Мільйон підручників на суму 3,3 мільйона гривень виготовили у 2004 році на держпідприємстві «Вінницька картографічна фабрика». А на перший квартал цього року передбачено лише 60000 державних грошей. З них підприємство не отримало ще жодної копійки.

— Щоб дати людям змогу якось заробити, — каже директор фабрики Микола Шишко, — самі шукаємо замовлення. Ось друкуємо Біблію, дитячу Біблію, «Життя святих старців» — замовила Почаївська лавра. Ще зробимо два підручники для одного з приватних видавництв Вінниці. І все...
Друкарський цех фабрики, що спеціалізується на виданні підручників, майже не працює. Торік гроші дали, каже співрозмовник, тоді, «коли діти сіли за парти». У першому півріччі виробництво підручників майже не фінансувалося. А у вересні почалася штурмівщина. Працювали у дві зміни, навіть у вихідні. Це може повторитися. Але то лише припущення. Як воно буде, ніхто не знає. Фінансуватимуть виробництво підручників чи ні? Якщо так, то в яких обсягах? Жодної інформації колектив не має ні з Міносвіти, ні з Держкомітету з природних ресурсів.
До чого тут останнє відомство? «Це ще один клопіт, — каже М. Шишко. — Фабрику передають з рук у руки, ніби естафетну паличку. Спершу Мінохорони навколишнього середовища, тепер...»
У колективі вважають, що їхнє підприємство чуже для названих відомств. У Києві не хочуть зрозуміти просту істину: продукція, що колись була профілюючою, уже давно не є такою. Це раніше фабрика спеціалізувалася на виготовленні карт, атласів, глобусів (ними вінничани забезпечували весь Союз). Тоді опікувалось підприємством відомство з картографії та геодезії.
Після розпаду Союзу глобуси перестали крутитися, попит на них упав, фабрика зупинилася. Спершу щось намагалися робити. Скажімо, з’явився глобус України — сувенір. Потім перейшли на глобуси... окремих областей. Зробили навіть «кулю» з позначенням місць виробництва cкла в Україні. Опанували виготовлення рельєфних карт. Крім Вінниці, їх у нас ніхто не робить. Та винахідливість не врятувала від зупинки.
Одразу з’явилися бажаючі прибрати фабрику до рук. На щастя, підприємство відстояли. А його нинішньому директору вдалося розширити асортимент. Зокрема, відкрили потужний друкарський цех для виготовлення підручників: «Ми скористалися нішею, що була тоді у виданні книжок». Вони й стали основною продукцією.
Відродження фабрики почалося в 2001 році. Колектив розжився на рідкісні для себе широкоформатні машини для зшивання книжкових блоків. Їх встановили у ще одному новому цеху — палітурному (без нього книжку не видати). Вінничани пишаються тим, що саме вони виготовляли рідкісний тритомний «Атлас української мови» (замовила «Наукова думка»). А найбільша гордість — унікальна за друкарським оформленням книжка «Україна — козацька держава»: 1200 сторінок, вага 8,2 кілограма, формат 28х40 сантиметрів.
Втім, у Києві чомусь не беруть до уваги зміни, що сталися у перепрофілюванні державного підприємства. За старою звичкою, його тримають під «дахом» Комітету з природних ресурсів. Але що спільного має книгодрукування з тим комітетом, схоже, можуть пояснити лише чиновники, в обов’язки яких входить установлення профілю, а отже, і підпорядкування, повторюю, державного підприємства. Шукати захисту під таким «дахом» марно. Принаймні, усі намагання поки що не дали бажаних результатів. Книгодрукарі змушені звертатися до інших структур.
Коментар генерального директора об’єднання роботодавців Вінницької області Анатолія ПІВТОРАКА:
— Державне підприємство «Вінницька картографічна фабрика» звернулося до нас з проханням сприяти у відновленні виробництва, що дасть змогу трудівникам, яких тут понад 200, знову стати до роботи. Та питання стоїть ширше — як задіяти сповна наявні потужності. Якщо це вдасться зробити, виробництво зросте удвічі: 200 тисяч підручників зможуть виготовляти щомісяця на фабриці. На тих самих технологічних лініях, за тієї ж кількості працюючих.
Ми донесли проблеми колективу до відома Першого віце-прем’єра України Анатолія Кінаха. У переданому йому листі звернули увагу на дуже важливу річ: картографічна фабрика має ліцензію на виготовлення цінних паперів, документів суворої звітності та продукції з грифом «Державна таємниця». Отже, тут можуть і мають дозвіл друкувати усі цінні папери, крім грошей. Але про такі замовлення на фабриці лише мріють.
...Та головне — видання підручників. У Вінниці їх могли б друкувати за рік не менш як два мільйони. За умов фінансування і рівномірного виділення коштів протягом року. Проблема це не вінницька — таке й на інших книжкових фабриках. А в Україні, між іншим, один новий підручник припадає на п’ять учнів.

Вінниця.