Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, виступаючи на телеканалі «1+1», знову заявив про свою непричетність до справи зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. «Для мене ця проблема не існує, вона існує, очевидно, у замовників і організаторів цієї акції, — сказав В. Литвин. — Але мені цілком очевидно, що боролися тоді й хочуть боротися зі мною сьогодні, тому що Володимир Литвин — це помітна політична фігура. Але такими методами не діють».
Глава парламенту запевнив, що у той час, коли в кабінеті глави держави нібито вів записи майор М. Мельниченко, не обгворював з тодішнім Президентом України
Л. Кучмою журналіста Г. Гонгадзе. «У мене були набагато важливіші теми, ніж займатися питаннями оцінки тої чи іншої публікації, того чи іншого журналіста, — наголосив В. Литвин. — Потрібно глибоко розібратися у мотивах, причинах, чому це стало можливим і хто замовляв, стимулював і ховає сьогодні кінці для того, щоб не було встановлено істину. Переконаний, що рано чи пізно правда дорогу проб’є».
Глава парламенту також спростував чутки про те, що під час «помаранчевої революції» нібито було досягнуто домовленості з Віктором Ющенком про недоторканність Володимира Литвина: «Це — абсурдна постановка питання. Мені не потрібні жодні гарантії. У нас є закон, і все повинно відбуватися відповідно закону. Якщо думаєте, що я діяв під час листопадових подій в обмін на якісь гарантії, то глибоко помиляєтеся і погано знаєте мене».
Коментуючи схвалення парламентом змін до держбюджету-2005, В. Литвин наголосив, що це — не стільки заслуга уряду, а скільки свідчення того, що «уряд взявся виконувати закони, які прийняла Верховна Рада». Глава парламенту відзначив, що документ, спільно напрацьований урядом і парламентом, значно виграв у своїй якості порівняно з попередніми варіантами змін до держбюджету. І саме це дало можливість отримати рекордну кількість голосів під час голосування в сесійній залі. Водночас В. Литвин назвав оновлений головний фінансовий план держави «соціально-політичним» документом, який розрахований на короткий результат і несе на собі початок парламентської виборчої кампанії. Голова Верховної Ради також висловив думку, що говорити нині про виникнення в парламенті «проукраїнської», «проурядової» чи «провладної» більшості — це «утопія». «Більшість буде створено ситуативно, й інші рішення не проходитимуть так легко в парламенті. Потрібно буде шукати нові аргументи», — вважає В. Литвин.
ВIД РЕДАКЦІЇ
Формат передачі «ТСН—підсумки» на каналі «1+1» передбачає, скоріше, короткий коментар політика до поточних подій у державі. Можливо, саме тому відповіді Володимира Литвина на запитання, які ставив ведучий Голові Верховної Ради, були доволі лаконічними. І щодо «справи Георгія Гонгадзе», і «касетного скандалу».
Зазначимо: ці запитання вимагають не тільки розгорнутої відповіді, а й такого аналізу. Передусім — з боку колег. Адже накопичилося чимало різноманітної інформації, яка дає можливість сьогодні іншими очима поглянути на події 2000 року і їх трактування деякими політиками. Не хотілося б, щоб ці дві справи замість встановлення істини вчергове стали знаряддям політичної боротьби.
А про те, що «касетний скандал» знову хочуть використати в боротьбі з опонентами, свідчить недавнє інтерв’ю народного депутата Григорія Омельченка одному київському тижневику. На відміну від політиків, які вимагають оприлюднення всіх плівок, голова парламентської тимчасової слідчої комісії не хоче, щоб вони стали надбанням громадськості. Мовляв, у них надто багато ненормативної лексики. Але в оприлюднених записах її — не менше. То, можливо, причина в іншому?
«Голос України» вже писав, що записи, зроблені у кабінеті глави держави, зберігаються на дискетах за кордоном. Однак Служба безпеки має у своєму розпорядженні їх копії. Щоправда, СБУ продовжує зберігати горду мовчанку у відповідь не тільки на наші публікації, а й на книжку Володимира Цвіля «В центре кассетного скандала». Не хотілося б думати, що спецслужба причетна до використання матеріалів слідства у політичній боротьбі. Але для цього її керівництво повинне відповісти публічно на низку запитань. Зокрема, чи відповідають дійсності твердження Володимира Цвіля про те, що копії записів знаходяться в СБУ? Чи проводили експертизу аудіоматеріалів, які є в розпорядженні СБУ? Чи знає, нарешті, спецслужба (а це її обов’язок — знайти відповідь на це запитання), хто організував прослуховування кабінету глави держави? Тим паче, що майор Микола Мельниченко був працівником не Державної служби охорони, а СБУ.
На нашу думку, час розставити всі крапки над «і».
