Звістка про самогубство колишнього голови Баштанської райдержадміністрації Володимира Артеменка кинула район у заціпеніння
Немає нічого таємного
Баштанський район — найбільший в області. За даними усіляких рейтингів, входить до п’ятірки кращих. За останні п’ять років (час керівництва Артеменка) темпи промислового виробництва зросли вчетверо. Доходи в бюджет — удвічі.
У цьому містечку приємно бувати. На тлі інших райцентрів Баштанка видається охайною й доглянутою. Утім, нинішня поїздка в район — не із споглядальних. Спілкування з людьми було важким, відчувалася настороженість. Багато хто уникає зустрічей, деякі відверто грубіянять. Баштанці — народ особливий. Волелюбні і патріотичні. У крові в них це. З часів незалежної Баштанської республіки у громадянську війну.
Я не ображаюся. Терпляче вислуховую звинувачення на адресу колег по цеху, що роздзвонили на весь голос про неперевірені факти і обставини трагічної загибелі екс-глави адміністрації.
Про жорсткість і вимогливість цієї людини ходили легенди. Прибічників і супротивників його методів керівництва можна умовно розділити на два табори.
Перший, з ким довелося зустрітися, був Євген Івахненко, голова клубу вболівальників футбольної команди “Славія”.
— Я проти того, що намагаються зганьбити ім’я Артеменка, — заявляє з порога Євген Петрович. —Це був справжній хазяїн району. Нам уперше за багато років пощастило. А скільки він зробив для розвитку спорту! Стадіон ремонтували усією громадою. Нові сидіння, роздягальні, душові, сауна... Команда посідає перше місце в області, хочемо вийти у другу українську лігу. Тепер у кожному селі займаються футболом. Для баштанців футбольний матч ставав справжнім святом. І все це винятково заслуга Володимира Федоровича. Земля спорожніла з його відходом, — зітхає Євген Петрович.
Фермер Валентина Кодак не приховує обурення:
— У неврожайний рік голова вимагав негайної сплати за землю. Звідки мені взяти гроші, якщо врожай пропав? Акти показую, прошу про відстрочку. Так Артеменко вичитав мене, не перебираючи висловів.
Не схвалювали опоненти і такий метод, як збирання коштів на будівництво чи реконструкцію об’єктів. Річ у тім, що з ініціативи Артеменка підприємства різних форм власності “скидалися” хто скільки може. У результаті баштанці одержали європейського рівня кінотеатр, Будинок культури, гімназію, стадіон, лікарню, бювет питної води, об’їзну дорогу, стадіон, теплі школи й установи.
Гарне чи погане таке “всенародне” збирання коштів? Сказати складно. З одного боку, Артеменко справді тиснув на підприємців. Можна було б обійтися винятково бюджетним фінансуванням. Не оригінальничати і не наживати собі ворогів. Так, як це робили в інших районах. Руйнується Будинок культури — не наша провина. Немає грошей. З другого боку, не для себе ж він це робив. Не забрав у могилу.
Лідія Василівна Андреєва, голова районної ради ветеранів, розповідаючи про Володимира Федоровича, не стримує сліз:
— З кожним ветераном він був знайомий особисто. За руку вітався. Нікому не відмовляв у розв’язанні соціальних чи побутових питань. Було, зайдеш у приймальню, а він у Миколаїв збирається їхати, квапиться. Обов’язково запросить до кабінету, вислухає.
Несподіваним виявилася думка про колишнього главу й у супротивників тодішньої влади. До таких можна віднести Ярослава Жука, голову районної організації НРУ, активного учасника передвиборної кампанії В. Ющенка.
— У політику Артеменко не втручався. З опозиційними партіями зустрічався на засіданнях “круглих столів”. Я не боявся висловлювати йому своє невдоволення, говорив відверто про ситуацію в районі. Він прислухався. Але на виборах закликав голосувати за Януковича. Я його не звинувачую. Така була установка. Проте район він підняв, навів порядок.
А може, мав рацію німецький філософ Макс Штірнер, сказавши: “Рука, повна сили, може зробити більше, ніж цілий мішок, набитий правами”.
А що стосується згаданих в Інтернеті припущень про фінансові махінації, підтверджень цьому не знайдено. Бачила лише безіменну “брудну” листівку, виготовлену в період виборів. Там Артеменка звинувачували в багатьох гріхах. Але за жодним з них немає доказів. У районній прокуратурі й міліції запевнили, що в них немає на розгляді ні заяв, а тим паче справи, що стосується діяльності екс-голови. А принцип презумпції невинуватості в нашій демократичній державі поки що ніхто не скасовував.
“Не витримаю, якщо почне все руйнуватися”
Володимир Артеменко вистрілив у себе з мисливської рушниці на порозі будинку. Сталося це 10 березня на початку десятої ранку. Напередодні він сказав дружині, що в 8.30 йде на зустріч з акціонерами ВАТ “Баштанське”. Його повинні були представити як нового директора з виробництва.
— Зі слів дружини Володимира Федоровича знаю, що він зателефонував їй близько дев’ятої години, — розповідає генеральний директор ВАТ “Баштанське” Володимир Онищук. — Каже: прийди додому, погано мені. Вона тільки до воріт, як чує постріл... Напевно, хотів, показати, що він сам це зробив.
— Після того, як Володимира Федоровича звільнили, я йому запропонував працювати в нас, — продовжує Володимир Іванович. — Знав цю людину давно як успішного керівника, менеджера. Жив він лише роботою й родиною. Причому робота забирала більше часу. О шостій ранку він вже в кабінеті, у посівну — о п’ятій, додому йшов о 22—23-й годині. Артеменко любив і поважав людей, які працювали, і терпіти не міг ледарів і тих, що нарікають на долю. З ними розмова була жорстка. Не всім це подобалося. А я вважаю, що таким і має бути керівник.
Родину Володимир Федорович оберігав від своїх проблем. Але приховати свій пригнічений стан після залишення посади не міг. З дружиною Лідією Антонівною поділився: “Не витримаю, якщо почне все руйнуватися”.
Подружжя Артеменків виховало прекрасних дітей. Дочка Рита працює начмедом районної лікарні, її донька радувала дідуся й бабусю. Син Руслан — начальник відділу обласної прокуратури. До речі, перегортаючи торішні газети, натрапила на статтю “Сміливе серце Руслана Артеменка”. Мова в ній йшла про те, як хлопець, будучи у вихідні в батьків, по гарячих слідах затримав злочинця, що пограбував жінку. У цій статті цитують слова Руслана: “У підході до справи беру приклад з батька. Він дуже вимогливий до себе й інших”.
Усім, з ким я зустрічалася, ставила одне запитання: що могло привести людину до такого жахливого кроку? Версій небагато, але вони схожі. А справжню причину покійний забрав із собою.
Поствиборний синдром
Розповідають, що незадовго до смерті Артеменка група натхненних його відставкою людей спалила картонну труну, написавши на ній прізвище екс-глави. А за кілька днів до самогубства в редакцію місцевої газети принесли матеріал такого само змісту, що й вищезгадана листівка.
Люди, що близько знали покійного, вважають, що він не захотів терпіти знущань над собою і своєю родиною. Не зніс би можливих принижень і брудних звинувачень. Надломився. Напевно, переживав за сина, кар’єра якого могла б бути зіпсована. А може, просто не уявляв своєї подальшої долі. Доречно згадати американця Генрі Торо: “Те, що називається покірливістю, насправді є не що інше, як розпач”.
Кадрова лихоманка в області ще не закінчилася. Тривають показові громадські обговорення кандидатур на посади голів райдержадміністрацій. Людей не вистачає. Точніше, охочих багато. Особливо з табору переможців. Професіоналів мало. От і з’ясовується, що один з кандидатів у нову владу — керівник підприємства, що має борг із заробітної плати. Двоє — не в злагоді із законом. А вже “варягами” незадоволені навіть прихильники нинішнього керівництва.
Артеменко не сподівався залишитися “біля керма” району. В області, де 70 відсотків населення проголосувало за провладного тоді кандидата, керівну еліту розігнали. Але якось уже не по-людськи це вийшло. Ніхто з обласного керівництва не зустрівся з колишніми головами. Хоча б просто для того, щоб вислухати побажання, якщо не подякувати за роботу. Ніхто не запитував думки з приводу спадкоємців. А заява голови облдержадміністрації Олександра Садикова про те, що він не знав Артеменка, швидше мінус. Зрештою минув місяць з моменту його призначення.
Цей місяць перебування при владі відзначили іншим заходом. Світським раутом у нічному клубі “Ілюзіон”. У такій демократичній формі за участю губернатора, міського голови, депутатів зроблено спробу примирити “синіх” і “помаранчевих”.
А наступного після рауту дня Баштанка прощалася з Володимиром Артеменком. Ніхто з нової влади на похорон не приїхав. Як не було такого представництва і на похороні Героя України Федора Іванова, котрий помер нещодавно. Він не стрілявся. Не витримало серце. Одразу після зустрічі депутатів облради з новим головою облдержадміністрації.
...Боляче.
Баштанка—Миколаїв.
