Над ворітьми колишнього «Червоного екскаватора» третій рік висить плакат «Караул, грабують!»
Іноді бути газетярем прикро й соромно. Бо тобі доводиться роками марно товкти воду в ступі. Й ти почуваєшся другорічником, котрий пише один і той самий твір. На тему «За що я люблю мою рідну державу».
Ось вам саме той приклад. Наша газета (й не лише вона) не раз писала про біди АТЕК. Це було ще за старої влади. І що? Над ворітьми АТЕК уже третій рік висить той самий плакат: «Караул, грабують! Пане президенте, рятуйте!»
Ми йдемо до директора АТЕК п. Гриневича й питаємо: «Анатолію Станіславовичу, а не час зняти той ганебний плакат?» — «На жаль, не пора!» — каже п. Гриневич.
Чому президенти змінюються, а цей плакат залишається?
Тут, мабуть, треба подати «короткий виклад попередніх серій», як пишуть у титрах мильних опер.
Отже. Стоїть собі на столичному проспекті Перемоги АТЕК, колишній знаменитий «Червоний екскаватор». Свого часу він постачав екскаватори та іншу землерийну техніку на весь Союз і ще 40 зарубіжних країн. Потім наша історія зробила крутий поворот. Тут, як і повсюди, різко впали обсяги виробництва й збуту. Завод пережив дуже тяжкі часи. Було, платили зарплату бетономішалками й візочками. Але не розбазарилися, не продали жодного цеху чи верстата. Щобільше, окрім своїх традиційних екскаваторів, почали випускати жниварки, косарки, скирдомети й навіть зернозбиральні комбайни.
Але біда сама не ходить. Ось перелік цих бід.
1. За потурання старої влади оскаржується право заводу на його майно: гуртожитки, зону відпочинку в Кончі-Заспі, спорткомплекс. Його (ми про це писали) силою відібрала охорона відомого футбольного клубу. Той спорткомплекс будував «Червоний екскаватор», де, до речі, вирощували чемпіонів ще тоді, коли нинішні під стіл пішки ходили.
2. АТЕК давлять податком на землю: столична держадміністрація встановила податок 6000 доларів на рік за гектар — у 66 разів більше, ніж за межею міста, за два кілометри від заводу. Це коштує щороку 1 мільйон гривень і буквально розоряє завод: ці кошти можна було пустити на розвиток виробництва.
3. Комбайн зробити легше, ніж продати, бо державна політика не сприяє ні виробникам комбайнів, ні тим, кому воні потрібні.
Про це «ГУ» й інші газети писали не раз. Аж набридло. А воно ані з місця. Гаразд, спробуємо ще раз поглянути на все це. Може, ми десь помилялися?
Пункт перший: власність. Кілька поколінь робітників госпрозрахункового «Червоного екскаватора» будували, а потім (1990 р.) і викупили за свій кошт майно підприємства, що до того перебувало в союзному підпорядкуванні (зокрема, об’єкти соцкультпобуту, які в них тепер хочуть забрати). Це аморально, як і сам спосіб дій влади. А спосіб простий. Скажімо, АТЕК скаржиться до Комітету ВР з питань боротьби з оргзлочинністю та корупцією (п. Стретович). Там вивчають справу й Стретович звертається до Генпрокуратури. А вона не реагує. Чому? Можливо, в неї теж, як свідчать деякі ЗМІ, є інтерес до землі, на якій стоїть оздоровча база АТЕК...
Пункт другий: податок. Звісно, за землю треба платити. Але чому не робити це диференційовано? Он через дорогу стоїть славний завод «Авіант», він на кілька років був взагалі звільнений від податку на землю, держава допомогла. АТЕК же й досі не може вийти із зачарованого кола.
Пункт третій: байдужість держави. Пункт уразливий, бо канючити всі вміють. Мовляв, дайте нам пільги, отоді ми себе покажемо!
Гаразд, розглянемо цей пункт уважніше. Чи АТЕК банальний прохач? Ні, він, як сказано, зумів зберегтися за кошмарних часів, коли не одно славне підприємство здохло. Він зберіг кістяк колективу, а торік навіть кинув клич до випускників шкіл: годі вам заробляти на базарах, ідіть до нас на кваліфіковану постійну роботу. На екскаватори є попит. На комбайни теж. Але — дивись пункт другий...
Утім, з оцими комбайнами АТЕК сам винен. Бо ініціатива не безкарна. АТЕК винен у тім, що повірив державі. Точніше, її президентові. П. Кучма з усіх трибун кричав, що Україна щороку втрачає зерна на мільярд доларів через нестачу вітчизняних комбайнів. І тут уже 2000 року розробили й випустили такий комбайн — АТЕК-1300. Надій було багато: комбайн простий, вузли й деталі виготовлені здебільшого на цьому самому заводі, а це здешевлює машину й спрощує ремонт. Обіцяли давати до десяти машин щомісяця. Та комбайн виявився не по кишені покупцям. А безплатних комбайнів АТЕК ще не навчився робити.
Тобто АТЕК зробив те, що від нього залежало. Він для держави зробив навіть те, що його не просили. Але тепер черга держави допомогти йому. Хіба ні?!
Про все це списано не один кілограм паперу. Здавалось би, розумному досить. Але стара влада пішла, нова прийшла, а плакат над ворітьми заводу висить. А до тих кілограмів листів і звернень додався ще один.
Цього разу лист має свіжу дату — 22 січня нинішнього року.
«Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!
Від жорстоких дій старої влади потерпали не лише політичні діячі, а й цілі підприємства. У тім числі акціонерне товариство АТЕК. Протягом останніх років стара влада намагалася відібрати у підприємства ринково-привабливе майно, яке було приватизоване ще у 1990 році: спорткомплекс, гуртожитки, базу відпочинку «Горлиця» в Кончі-Заспі та ін. Це робилося з використанням правоохоронних органів: СБУ, прокуратури, податкової міліції, іншого адмінресурсу. Наші неодноразові звертання до прокуратури Києва та Генпрокуратури, до Прем’єр-міністра Януковича та Президента України Кучми залишилися без розгляду по суті, у відповідь давалися звичайні відписки. Звернення трудового колективу до Вас, як кандидата у Президенти, було Вами передане до Генпрокуратури й також залишилося без розгляду. Звернення голови Комітету ВР з питань боротьби з оргзлочинністю і корупцією Стретовича (двічі) до Генпрокурора Васильєва, до Президента Кучми та секретаря РНБО Радченка також залишилося без розгляду по суті... Ми сподівалися, що нарешті тривала та виснажлива тяжба закінчилася. Тим паче що вже неодноразово Верховний Суд України підтверджує, що майно належить АТЕК на законних підставах. Проте заступник прокурора Києва В. Гоголь знову подав апеляцію і судова тяганина почалася спочатку.
Багаторічний, невгасаючий (незважаючи на безліч судових рішень на користь АТЕК) інтерес владних осіб до ринково-привабливих об’єктів власності АТЕК свідчить про корисливі особисті корупційні інтереси...
Просимо Вас зупинити беззаконня держслужбовців, які виконують замовлення старої влади, чим Ви надасте підприємству можливість спокійно працювати на користь економіки держави.
З повагою, директор А. ГРИНЕВИЧ».
У цьому листі прикметно от що: АТЕК не набридає новому Президентові всіма своїми клопотами, пише лише про те, що найбільше пече. І не нагадує, скажімо, що в Градобанку АТЕК мав 3,5 мільйона доларів, але повернути їх ще з 1997 року не може, хоч і є відповідні судові рішення. Та й всі інші проблеми лишаються. І комбайни стоять біля воріт, чекають, коли у покупця з’явиться можливість їх купити.
Під час останнього візиту на АТЕК ми запитали Анатолія Станіславовича Гриневича:
— А може, річ у тім, що ваші комбайни просто не ризикують брати: техніка нова, незнайома, раптом десь щось зламається?
— Так ми ж розуміємо, що техніка іноді ламається. Гудзик на штанях, і той відривається. Але ми готові надавати покупцям, разом з комбайном, нашого механіка, конструктора, слюсаря, випробувача. І якщо, не дай Боже, щось там станеться, ми допоможемо, і вони не зірвуть збір врожаю, й нам користь — ми в роботі зможемо удосконалювати машину.
Але до цього не дійшло. Покупець є, але він каже: якби мені кредит під 3—5 відсотків, а під 25 відсотків я не розрахуюсь. Усі просять: дайте дешевше, дайте за півціни. А як же ми дамо — нам треба платити податки, зарплату, купувати матеріали. Якби зараз покупець мав гроші, то ми тут не знали б що робити. Управління продажу має більше замовлень, ніж ми сьогодні можемо виконати. Екскаваторів робимо шість машин щомісяця. Але запит більший. Та все одно купують, бо наші екскаватори якісні, їх треба і в сільському господарстві, й на будівництві. А з комбайнами — якби нам (і нашим покупцям) поміч держави, скоро б наші комбайни йшли од Криму до Чернігова.
Цікаво, що держава сама визнає: тут її допомога потрібна. Було чимало постанов, у тім числі Кабміну, щоб держава доплачувала частково за екскаватори й комбайни. Але ті постанови не працюють. Те саме з оподаткуванням землі. Чому, доки ми освоїмо комбайн, не зменшити нам податок на землю? Зрештою, ми нічого не просимо — аби лиш не заважали.
— А може, вам треба завести добрі знайомства в новій владі? Ну, приміром, може, ви вчилися в школі з Юлією Володимирівною? Зайдіть, нагадайте...
Він каже весело:
— Справді, ми разом училися! Але я — набагато раніше!
А потім знову — сердито:
— Ну що значить — знайомства? Хіба ми про якусь непристойність просимо? Чи про якісь витребеньки? Україні потрібні комбайни —ми робимо комбайни. От ми зверталися до Стретовича — він нас захищав, хоч до школи разом не ходили. Він просто вивчив проблему й побачив, що правда на нашому боці. Але наше майно знову під загрозою. Ну якого архангела тут іще треба?
— Отже, тут справа не в особах, а в інерції старої влади?
— Так, це така психологія: вони навздогін хочуть урвати, доки нова влада ще не в усьому розібралася. Та й стиль роботи цікавий. Ось недавно з прокуратури Святошинського району прийшов лист: «На виконання завдання Генпрокурора і відповідного завдання прокуратури Києва про перевірку додержання законодавства щодо запобігання та протидії легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом у діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, у відповідності до вимог ст. 8-20 закону про прокуратуру необхідно надати наступні відомості та копії документів ЗАТ АТЕК, за дорученням якого банківськими установами здійснено купівлю-продаж іноземної валюти...» Ну а далі — перелік документів і вимога відзвітувати в стислий строк до 18.00.
— А якщо по-людськи, що воно означає?
— Ми купували двигуни в Білорусі, звична операція. Й заради цього треба було все перевертати догори ногами і робити це сьогодні на сьогодні. Добре, що головний бухгалтер у нас акуратист, і ми відзвітували вчасно...
