Незважаючи на критику, що лунає з усіх боків, чиновники Київської міської державної адміністрації демонструють нульову реакцію. Звичайно, слабкі потуги, як-от зустріч Олександра Омельченка з представниками малого і середнього бізнесу, відбуваються — все ж таки треба виконувати вказівки уряду, однак при словах «влада має простягувати руку бізнесові» ці потуги закінчуються однозначним «ви нічого від влади не можете вимагати, ви можете тільки просити». Очевидно, Олександр Олександрович та всі його заступники забули, хто є джерелом влади в Україні. Інакше б і заступників у Київського міського голови вже було б троє — згідно з указом Президента, і з хабарництвом почали б боротися.
Втім, столична влада вперто демонструє небажання змінюватися та змінювати ставлення до бізнесу. Як кричущий приклад можна назвати скандальну ситуацію з київським ринком зовнішньої реклами, яка вже кілька місяців хвилює все бізнес-середовище. І справа навіть не в раптовому, непрорахованому підвищенні розцінок на зовнішню рекламу, а в стандартному ставленні до бізнесменів як до джерела наповнення бюджету. Судіть самі.
Епопея з підняттям розцінок почалася наприкінці січня — саме тоді рекламісти дізналися, що влада хоче брати з них у чотири-п’ять разів більше грошей. І це — при задекларованому містом стабільному розвитку і заявленому Президентом курсі на зниження податкового тиску. Попри численні звернення з боку державних органів: Антимонопольного комітету, Держкомпідприємництва, Кабінету Міністрів, — новий порядок розцінок все ж таки було зареєстровано в Мін’юсті 24 лютого. А в ньому:
— збільшення розцінок на звичайні бігборди у 2,4 разу в середньому по місту;
— збільшення розцінок на технологічні й сучасні міські формати (сітілайти) у 4,5 раза, хоча чиновники постійно заявляли про своє бажання сприяти розвиткові саме таких конструкцій;
— при розрахунку плати за місце неповний метр площі влада округлює до повного не на користь бізнесу — це при тому, що комп’ютери можуть спокійно рахувати 4,23 кв. метра; однак попри звернення підприємців цей пункт ніхто чомусь чіпати не хоче — мабуть, це пов’язано з захистом інтересів бізнесу?
— і найголовніше: під час розробки розцінок чиновники виходили не з цифр, закладених в бюджеті, а з прибутків, які, на їхню думку, отримують підприємці, тобто намагалися самі встановити ціни на рекламу в місті.
Всі закиди підприємців про те, що запланований бюджет з такими розцінками буде перевиконано на 10 мільйонів, чиновники КМДА відкидали як неправдиві. Однак... Через тиждень, коли ГО «Київреклама» надіслала рахунки компаніям зовнішньої реклами, виявилося, що грошей справді надійде набагато більше, ніж треба. І ще виявилося, що підприємці абсолютно точно порахували всі надходження до бюджету, в той час як усі відповідні управління не тільки цього не зробили, а й відмовлялися робити на вимогу громадських організацій.
Сьогодні, звичайно, і Головне управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном м. Києва, і ГО «Київреклама», і заступники О. Омельченка почали заново переглядати розцінки, але в будь-якій іншій країні після такого проколу з міським бюджетом всі вони мали б дуже швидко «злетіти». Цього не відбувається, а в заступника Омельченка Віктора Падалки, який відповідає за бюджет міста, продовжує красуватися на дверях плакат «Грошей нема і не буде» — філософія київської міської влади.
Біда не в тому, що чиновники Києва не виконують своїх прямих обов’язків і, замість порахувати, вписують у нормативні акти якісь цифри з голови (щоб потім за цю голову вхопитися). Біда в самих підходах. Наприклад, зараз готується нове розпорядження з розцінок. Ви думаєте, в ньому хоч щось зміниться, крім цифр? Анітрохи. Сітілайти все одно будуть платити більше (бо вони нібито одержують більші прибутки, що не відповідає дійсності), метри будуть округлюватися в бажаний для чиновників бік, Управління з благоустрою, незважаючи на законодавчі норми, саме розглядатиме всі дозволи, а Управління з архітектури — вимагатиме від підприємців дедалі більше проектів, архітектурних планів та документів, хоча це також заборонено законодавством (бо підприємці не орендують землі). І все це — на фоні фантастичних хабарів, які існують в усіх згаданих відомствах.
До речі, чиновники часто закликають нас не рахувати державних грошей. Можна зрозуміти, чому. Наприклад, кілька тижнів тому по телевізору виступав керівник «Укравтодору» Володимир Жуков, який розповідав, що його структура зовсім не має грошей для того, щоб прибирати вулиці від снігу. Жахливий сніг, цього року особливо важко водіям, але грошей у бюджеті нема — і крапка. Правда, він так і не сказав, які суми надає (чи не надає) міський бюджет структурам «Автодору» — хоча міг би.
Наприклад, у 2004 році компанії зовнішньої реклами віддали в бюджет Києва близько 17 мільйонів гривень. З них 20% пішло в шляхо-експлуатаційні контори (“Київавтодор”) і місцеві управління “Зеленбуду” — тобто 3,5 мільйона. Крім того, з кожної конструкції підприємець платить місцевим структурам цих організацій від 80 до 240 гривень (залежить від району) на місяць — відповідно до угод на прибирання прилеглої території. Всього в Києві близько 5000 конструкцій, множимо на 12 місяців і отримуємо додаткову суму в 9 мільйонів гривень. Тобто управління, які мали б прибирати територію, за рік отримують тільки від зовнішньої реклами майже 13 мільйонів гривень (сума, звичайно, приблизна). Куди ж поділися ці гроші, які віддають на прибирання?
Звичайно, подібні речі завжди відбуваються на місцевому рівні, а загальнодержавні настрої зовсім інші. Так, у своїх виступах Президент України Віктор Ющенко неодноразово підкреслював, що “влада має прислухатися до бізнесу”, що інтереси малого і середнього бізнесу є пріоритетними для нього. Відповідні рішення ухвалював і уряд. Однак, незважаючи на це, Київська міська державна адміністрація без будь-яких підстав, обчислень і круглих столів, без інфляцій, емісій, криз тощо робить усе по-своєму. В середині року, коли всі рекламні бюджети вже розписані, а клієнти просто не можуть осягнути подібних ініціатив, збільшуються розцінки. Особливо важко зрозуміти таке іноземним інвесторам, яким і так було складно наважитись працювати на “дикому” українському полі. Агов, інвестори, ми продовжуємо неждано-негадано збільшувати податки! Причому саме на нові, технологічні, просунуті конструкції (наприклад, вуличні екрани), які так пропагує київська міська влада. І ще ми так і не навчились розуміти, що не бізнес для влади, а навпаки. Принаймні в Києві.
У своїх виступах політики від “Нашої України” неодноразово закликали “йти до людей”. До яких людей іде київська влада? До тих, хто очолює комунальні підприємства і потребує збільшення розцінок для виконання плану? Чи до тих, з ким налагоджені “особливі” стосунки і хто може покласти тротуар в місті не за ринкові 600 тисяч гривень, а за 300 тисяч? Чи, може, необхідно йти до тих людей, які вибирають владу і які свого часу не тільки стояли на Майдані, але й підтримали помаранчеву революцію усіма можливими методами? Варто задуматися вже сьогодні.
