Цими війнами, на відміну від воєн “звичайних”, на кшталт іракської, не дуже цікавляться засоби масової інформації, широкі кола громадськості.
До цих воєн, на відміну від воєн громадянських, як, скажімо, чеченська, не прикута увага суспільства.
Ці війни не приваблюють авторів гостросюжетних книжок, кіно- і телебойовиків.
Події ж, що точаться на фронтах воєн, про які йтиметься, часто тяжкі за своїми наслідками не тільки для багатьох людей, а й окремих держав.
Зброя, яка використовується тут стороною-агресором, називається демпінг.

Серед галузей вітчизняної промисловості, які витримали всі проблеми, спричинені розпадом єдиного ринку СРСР, і виявилися спроможними рухатися вперед, далеко не останнє місце займає компресоробудування.
Цьому сприяло декілька чинників. В Україні, в Сумах, знаходився знаменитий ВНДІкомпресормаш — всесоюзний науково-дослідний галузевий інститут. Декілька наших підприємств продукували компресори для різних галузей народного господарства. Нарешті, головне — залишилися кваліфіковані кадри, котрі й спромоглися підняти українське компресоробудування на новий щабель. Ним стало освоєння випуску сучасного енергозберігаючого стаціонарного і пересувного компресорного обладнання — гвинтових компресорів. Останніми роками саме ці компресори в розвинених країнах витісняють усі інші типи, бо надійні, мають коефіцієнт корисної дії понад 90 відсотків, дуже високий міжремонтний ресурс.
У промисловості, будівництві, на транспорті в країні працюють десятки й десятки тисяч компресорів: жодна галузь не може існувати без застосування стиснутого повітря — доступного і дешевого джерела енергії, а в низці процесів — сировини. Через те, що парк компресорів в Україні морально і фізично застарів, у державі разом з поступовим підйомом економіки останніми роками з’явився постійний і зростаючий попит на цю техніку, тобто народився перспективний і ємний ринок (його ємність, за розрахунками фахівців, майже 10 мільярдів доларів США). Проте деякі тенденції на ньому ще в 2003 році викликали занепокоєння у наших компресоробудівників. На новий ринок почали активно виходити фірми багатьох держав, зокрема — Білорусі, Бельгії, Італії, Фінляндії. Нібито це нормально —конкуренція, змога для споживача обрати те, що для нього прийнятніше за ціною та якістю. Стосовно останньої, то за технічними параметрами наші компресори не поступалися імпортним, а от у ціні програвали.
Причин активності зарубіжних виробників могло бути декілька. Перша: “там” спромоглися налагодити більш високотехнологічне, дешевше виробництво. Друга: зарубіжні конкуренти, побачивши новий ємний ринок, щоб посунути українських машинобудівників, застосували саме ту зброю, котра згадувалася вище, тобто демпінг. Це — продаж товарів на зовнішньому чи внутрішньому ринку за заниженими цінами, щоб перемогти конкурентів. Іншими словами — економічна війна з цими конкурентами.
У разі їх знищення переможець отримує змогу підняти цінову планку, як йому заманеться, і повернути те, що він втратив під час своїх тихих “бойових дій”. Або, завоювавши ринок і оснастивши своєю технікою її споживачів, переможець заламує страшенні ціни за запчастини, техобслуговування, фірмові мастила тощо, й у такий спосіб відшкодовує свої попередні витрати.
Звичайно, ніхто із зарубіжних компресоробудівників не став би розкривати нашим секрети свого виробництва, щоб показати, за рахунок чого випускається дешевша продукція. Комерційна таємниця! Проте, є опосередкований спосіб оцінити собівартість продукції конкурентів. Ним і скористалися наші виробники аналогічної техніки. Вони проаналізували, за якими цінами фірми, що наступають на український ринок, продають свої компресори вдома, в інших країнах і в нас. Приблизна однаковість цін була б свідченням нормальної конкуренції, сигналом про те, що слід негайно вживати заходів для зниження собівартості вітчизняної продукції, бо іншого не дано, якщо хочемо зберегти своє виробництво. Проте картина виявилася іншою: на нашому ринку компресори йшли за значно нижчою ціною, ніж у самих країнах-виробниках. Це було ознакою того, що проти нас справді розпочато демпінгову війну!
Вітчизняні виробники, які потерпали через штучне заниження цін конкурентами, звернулися по допомогу до держави. Адже жодна країна не зацікавлена в тому, щоб за рахунок нечесної конкуренції руйнувався її економічний потенціал, знищувалися виробництва, робочі місця. Світова практика протидії демпінгу виробила механізми захисту від таких економічних ударів. Зазвичай антидемпінгові заходи полягають у тому, що імпортні товари, які продають за демпінговими цінами, обкладаються додатковими митними зборами. Розмір цих зборів визначається залежно від того, як сильно занижує ціни на свою продукцію відповідний експортер.
Повсюдно у світі процедура прийняття антидемпінгових заходів довготривала. Наприклад, у ЄС встановлено, що антидемпінгове розслідування, тобто збір та аналіз інформації для прийняття рішення про введення додаткового мита та визначення його розміру, може тривати до 15 місяців. Справді, тут треба діяти гранично точно, виважено та обережно, щоб не припуститися найменшої помилки, й переконливо не тільки для фірми, яка здійснювала демпінг, а й для держави, звідки ця фірма, довести: мало місце порушення принципів вільної конкуренції. Статистика, логіка фактів мають бути беззаперечними. В протилежному випадку наслідком може стати погіршення міждержавних стосунків. Можливі й контрзаходи: обмеження за допомогою мита чи квот імпорту продукції з країни, яка запровадила антидемпінгові заходи.
Нарешті, є ще один делікатний момент, котрий не варто забувати: надмірно високі митні бар’єри, захищаючи власного виробника від зарубіжних конкурентів, створюють тепличні умови, в яких цей виробник “розслабляється” і стає неспроможним виробляти конкурентоспроможну продукцію. Тобто в такому разі сьогоднішня локальна перемога завтра може обернутися великими поразками. Наприклад, “свої”, не імпортні, але не конкурентоспроможні верстати, агрегати, машини, потрапляючи в різні галузі, знижують і їхній технічний рівень з усіма негативними наслідками цього.
У випадку, про який ідеться, розслідування за поданням вітчизняних виробників компресорів провадилося уповноваженими на це державними інституціями 11 місяців. Воно довело: протягом цього періоду на внутрішньому ринку Республіки Білорусь, Королівства Бельгія, Італійської Республіки та Фінляндської Республіки стаціонарні та пересувні гвинтові компресорні установки реалізовувалися за цінами, вищими за ціни, що декларувалися при перетині митного кордону України. Тобто мав місце класичний демпінг. У результаті обсяги продажу аналогічної вітчизняної техніки скоротилися на 42,6%, зросли збитки національного товаровиробника гвинтових компресорних установок.
28 лютого 2005 року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі розглянула матеріали, надані Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, національним товаровиробником, зацікавленими сторонами розслідування, Державною митною службою України, Державним комітетом статистики України, і вирішила застосувати попередні антидемпінгові заходи щодо імпорту в Україну гвинтових компресорних установок з Білорусі, Бельгії, Італії, Фінляндії. Відповідно до рівня цін, за якими продавали в Україні компресори фірми цих країн, диференційовано розміри ставок попереднього антидемпінгового мита. Найвищі ставки встановлено для не сертифікованої в Україні продукції, бо завозилася і така, що відкривало шлях для неякісних виробів. Конкретні цифри є у офіційному повідомленні про рішення комісії, надрукованому в газеті “Урядовий кур’єр” від 3 березня.
“Покарали” фірми, які демпінгували, поки що на обмежений термін, аби дати їм змогу виправити свою цінову політику.
Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі має на меті не тільки розв’язання конкретного конфлікту, а й певною мірою є знаковим. Нова влада, взявши курс до ЄС, такими діями показує: вона — за стосунки цивілізованого партнерства й не збирається ні перед ким ходити навшпиньки, насамперед опікуючись інтересами нашої держави, інтересами вітчизняного виробника.


Георгій ДАШУТІН, народний депутат України.