22 лютого в газеті “Голос України” подано матеріали проведеного редакцією “круглого стола” з проблем майбутнього реформування самоврядної системи в Україні. Серед багатьох проблем, обговорених на ньому, йшлося і про відповідальність перед громадою тих, кому вона довірила владу.


“Треба прописати кваліфікаційні вимоги до міського чи сільського голови. Бо якщо розв’язати руки місцевому самоврядуванню, можуть з’явитися просто місцеві князьки, котрі керуватимуть тими чи іншими громадами. Цього не повинно статися”.
Євген Суслов,
міський голова Сквири.
“Голос України”,
22 лютого 2005 року.

Камо грядеші, столице Карпатської України?


Хуст — третє за величиною закарпатське місто після Ужгорода і Мукачева. Розташований над Тисою, Хуст вабить туристів.
І вабить, і водночас відлякує. А найперше — вкрай занедбаними як улітку, так і взимку дорогами, невпорядкованістю. І за це чомусь не болить голова міського голови Михайла Джанди. Як і за багато іншого, чим би мав перейматися господар міста.
Обираючи пана Михайла своїм головою, громада покладала на нього — молодого, енергійного — великі надії. Тим більше, що до того пан Михайло був депутатом обласної ради. Та слуга народу їх не справдив. Славне місто останніми роками неухильно сповзає і в економічну, і в соціальну прірву. Б’є з цього приводу в дзвони ледь не вся крайова преса, та дарма. Красномовні цифри наводить у кореспонденції “Місто — до рівня села” і обласна газета “Трибуна” за 12 березня цього року. Зокрема, зарплатня тих, хто працює у промисловій галузі в сільській місцевості району, — 551 гривня, в Хусті — 492. При цьому борги в зарплаті на великих і середніх підприємствах, де працює понад 8 тисяч чоловік, становлять усього 15 тисяч гривень, а в Хусті, де зайнятих у промисловості на третину менше, — 125 тисяч. То як тоді наповнити міську казну? Гроші до бюджету, пише “Трибуна”, вирішили заробити на... триразовому підвищенні тарифів на тепло і воду, тобто узяти з кишені кожного виборця.
Із цим не погодилися найменш захищені — інваліди та пенсіонери — і звернулися до міського голови з протестом проти “антинародного, безпідставного підвищення міськрадою тарифів на водо- і теплопостачання”.
Таке нововведення хустської міської влади — не єдине. У десять разів збільшено й орендну плату за землю, на якій розташовуються АЗС.

“Коли влада приймає рішення, вона має радитися з людьми, інакше люди будуть цими рішеннями невдоволені. Треба враховувати громадську думку. А для цього створювати органи самоорганізації населення”.
Володимир Яловий,
секретар Київради.
“Голос України”,
22 лютого 2005 року.

“Єдине вікно” — це те, що в кабінеті міського голови


Зрештою “прорвало” і представників малого та середнього бізнесу, а саме вони, при теперішньому лежачому стані промислового виробництва, формують бюджет міста — десь на 60—70 відсотків. Тому й звернулися до “Голосу України”. Навіть знаючи, що після розмови з журналістом їм доведеться знову пройти зі своїми паперами кола Дантового пекла, що міський голова з іще більшою наполегливістю ставитиме палиці в колеса їхньому бізнесу, — все ж ризикнули. На моє запитання, чи робиться в Хусті щось для розгляду заяв і оформлення всіх необхідних паперів підприємців за принципом “одного вікна”, як цього вимагає уряд, присутні, перезирнувшись, сказали:
— Так. Але це вікно — в кабінеті нашого міського голови...
Те, який він мастак перекривати кисень, добре ілюструє розповідь підприємця Сергія Саака:
— Ще 5 серпня 2004 року я подав заяву про затвердження виконкомом міськради актів технічної комісії про готовність до експлуатації закінченого будівництва станції техобслуговування автомобілів та стаціонарної АЗС, — розповів він. — Розпочав їх зводити мій батько. Після його смерті я оформив свідоцтва про спадщину та про поділ спадкового майна, набув права власності цих об’єктів і закінчив будівництво. Акти введення в експлуатацію погоджено з усіма відповідними службами міста, проте влада вперто ігнорує мої неодноразові звернення до неї. Дотепер я не отримав навіть відповіді на заяву від 5 серпня. Як і на заяву про користування землею, на якій ці об’єкти побудовані. Я неодноразово звертався до міського голови — мов об стіну горохом. А блокуються мої заяви тому, що відмовився платити внесок на впорядкування міста.
Подібна ситуація склалася і в підприємця Володимира Шимоні, котрий викупив недобудований об’єкт і на цій базі хоче розгорнути власну справу. Він багато разів звертався до міської влади, та його документи або загадково зникають у владних коридорах, або влада ставить неприйнятні умови, звинувачуючи заявника в тому, що він нібито неправильно викупив ділянку. Хоча суд довів протилежне.
Корисну для міста справу задумав підприємець Володимир Галамбіца. На місці занедбаного амфітеатру він хоче збудувати новий, з альпінарієм, атракціонами, критою естрадою й двоповерховим готелем для заїжджих зірок сцени. Має висновок регіонального спеціалізованого науково-дослідного інституту “Укрзахідпроектреставрація” про те, що розміщення такого готелю в цьому комплексі можливе.
— Для цього треба викупити дев’ятнадцять соток землі, — каже Володимир. — А влада не дозволяє.
Створює влада проблеми й багатьом іншим.

“Самоврядування — це здатність людей мати не тільки право, а й відповідальність збудувати суспільство, в якому ти живеш. Як навчити народ контролювати владу та з нею співпрацювати? Тільки через громадські інститути, органи самоорганізації, політичні партії, професійні спілки. Коли місцева влада співпрацюватиме з громадою, тоді вона виховає вміння управляти владою. А оскільки місцеве самоврядування нині є нульовим, то здійснення контролю над державними органами влади відсутнє”.
Анатолій МатвІЄнко,
голова Комітету
Верховної Ради
з питань державного будівництва
та місцевого самоврядування.
“Голос України”, 22 лютого 2005 року.

...Мої дві спроби зустрітися з міським головою або поспілкуватися з ним хоча б по телефону, як було це тоді, коли Хуст засипало снігом, закінчилися невдачею. Відповідь одна: Михайло Михайлович у відрядженні, буде з понеділка...
Доживем до понеділка?

Ужгород—Хуст—Ужгород.