Свою першу бойову нагороду — медаль “За відвагу” — він одержав останньою. 1969 року. Останній Герой Луганщини навіть не знав, що був представлений до неї на самому початку війни. Гадаю, ви здогадуєтеся, що йтиметься аж ніяк не про телевізійне реаліті-шоу. А про реальне життя завдовжки у вісімдесят вісім років...
Його мобілізували вже першого дня війни: всіх зимогорівських колгоспників посадили на вози і відправили до районного військкомату. Дорогою чоловіки розмірковували про необхідність такої мобілізації, думаючи, що все закінчиться перевіркою боєздатності населення захищати рідну радянську державу. Іванові Мальку не страшні були такі “перевірки”. Він уже відслужив строкову службу, повернувся у званні старшини і за рік “гражданки” ні військової виправки, ні знань не розгубив. У військкоматі це оцінили і направили його готувати поповнення для фронту.
Ішов 1942 рік. Малько почав наполегливіше проситися на фронт і таки уламав свого командира. Перші бої прийняв на Дніпропетровському напрямку, захищаючи одну з висот. Тут дістав і своє перше поранення. Підлікувався і знову на фронт. Тепер уже командиром стрілецької роти. Радянські війська вели наступальні бої, витісняючи німців з рідної України. До самої Варшави Іван Малько пройшов без поранень, але під час визволення польської столиці мало не загинув. Під час вибуху снаряда командир прикрив голову... лопатою. Вона й урятувала йому життя: осколок, пробивши лопату і каску, втратив убивчу силу. Поранення в голову виявилося не смертельним.
Знову госпіталь, і знову курси підготовки. На фронт Іван Малько повернувся командиром стрілецького батальйону і вже воював на території Німеччини: “Нас посадили на машину і кудись повезли. Вперше за усю війну я не знав, куди їду і що маю робити...”.
А попереду було форсування Одера. На 22 квітня 1945 року — 75-річчя від дня народження Леніна —командування намітило цю операцію. У штабі полку організували “мозковий штурм”. Коли настала черга висловити свої пропозиції, Малько, трохи подумавши, впевнено заявив:
— Я форсуватиму Одер однією ротою.
— Чому?
— Так буде менше втрат. Дерев’яні човни не годяться, надувні — німці проб’ють. Тому пропоную озброїтися дитячими надувними кругами. За потреби їх легко здути і піти під воду, а потім так само легко привести в готовність.
План сподобався. Надувні камери були схожі на крила ангелів і бійців жартома назвали янголятками.
У холодній воді їм довелося сидіти дві доби. Вдень трималися за рештки містка і намагалися нічим себе не видати, пересувалися тільки вночі за сигналом синьої ракети. Вже чітко виднілися німецькі оборонні рубежі. Західний берег Одеру був піщаний і укріплений. Села майже не залишилося. Під прикриттям вогню бійці вийшли на берег і вкинули німців у паніку. Це допомогло з ходу взяти другий оборонний рубіж. Далі стало сутужніше. Фашисти організували атаку, і на бійців пішли “фердинанди”. Мета була одна — будь-якою ціною відбити цю атаку. За ціною не постояли... Третій оборонний рубіж брати силоміць не довелося: німці виходили з укриттів з піднятими руками.
Уже після Перемоги, 2 липня, Іван Малько довідався, що за цей бій удостоєний гідного звання Героя Радянського Союзу. Коли у штабі армії йому вручали Зірку, запитали: “Хочеш поїхати додому чи сфотографуватися біля прапора полку?”. Він вибрав перше. Додому! На батьківщину!
Пройшовши війну, Іван Сергійович дістав три поранення і дві контузії. Народився в сорочці? Мабуть, що так. Сімнадцять Героїв Радянського Союзу, які пройшли страшну війну, були родом з Луганщини. Сьогодні залишився тільки Малько. 5 квітня йому виповниться 89. Для свого віку міцний і енергійний. Здоров’я вже, звісно, не тема для хвастощів. Зате пам’ять дивовижна.
Без запинки Іван Сергійович читає вірші воєнних років, написані другом між боями:
“Серая суконная,
родиной даренная,
пулями пробитая серая
шинель.
В ночь глухую, длинную
служишь ты периною,
согреваешь ласково, серая
шинель.
Как вернусь домой я,
выпью, пообедаю,
мать постелит мягкую
теплую постель.
В лучший угол комнаты со
слезами гордости
мать моя повесит старую
шинель...”
Тремтять у ветерана руки, коли він показує свої військові нагороди — ордени Бойового Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни. І головну — Зірку Героя Радянського Союзу.
Луганськ.
