Наприкінці минулого року журналіст Олексій Степура подарував мені доволі цікаву книгу “В центре кассетного скандала”. Її автор — Володимир Цвіль. Людина, яка допомогла виїхати за кордон майору Миколі Мельниченку. Тому, чиє ім’я пов’язують з “касетним скандалом”.
Таємничий свідок
Нагадаю: 28 листопада 2000 року Олександр Мороз на прес-конференції оприлюднив так званий запис розмови Президента Леоніда Кучми з міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком, під час якої нібито йшлося про “приборкання непокірного журналіста”.
Розпочався “касетний скандал”. Розгублені високопосадовці спершу заперечували саму можливість прослуховування кабінету глави держави. А тому через деякий час на арені з’явився майор Микола Мельниченко, який заявив, що вів записи бесід Леоніда Кучми за допомогою цифрового диктофона. Його подавали як особистого охоронця Президента України.
Варто звернути увагу на маленьке лукавство. Насправді Микола Мельниченко ніколи не був охоронцем. Він був працівником Служби безпеки України, якого відрядили в Управління державної охорони. Коло його обов’язків — захист державної інформації.
Але суть не в тому. Володимир Цвіль у своїй книзі стверджує: він вивозив не плівки, не чіпи, не диктофони, а комп’ютер та диски із записами розмов глави держави. Понад те, він пише, цитую мовою оригіналу: “Как оказалось, Мыкола не был специалистом в этой области. К его компьютеру были приложены подробные инструкции, а также книжки с описанием самых элементарных программ... Засев за пособия, они вместе с Лилией (дружина Мельниченка. — Авт.) начали осваивать эту информацию”.
Усе це відбувалося на квартирі чеського бізнесмена Володимира Болданюка, який і пригрів утікача-майора. Напрошується висновок: з огляду на наведені факти Микола Мельниченко не вів прослуховування кабінету глави держави, а отримав диски від справжніх авторів не тільки “касетного скандалу”, а й “справи Георгія Гонгадзе”. Побічний доказ таких висновків: історія з касетним диктофоном, переданим у фірму “Бек Тек” на експертизу. За твердженням Володимира Цвіля, диктофон був куплений Миколою Мельниченком у Сполучених Штатах, а виготовлений у 2001 році... Мало того, згодом екс-майор мав ще п’ять подібних диктофонів.
Однак і це ще не все. Нині чимало високопосадовців, у тому числі Президент України Віктор Ющенко і Генеральний прокурор Святослав Піскун, пропонують колишньому майорові передати записи у Генпрокуратуру і дати свідчення. Насправді, як пише Володимир Цвіль, диски залишилися у Володимира Болданюка в Остраві й зберігаються у сейфі в одному з банків.
Але найцікавіше інше. Записи хотіли купити багато людей. Зокрема зять глави держави Віктор Пінчук, перший помічник Президента Сергій Льовочкін. Записи, які уже перебували у розпорядженні Служби безпеки України. Перші два диски із записами розмов Президента України отримав заступник голови СБУ Петро Шатковський, решту — його посланці. Принаймні так стверджує у своїй книзі Володимир Цвіль.
Незнищена дата
Олексій Степура — один із колег, з яким я поділився сумнівами щодо “справи Георгія Гонгадзе” і “касетного скандалу” у травні 2001 року. Олексія зацікавила тема, і він днями й ночами сидів в Інтернеті, прослуховуючи звукові файли записів розмов Леоніда Кучми. Особливо після висновків фірми “Бек Тек”. Перші дві експертизи, зроблені як українськими, так і австрійськими фахівцями, підтвердили висновки голландських дослідників. Ніхто з експертів не брав на себе сміливість підтвердити автентичність записів і відсутність монтажу розмов. Єдиний експерт, який нібито підтвердив це, — Брюс Кеніг з фірми “Бек Тек”. Однак невдовзі газета “2000” фактично спростувала те, що було оприлюднено в Україні, вказавши на неточність перекладу.
Олексій також дискутував на сайті “Україна кримінальна” з тими висновками, які подавалися в українських ЗМІ. Але найбільше відкриття, яке він зробив, поставило під сумнів твердження про відсутність монтажу на “плівках Мельниченка”. Ті, хто працював із звуковими файлами, свідомо чи несвідомо залишили надто помітний слід, щоб його можна було ігнорувати. Робота над фрагментом запису нібито розмови Президента України з міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком, який був оприлюднений Олександром Морозом, розпочалася 17 вересня 2000 року! Тобто наступного дня після того, як зник Георгій Гонгадзе.
Четвертий вимушений авторський відступ
Те, що кабінет Президента України прослуховувався, уже ні в кого не викликає сумнівів. Бо після “касетного скандалу” Леонід Кучма перебрався з другого на третій поверх будинку на вулиці Банковій. Слідчим відомо також, у який спосіб здійснювався запис. Знають вони — у мене немає сумніву — і про факти, викладені вище. А вони, якщо написане Володимиром Цвілем — правда, спростовують свідчення Миколи Мельниченка. Змушують зробити висновок, що ті епізоди розмов, які стосуються журналіста Георгія Гонгадзе, сфальшовані. Якщо, звичайно, досліджувати справу неупереджено, не намагатися догодити політичній кон’юктурі.
Є багато запитань і до Служби державної безпеки. Бо Володимир Цвіль стверджує у книзі, що її працівники неодноразово зустрічалися з Миколою Мельниченком. І навіть називає конкретні прізвища. Тож цікаво, чи й справді диски із записами розмов Президента України перебувають в СБУ?
Днями від знайомого колишнього працівника Міністерства внутрішніх справ почув таке визначення щодо слідства, яке проводить Генпрокуратура у “справі Гонгадзе”: “Опереткове шоу”. Він також додав: “Якщо його так вестимуть і далі, то не буде розкрите ніколи”. А він знає, що каже, бо у вісімдесяті-дев’яності роки розкрив чимало резонансних справ.
На цьому поки що поставлю крапку у своїх суб’єктивних нотатках, які, можливо, й не всім сподобалися.
