миколаївської художньої гімнастики має убогий вигляд. Одноповерхова споруда 1924 (!) року забудови. Зал — молодший, йому лише 45 років. Але капремонту не бачив і він. Проблем фінансових — безліч. Крім батьків і тренерів ними ніхто не цікавиться. Атласна стрічка коштує 260 гривень, м’яч — 320, булави — 365. Звичайно, батьки екіпірують своїх доньок за повною програмою. Але що старші дівчатка, то дорожчий їхній “супровід”.
З болем розповідає Віталій Степанович про плани. Для того щоб показувати гідні результати, треба виїжджати на змагання. Коштує це 500—600 гривень. Не кожному під силу. А одне змагання десяти тренувань варте. Виїжджати конче потрібно! От і виходить, що талановиті дівчатка залишають спорт.
А стосовно чоловічого і жіночого начал у художній гімнастиці я погоджуся з Віталієм Степановичем. Має бути гармонія.
Миколаїв.
