Шановні колеги!
Звертаємося до вас по захист, який став життєво необхідний на сімдесят третьому році видання центрального письменницького журналу “Вітчизна”.
Один з найстаріших часописів українського красного письменства за ці сім десятиліть уперше оприлюднив сотні творів, які стали окрасою літератури, здобули найвищі літературні премії, увійшли до хрестоматій. І це за умов, коли в тоталітарні часи журнал зазнавав шаленого ідеологічного тиску з боку “керівної та спрямовуючої”, потерпав од всевладдя цензури.
Понад три десятиліття редакція міститься на вулиці Грушевського. Та ось тепер місцева печерська влада підступно задумала викинути колектив редакції на вулицю. Хоча свого часу це приміщення “Вітчизні” надала Київська міськрада, а не Печерський райвиконком. Та, мабуть, хтось миліший серцю Печерської держадміністрації, поклав око на кімнати в такому ласому місці. Чом би не мати тут офіс вікнами на урядову трасу?
У перший день весни п’ятирічна угода про оренду закінчується — і в редакцію летить грізне “Попередження” за № 18-393/11:
“Печерськжитло” попереджує (тут і далі виділення такі, як у документі. — Ред.), що договір № 88/303 від 01. 03. 2000 р. на оренду приміщення... за адресою м. Київ, вул. Грушевського, 34/1 закінчується 01.03.2005 р. та не буде продовжений на новий термін.
“ВИМАГАЄМО”...
Що саме “вимагаємо”, зрозуміло: забиратися геть! 72-річну історію відомого орденоносного журналу наказано до 1 квітня завершити великим амбарним замком.
“У разі невиконання наших вимог ми звернемося до Господарського суду м. Києва з позовом про примусове виселення та стягнення збитків”.
Приїхали... Мало того, що поважний журнал давно ледве дихає, тримається на плаву лише відчайдушними зусиллями купки письменників-ентузіастів. Цензуру ліквідували, так тепер душать літературу економічно. На горло неприбутковому журналові наклали податковий зашморг, півтора десятка літ як придушують галопуючими ставками за оренду, цінами на папір, на поліграфвиконання. За ці роки редакція, до речі, не одержала ані копійки допомоги від владних структур (за винятком Київської держадміністрації). Мізерні зарплати виплачуються нерегулярно, гонорари взагалі давно ліквідовано, а вони нерідко є єдиним джерелом існування письменника. Так з чого ж, питається, стягатимете збитки?!
Навіть під час війни “Вітчизна” була єдиним літературним журналом, що виходив. В Уфі, в евакуації. Не задушили її ні сталінські репресії, ні Берія, ні Кучма з Медведчуком. А от на чотирнадцятому році незалежності хоч наметове містечко навпроти редакції розбивай.
Устами Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко серед пріоритетів нового уряду помаранчева влада проголосила дбання про духовність, про розвій культури.
Чи на печерських пагорбах у районної влади інші пріоритети? Хто ж нарешті зупинить печерських культуртрегерів?


Творчий колектив журналу “Вітчизна”.