Недавно в «Голосі України» було опубліковано матеріал «Невільники ХХ—ХХІ століття», в якому йшлося про ситуацію, що склалася в Керченському морському торговому порту в питанні створення єдиної лоцманської служби. Однак трудовий колектив порту не згоден з такою точкою зору. Зокрема, у зверненні до редакції зазначається, що «напружена ситуація в Керченському морському торговому порту (КМТП) склалася ще у квітні 2004 року, коли колективу порту стало відомо про зміст наказу Мінтрансу від 15.04.04 р. № 312, відповідно до якого ліквідовано в складі портів лоцманські служби і служби управління рухом суден і передано з інфраструктурою іншому підприємству.
Порт визнав, що це незаконно і звернення до суду — його право, рішення суду розставить усі крапки над «і». КМТП є єдиним підприємством у Керчі й одним з небагатьох у Криму, що збереглося як цілісний комплекс, який забезпечує роботою кілька тисяч жителів Керчі. Статутна діяльність порту передбачає (набагато раніше, ніж ДП «Дельта-лоцман») здійснення лоцманського проведення суден і регулювання рухом суден, з яким порт успішно справляється протягом багатьох років. У статті зазначено, що керівництво порту нібито виступає проти створення в Україні єдиної лоцманської служби, але про це ні в позовній заяві до Господарського суду, ні в інших документах КМТП не сказано. Ми посилаємося на ті закони, що діють в Україні. «Вдавані турботи КМТП про безпеку мореплавання», як ідеться в статті, покладено на порт законом України, тобто ст. 75 Кодексу торгового мореплавання. Кодексом, нормами міжнародного морського права також не передбачено створення єдиної лоцманської служби.
Немає нічого дивного, що «у 1992 році лоцмани КМТП, зайняті проведенням суден до українських портів Маріуполь, Бердянськ, давали прибуток Керченському порту», адже лоцмани порту здійснювали проведення суден не тільки в зазначені порти, а й до портів РФ — Кавказ, Єйськ, Темрюк і Таганрог як єдина лоцманська служба Керченської протоки й Азовського моря зі своїми традиціями і стажем у 185 років. І, природно, давали прибуток порту. Що тут дивного? Дивним була б відсутність прибутку. Лоцманська служба і служба управління рухом суден протягом кількох десятків років під «невмілим керівництвом» здійснювали лоцманське проведення, при цьому не було жодної аварійної події. А для того, щоб здійснювати проведення судів і одержувати прибуток, необхідно було побудувати спеціальний будинок Центру регулювання рухом суден (ЦРРС), закупити сучасне дороге устаткування, навчити лоцманів, у тому числі лоцманів-операторів. Для того, щоб побудувати, закупити, навчити, необхідні значні кошти, що заробляв весь колектив порту, до того ж у той нелегкий період, коли порт змушений був працювати за скороченим робочим часом. Унаслідок ліквідації лоцманської служби і служби РРС порт утратив 30 відсотків своїх доходів і частину інфраструктури. Тому цілком зрозуміло наше обурення.
«Невільники» самі висловили бажання перейти на роботу в російське лоцманське ПП «Менеджер», про що не шкодували. «Переведення служби до російського приватного підприємства за активного сприяння керівництва порту в 1992 році» — це абсурдна вигадка. Окремі лінійні лоцмани звільнилися з порту з власної ініціативи і перейшли до ПП «Менеджер». Варто знати реальну ситуацію того часу: з 1991 року російська сторона цілком відмовилася платити збори за проведення суден через Керч-Єникальський канал, думаючи, що канал перебуває в загальному користуванні України і Росії, і тому плата з російських суден не повинна стягуватися. Внаслідок цього в порту склалася гостра ситуація, за якої порт зобов’язаний був гарантувати безпеку мореплавання, при цьому збори, необхідні для виконання робіт із гарантування безпеки, не надходили. Таку ситуацію було розв’язано тільки в 1995 році після тривалих судових суперечок з російськими судновласниками, вирішених на користь Керченського МТП. І порту, щоб не зупинити рух протокою і забезпечити проходження суден до названих вище портів і назад, довелося укласти з ПП «Менеджер» взаємовигідний договір. Жоден лоцман «невільником» не почувався, одержував зарплату в іноземній валюті, що їм було дуже вигідно на тлі руйнування економіки країни. Це не могло не позначитися і на роботі КМТП. Однак порт і в цих складних економічних умовах, коли більшість підприємств у місті збанкрутувала і закрилася, не тільки вистояв завдяки умілому керівництву, а й зберіг колектив, усю соціальну сферу і вишукав кошти для придбання і відновлення обладнання ЦРРС. Основна лоцманська служба залишалася в порту, і її ніколи не передавали іноземному підприємству. Взагалі незрозуміло, про яку майбутню передачу лоцманської служби іноземній комерційній структурі і про яких загублених для України нібито з вини порту 60 мільйонах гривень йде мова?
Не відповідають дійсності і твердження, що лоцмани КМТП не були забезпечені всім необхідним. Уперше в Україні КМТП побудував: сучасний сертифікований ЦРРС, «Глобальну морську систему зв’язку під час стихійного лиха», контрольно-координаційну станцію супутникової навігації. Лоцмани, крім доставки до місця роботи, одержували проїзні квитки і доплату до зарплати за проїзд. У портах Маріуполь і Бердянськ доставку лоцманів виконувала транспортна організація, з якою порт Керч уклав договір. Лоцмани мали спеціальний формений одяг, сучасні індивідуальні рятувальні засоби (французького виробництва), утеплені куртки і штормові костюми, були забезпечені індивідуальними радіостанціями і «пейджерами», що, до речі, підтверджено актами щорічних перевірок КМТП Держфлотінспекцією України. У Маріуполі лоцманам на базі готелю «Моряк» надавали комфортабельні номери, відремонтовані й обладнані портом. В обслуговуванні лоцманської служби і ЦРРС було задіяно дві вантажні машини, автобус і два мікроавтобуси. Постійно виплачували премію в розмірі 100 відсотків заробітку плюс премію по порту (подвійне преміювання). Середній заробіток лоцманів за рік становив 45000—71000 грн., залежно від кваліфікації (удвічі—утричі вище заробітку докера).
Стосовно «кінобудки», де перебували лоцмани КМТП, то це було приміщення колишньої кіноапаратної клубу КМТП, але перебудоване, обладнане кімнатою відпочинку, умивальником, робочим столом і т. п., площею 34,6 м2, у самому центрі порту, на другому поверсі клубу, звідкіля був гарний огляд акваторії і де на вахті за зміну було лише три лоцмани. Лінійні лоцмани перебували у себе вдома, а в портах Маріуполь, Бердянськ — у готелях, за викликом їх доставляли на роботу. Від переходу до службового приміщення ЦРРС, де для них були передбачені кімнати, лоцмани відмовилися самі, мотивуючи віддаленістю від центра міста.
І останнє. Йдеться про людей, що працюють у порту, і про тих лоцманів, які були працівниками порту донедавна. Чи етично відокремлювати керівництво порту від працюючих людей у порту? Це єдиний колектив. Чи можна називати їх «прислужниками керівництва» і казати, що вони «нечесно служили Україні» і не «поважають національні інтереси рідної держави»? І тільки переведення лоцманів з однієї державної структури в іншу державну структуру стало умовою «чесно служити народу України, примножувати своєю працею його добробут» —хіба це не абсурдно?
Можна добалакатися і не до такого та оголосити колектив порту ще й ворогом українського народу...
І. ЧЕРНЕНКО, голова профспілкового комітету порту — за дорученням всього трудового колективу Керченського морського торгового порту.
