Тема місцевих бюджетів не надто популярна, та й про місцеве самоврядування згадують в Україні лише у певні періоди. Як правило, перед виборами. На це можна заперечити, що в інших, більш розвинених країнах, бюджетні проблеми ставлять іще рідше. І це справді так. Принаймні, скільки я не розпитував міжнародних спостерігачів, присутніх на виборах у нашому місті, ніхто з них так і не зміг сказати про свої місцеві бюджети. Не думаю, що гості “приховували” інформацію, просто ця тема їх не цікавить. Якщо дороги ремонтують вчасно, воду, тепло, газ та електроенергію подають безперебійно, соціальна сфера функціонує, то муніципальні справи пересічних громадян не турбують, вони живуть своїм життям, своїми турботами.

У принципі, так і має бути, якщо виконується одна-єдина умова: місцеві бюджети самодостатні. Але такими вони не були з моменту проголошення незалежності України, нема підстав говорити і про якісь позитивні тенденції. Змінюються уряди, Верховна Рада України затвердила тринадцятого числом Прем’єр-міністра України, прийнято Конституцію України, Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, відбувалися парламентські слухання, але проблема залишається.
Справді, якщо за підсумками 6 місяців 2004 року надходження від місцевих податків і зборів загалом по Україні становили 0,7% зведеного бюджету (або 0,2% ВВП), а плата за землю 2,8% (0,8% ВВП), то зрозуміло, що місцеві бюджети просто приречені бути дотаційними. Звичайно, багато які місцеві ради, зокрема й наша, Алчевська, час від часу намагаються “батогом обух перебити”, відбуваються гарячі дискусії про перерозподіл коштів, ефективність використання кожної бюджетної копійки. Але мало що можна зробити в жорстких “обіймах” Бюджетного кодексу України.
Алчевськ не можна назвати бідним регіоном. В усякому разі, саме тут виробляється стільки промислової продукції, що, у розрахунку на кожного жителя міста, вона становитиме величину, більш значущу, ніж в інших промислових центрах України. Але що мають жителі міста як бюджетоотримувачі? Ті само бюджетні призначення, той само “соціальний мінімум”. Та й зарплата металургів на містоутворюючих підприємствах навряд чи адекватна їхній нелегкій праці.
12 січня 2005 р. було затверджено міський бюджет. Міський голова Микола Кириченко, виступаючи на сесії, не приховував, що бюджетом цей документ можна назвати дуже умовно, адже передбачувані витрати не підтверджуються реальними доходами, як це стверджують розрахункові показники Міністерства фінансів. Те, що депутати все-таки затвердили бюджет-2005, свідчить більше про їхні надії на перегляд усіх показників Державного бюджету, про що не раз заявляв голова бюджетного Комітету Верховної Ради Петро Порошенко.
Зараз багато говорять про вдосконалення місцевого самоврядування, пов’язуючи це із законопроектом №3207-1, що входив до пакетного голосування. Як відомо, Верховна Рада прийняла цей законопроект у першому читанні, його відправлено у Конституційний Суд. Передбачається (так було домовлено), що Законопроект №4180 про зміни до Конституції України набере чинності одночасно із законом №3207-1, але не пізніше 1 січня 2006 року. Як твердить голова Комітету Верховної Ради з питань державного будівництва і місцевого самоврядування Анатолій Матвієнко, зараз готується пакет законів про місцеве самоврядування, про адміністративно-територіальну реформу, про зміни до Бюджетного кодексу. Що з цього вийде — побачимо. Можу висловити свою точку зору: законопроект №3207-1 у тому вигляді, як він пропонувався, мало що змінить у місцевому самоврядуванні. Досить не полінуватися і скласти порівняльну таблицю до цього проекту і норм чинної Конституції України (статті 140 — 146). Пропонується нове визначення терміна “місцеве самоврядування”, запроваджуються нові поняття, в т. ч. “ради громади”, сільські, селищні, міські голови обиратимуться на 5 років (а не на 4, як зараз), ідеться ще про “розмежування повноважень”, от, мабуть, і все.
На одній із недавніх робочих нарад Голова Верховної Ради України Володимир Литвин наголосив: “У перехідний період відповідальність лягає на місцеві ради”. Та хіба ж тільки в перехідний період!.. За все, що відбувається в місті і раніше, і зараз, відповідали і відповідають міський голова і міська рада. Перший навіть більше — конкретна особа, до нього швидше прийдуть. Але ситуація в місті непроста, а в деяких регіонах країни просто-таки тривожна. От заголовки газет: “Севастополь на голодному газовому пайку”, “З 1 лютого в Миколаєві вартість тепла виросла на третину”, “Все ближче до епідпорогу”, “У Хусті ні проїхати ні пройти” — і це тільки в одному числі “Голосу України”! А всі ці проблеми повинна вирішувати місцева влада і нікого не цікавить, який бюджет прийняли депутати.
То яким же шляхом досягти соціально орієнтованих місцевих бюджетів? Тільки наївні люди гадають, що місцева влада “не хоче”. Так, місцеві ради можуть своїм рішенням, і це входить у їхню компетенцію, встановити максимально можливі ставки ринкового збору. Але виграш буде сумнівним, адже всі підвищення відразу буде переведено в ціну товарів, так хто виграє? Те саме і з іншими місцевими податками і зборами. Нові податки міська рада ввести не може — це прерогатива держави. Звичайно, можна говорити про повноту стягування того само ринкового збору. Але хто взагалі робить стягування податкових платежів? Податкові органи. Чи підпорядковані вони міському голові чи голові міськради? Ні. А поки підрозділи державних органів, розташованих на певній території, не будуть підпорядковані безпосередньо чи опосередковано представницьким органам місцевого самоврядування, користі не буде. Адже за що відповідає передусім та само податкова інспекція? Правильно, за надходження до державного бюджету. А по місцевих бюджетах — скільки зібрали, стільки і буде. Принаймні я не пам’ятаю, щоб когось із державних чиновників покарали за місцеві справи.
Бюджети місцевого самоврядування можуть бути істотно переглянуті — якщо на те буде добра воля Верховної Ради та уряду. І зробити це не так уже й складно, просто треба переглянути те, що раніше було “святинею”.
Установивши гарантовані соціальні мінімуми, держава повинна відмовитися від практики вилучення доходів, отриманих органами місцевого самоврядування. І це буде справедливо: хто краще працює, той і повинен мати у своєму розпорядженні більші кошти для розв’язання проблем своїх територіальних громад. Парадоксально, але факт: за ринковим збором, платою за землю, іншими надходженнями до бюджету Алчевськ випереджає багато які міста, але “зрівнялівка” все зводить нанівець.
Звичайно, очікувати кардинальних поліпшень найближчим часом було б поспішно. Державна машина — інерційний механізм. Потрібні зусилля, щоб вплинути на нього. Та й сподіватися слід більше не на “гарні” закони та укази, а на себе, своїх рідних, своє місто. Адже не даремно американський письменник
Е. Хемінгуей епіграфом до одного зі своїх творів узяв слова Джона Донна: “Немає людини, що була б як острів, сама по собі; кожна людина — купка землі, частинка суходолу; і якщо море змиє хоч би прискалку материка, поменшає Європа, і те саме буде, якщо змиє мис, або маєток друга твого, а чи твій власний; смерть кожної людини зменшує й мене, бо я єдиний з усім людством; тим-то ніколи не питай, по кому б’є дзвін; він по тобі”.


Микола ЧУНИХА, секретар Алчевської міської ради.