Вони сміливо й рішуче в 1995 році стали в шеренгу тогочасного перебудовчого руху. На базі свого гастроному по вул. Полярній, 8-а у Києві створили підприємство у формі закритого акціонерного товариства. Назвали його «Сонат», головою правління обрали не нову людину, а добре знану Наталію Сороколетову, яка п’ять років була директором цього магазину. Як і раніше, підприємство продовжувало працювати прибутково, справно сплачувало всі податки. Вирішили провести реконструкцію і ремонт приміщень, замінити обладнання. А де взяти кошти? Зрозуміли, без інвестора не обійтися.

Повірила батьку й сину


Аж ось одного лютневого дня 2002 року, мов ясне літнє сонечко, поріг переступили претенденти. Батько і син Чернови. Чемні, ввічливі, улесливі. Переконливо запевнили: потрібні кошти, для оновлення підприємства, у них є. І на подальшу співпрацю також знайдуть.
Наталя Миколаївна щиро відкрила перед інвесторами всі двері підприємства. Не звернула уваги на їхню надмірну зацікавленість подальшою співпрацею.
Через деякий час сторони домовились, що на суму коштів, необхідних для ремонту, збільшать статутний фонд ЗАТ шляхом додаткового випуску акцій. Правління товариства зобов’язалось взяти Чернових у засновники, виділивши 59 відсотків акцій. З цього моменту на «Сонаті» розпочалося дивне кіно.
Одного разу, вийшовши на роботу після недуги, Н. Сороколетова дізналась, що з рахунку ЗАТ «Сонат» на рахунок якогось ТОВ «Енергетик» перераховано значну суму за зроблений ремонт. На яких підставах?
Пояснення Н. Сороколетової:
— Як чинний голова правління ЗАТ жодної угоди на ремонт приміщення я не підписувала. Його виконала наймана бригада, з якою Чернови не розраховувалися. А згодом переказали певну суму на рахунок свого приватного підприємства «Русь-95». Після цього й іншого перерахунків вони сплатили ремонтникам. Розрахувалися не власними, як ми домовлялися, а коштами нашого ЗАТ «Сонат». Вони привезли до нас деяке обладнання зі свого приватного підприємства.


Прийшли, щоб «її піти» і  ЗАТ прихопити


Далі події розгортаються, мов у гостросюжетному детективі. Як на мене, «співпраця» Чернових зводилася до подальшого перекачування коштів на власне підприємство. Помітним став їх намір довести «Сонат» до банкрутства і його приватизації. А щоб Н. Сороколетова не заважала, її послідовно усувають від обов’язків голови правління, відбирають печатку, а затим узагалі звільняють з роботи і не допускають на підприємство. У заснування і становлення якого вона вклала чимало зусиль і здоров’я.
Це стислий виклад подій, що розвивалися на «Сонаті». Детальний опис механізму досягнення Чернових головної мети зайняв би багато місця. Варто лише додати, що всупереч численним зверненням Н. Сороколетової у різні інстанції і навіть одній з ухвал Оболонського райсуду про заборону приватизовувати приміщення, в якому розміщене ЗАТ «Сонат», Чернови все одно його приватизували. Більше того, того самого дня перевели приміщення на баланс свого підприємства «Русь-95». Головою правління ЗАТ «Сонат» став і нині є Чернов-молодший — Ярослав.
Примітно, що перед цим, за словами Сороколетової, за чиєюсь вочевидь щедрою «вказівкою» міліція ретельно вишукує порушення під час реєстрації змін до статуту ЗАТ «Сонат», які потрібно було внести наприкінці 2002 року. Товариство мало намір приватизувати приміщення свого підприємства.


Звільнили заднім числом


За позовом Н. Сороколетової Оболонський райсуд 2 квітня 2003 року ухвалив: «Визнати недійсним рішення позачергових екстрених загальних зборів ЗАТ «Сонат» від 13 грудня 2002 року». Саме цим рішенням позивачка була фактично відсторонена від обов’язків голови правління товариства, і в неї було відібрано печатку. Тому наступною вимогою суду було: «Допустити негайне виконання цього рішення...»
Прийшла Наталія Миколаївна на підприємство з цим рішенням суду разом із судовим виконавцем. Охоронці відповіли: «Чернових немає, де печатка не знаємо». Прийшли наступного разу, те саме. І так — кілька разів. Судовий виконавець зафіксував все це письмовими актами. Таку відповідь почули і міліціонери, що прибули на виклик Н. Сороколетової. Лише у травні дільничний, якому було передано її скаргу, показав протокол зборів акціонерів ще від 1 лютого 2003 року   про... звільнення Н. Сороколетової з роботи.
Нагадаю, Оболонський суд розглядав справу 2 квітня 2003 року. Тоді присутні відповідачі не повідомили про її звільнення позивачці. Про цей факт жодного слова немає і у рішенні суду. Отже, висновок: звідки з’явився протокол про звільнення Н. Сороколетової з роботи?


Цього не помітив  Апеляційний суд


Щоб закріпити позиції Чернових, їхні представники звертаються зі скаргою до Апеляційного суду Києва. І ось 17 липня 2003 року судова колегія під головуванням О. Євтушенка «пливе» за аргументами позивачів і ось що констатує. Цитую дослівно.
«Із протоколу загальних зборів ЗАТ «Соната» від 13 грудня 2002 року, акціонерам Чернову М. М., Чернову В. М., Фурману М. О. належить 62,24% в ЗАТ, вони були присутні на загальних зборах. Іншим акціонерам належить 37,76%, у тому числі позивачці та Сороколетовій Є. П., яким належить 37,3 % акцій і які також були присутні на загальних зборах, але не зареєструвалися та участі у зборах та голосуванні не брали».
Пояснення Н. Сороколетової:
— Того дня я була на роботі. Перед початком зборів заявила, що вони недійсні, бо недотримано вимоги закону. Передусім про їх проведення не було оголошено заздалегідь. Тобто решта акціонерів про них не знала. З цих причин ми з дочкою і не реєструвалися і не брали участі у зборах. То не збори були. Більше того, перед цим, 9 грудня, Чернови забрали і вивезли з підприємства печатку. А три відсотки акцій, доданих до 59 раніше переданих їм умовно, щоб вони не боялися робити ремонт і як гарантію позитивного рішення для них на зборах акціонерів збільшення статутного фонду, Чернови фактично «вибили» з мене. Суд не звернув уваги на мої докази, бо предметом розгляду була правомірність зборів.
Детально коментуючи кілька статей Закону України «Про господарські товариства», суд дійшов висновку: «За таких обставин рішення першої інстанції не можна визнати законним і обгрунтованим, воно підлягає скасуванню». І виносить рішення: «Апеляційну скаргу представника ЗАТ «Сонат» задовольнити, скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 2 квітня 2003 року та постановити нове рішення. В позові Сороколетової Наталії Миколаївни до ЗАТ «Сонат»... відмовити».


А Верховний «не підказує» йому


Після того, як Н. Сороколетова дізналася від дільничного інспектора та судового виконавця про своє звільнення з роботи 1 лютого 2003 року, наприкінці травня того року вона подала позовну заяву до Оболонського суду про поновлення на роботі. Лише у квітні 2004 року суд виніс рішення на її користь. А за час від подачі заяви до рішення суду (майже через 10 місяців) Чернови зробили все необхідне для приватизації приміщення ЗАТ «Сонат» 31 березня. За п’ять днів до рішення суду. Випадковий збіг подій?
Суд прийняв рішення: поновити. Але її знову не пустили на підприємство. Гроші за вимушений прогул та моральну шкоду (за рішенням суду) не сплачено й дотепер. Хоча суд застеріг: «Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню згідно з п. п. 2,4 ст. 217 ЦПК України».
Чому й це рішення суду не виконується? Чи не тому, як заявили одного разу Чернови Н. Сороколетовій, що закони пишуться для таких як вона, а не для таких, як вони, у котрих є гроші...
Ще у серпні 2003 року Н. Сороколетова подала касаційну скаргу до Верховного Суду України на рішення Апеляційного суду Києва. Проте до цього часу скаргу її там не розглянуто. Попри письмові прохання прискорити розгляд.

Київ.