Серед основних положень концепції енергетичної стратегії України на сучасному етапі й на перспективу є кардинальне зменшення енергоємності ВВП за рахунок істотного підвищення ефективності використання енергоносіїв та скорочення виробництва з високими енерговитратами. Не можна миритися з тим, що енерговитрати на одиницю ВВП у нас в 5—7 разів вищі, ніж у Західній Європі. Україна посідає шосте місце у світі за споживанням природного газу й третє — за обсягами його імпорту. На закупівлю газу за кордоном наша держава щорічно витрачає 4,5 млрд. доларів США (враховуючи й ціну газу, який заробляється за надання газотранспортних послуг Росії).
Комплексна державна програма енергозбереження України на 2010 рік визначає можливий потенціал енергозбереження на рівні 86 млн. тонн умовного палива, що дає змогу наполовину зменшити споживання паливних ресурсів. Основними документами, які визначали державну політику в сфері енергозбереження, є ухвалений у 1994 році Закон “Про енергозбереження” та розроблена в 1996 році Комплексна державна програма енергозбереження України. Крім того, у 1997 році Кабінет Міністрів на виконання доручення Президента України розробив програму заходів зі скорочення споживання газу в Україні, а також було створено орган центральної виконавчої влади з питань енергозбереження та енергоефективності — Держкоменергозбереження. В основу програми було покладено передбачені Законом “Про енергозбереження” економічні механізми, включаючи створення загальнодержавного позабюджетного фонду енергозбереження. Значні надії покладалися на прихід капіталу в межах міжнародного співробітництва, на застосування штрафних санкцій за неефективне енергоспоживання, а також на використання цінового чинника у разі підвищення ефективності використання енергоресурсів. Передбачалося, що внаслідок цього споживання природного газу в Україні зменшиться до 64,44 млрд. кубометрів на рік. Однак ця програма виконувалася (нехай і з відставанням) лише до 2002 року.
Непланований відкат
За чотири роки споживання газу зменшилося майже на 6 млрд. кубометрів, що рівнозначно економії 550 млн. доларів США. Проте, починаючи з 2003 року, проблеми енергозбереження чомусь відійшли на другий план. І протягом 2004 року споживання “блакитного палива” збільшилося до 75,79 млрд. кубометрів та перевищило рівень 1999 року.
Можна виокремити такі проблеми, які спричинили відсутність відчутного прогресу у впровадженні заходів з енергозбереження:
— загальна економічна криза минулого десятиріччя, результатом якої стала зношеність і застарілість виробничих фондів, значне скорочення обігових коштів, тобто внутрішніх інвестицій, які могли б спрямовуватися на впровадження нових, зокрема енергозбережних технологій;
— низький рівень інвестиційної привабливості вітчизняної економіки поряд із низьким рівнем платоспроможності побутових споживачів;
— значний рівень “тінізації” й криміналізації фінансових і економічних відносин, широка практика застосування адміністративного впливу, націленого на неефективне і, в тому числі, безоплатне використання енергоресурсів (можливість отримувати надприбутки у “тіньовому” секторі цілком нівелюють економічні та адміністративні заходи з енергозбереження);
— незавершеність формування відкритого ринку енергоносіїв, значний адміністративний вплив на формування цін і тарифів;
— перекіс паливно-енергетичного балансу країни в частині споживання імпортованого природного газу за наявності значних запасів вітчизняного вугілля.
Ратифікували і забули
Мусимо констатувати, що за сьогоднішніх підходів рішучого прориву у справі енергозбереження поки що очікувати важко. У 2001 році практично було вичерпано можливості адміністративного впливу на ситуацію, передбачені Законом “Про енергозбереження”. Програма заходів зі скорочення споживання газу в Україні припинила свою дію у 2002 році, а іншої поки що немає. Верховна Рада ось уже третій рік не надто переймається проблемами енергозбереження, а новий уряд взагалі ліквідував Держкоменергозбереження. Основою для міжнародної координації та формування національних програм енергозбереження була Європейська енергетична хартія від 17 грудня 1991 року, яка ратифікована Верховною Радою України 6 лютого 1998 року і... практично забута.
З огляду на нагальну потребу підвищення рівня енергозбереження та ефективності використання палива й енергії у галузях національної економіки, за ініціативою Національної академії наук України і на виконання розпорядження Президента України згідно з рішенням Верховної Ради у 2003 році було розроблено проект Енергетичної стратегії України до 2030 року. За цим проектом обсяг ВВП України на 2020 рік прогнозувався на рівні 180,8 відсотка до 1990 року, а до 2030 році ВВП мав зрости у 2,7 разу, порівняно з тим самим 1990-м. Обсяги використання енергоресурсів у 2020 році становитимуть 377,9 млн. тонн умовного палива, а в 2030-му — 434 мільйони. Енергоємність ВВП у 2030 році прогнозувалася на рівні розвинених західних країн — 0,5 кг умовного палива до гривні. Підставою для таких оптимістичних показників було плановане широке застосування енергозбережних заходів.
Однак за сьогоднішнього стану справ виконання цих показників стратегії вельми сумнівне. І, схоже, це нікого особливо не турбує. Між іншим, термін, на який розроблено стратегію, визначається інвестиційним періодом в енергетиці, а також строком переходу на принципово нові технології в масштабах, які істотно змінюють основні фонди енергетики. Він становить в розвинених країнах приблизно 20 років і тому стратегії найчастіше розробляються саме на цей період. В умовах обмежених можливостей економіки України було доцільним розробити Енергетичну стратегію України на дещо довший період — до 2030 року. Але якщо сьогодні ми не доб’ємося рішучих змін у галузі енергозбереження, то надолужити втрачене вже не вдасться і всю стратегію буде безнадійно поховано.
Чи варто чекати кризи?
Така ситуація з енергоємністю ВВП об’єктивно обмежує конкурентоспроможність національного виробництва і лягає важким тягарем на економіку — тим паче в умовах її зовнішньої енергетичної залежності.
Невже нам неодмінно потрібно ще раз винаходити свій особливий шлях, коли весь світ уже давно пережив подібне? Адже достатньо врахувати досвід Південної Кореї, Німеччини, Великої Британії... Зростання в декілька разів цін на енергоносії внаслідок двох нафтових криз 1973—1974 та 1979—1980 років призвело до того, що індустріальні країни Заходу почали наполегливо розв’язувати проблеми, пов’язані з ефективним використанням і економією енергоресурсів. Як наслідок, обсяг енергоспоживання, наприклад, у ФРН протягом 1973—1985 років залишався незмінним і становив у 1985 році 385 млн. тонн умовного палива (хоча мало відбутися збільшення споживання до 610 млн. тонн). І це за умови зростання ВВП на 23 відсотки, а промислового виробництва — на 11 відсотків!
На які енергетичні кризи очікує Україна, щоб переконатися на власному досвіді в потребі енергозбереження? Чи варто взагалі повторювати чужий болісний досвід? Чи не було б розумним одразу вжити заходів, які розробляла Європа в 70-х роках? До речі, останні біржові повідомлення свідчать, що ціна за один барель нафти подолала 50-доларовий бар’єр і може зростати далі. Вслід за нафтою тягнеться вгору й ціна природного газу. Фактично, це передвісник майбутньої кризи, котра найбільшою мірою зачепить економіки Росії та України. Якщо для російської економіки тут є свої мінуси та плюси, оскільки вона потужний експортер енергоресурсів, то для української — самі мінуси, зважаючи на велику залежність саме від цих складових імпорту та значну енергоємність експортної продукції. На сполох треба бити вже тепер.
Запровадити економічні стимули
Основою політики енергозбереження має стати формування відкритого, позбавленого адміністративного і кримінального впливу, ринку енергоносіїв, на якому енергоресурси будуть реальним товаром, за який споживачі сплачуватимуть реальні кошти. Податкове законодавство повинно стимулювати інвестування, розробку та впровадження енергоефективних проектів. Для цього потрібно встановити пільгове оподаткування робіт із заміни застарілого енергоємного обладнання і технологій. Частину прибутку, яка отримана в результаті ефективного використання енергоресурсів, також варто було б звільнити від оподаткування, а вивільнені кошти спрямовувати до спеціальних фондів енергозбереження підприємств. Центральні органи виконавчої влади мають зосередити зусилля на внесенні відповідних змін до податкового законодавства.
На цей час за дефіциту обігових коштів у підприємств важливим напрямом енергозбереження має стати впровадження організаційно-технічних, режимно-технологічних та маловитратних заходів, які забезпечують істотне зменшення енергоспоживання в промисловості. Наприклад, у нафтогазовому комплексі важливим енергозбережним заходом стане повна заміна морально і фізично застарілих двигунів на газоперекачувальних агрегатах на сучасні двигуни з підвищеним ККД виробництва ВО “Зоря” та АТ “Мотор Січ”, що дасть змогу економити до 1 млрд. кубометрів паливного газу на рік.
Контроль і облік
Понаднормативні втрати виробництва природного газу часто зумовлені низьким рівнем приладного обліку газу. Тому необхідно прискорити впровадження сучасних приладів обліку газу, зокрема шляхом впровадження механізмів економічної зацікавленості в їх встановленні. Щоб уникнути необгрунтованих списань втрат і крадіжок газу на технологічні потреби самого газового комплексу, НАК “Нафтогаз України” побудує в цьому році Метрологічний центр в Боярці. Його функціонування забезпечить високоточний облік газу. Це буде один з найпотужніших центрів такого типу в світі. Його послугами, окрім України, користуватимуться держави Східної та Західної Європи, СНД і Росія.
У житловому фонді необхідно встановити 6,8 млн. лічильників газу, на промислових підприємствах підлягає заміні та встановленню 7,7 тис. вузлів обліку, на підприємствах теплокомуненерго треба замінити та встановити 3,85 тис. вузлів обліку. Тільки за рахунок цього можна скоротити річне споживання природного газу на 4,5 млрд. кубометрів.
Звичайно, не можна сказати, що на цьому напрямі нічого не зроблено. Станом на 1 липня 2001 року, в Україні з 10 675 804 газифікованих квартир лічильниками газу було обладнано 2 895 123 — тобто лише 27 відсотків. А на 1 лютого 2005 року їх вже було 41,6 відсотка — 4 848 558 квартир. І це за того, що в державі водночас збільшилася й сама кількість газифікованих квартир до 11 659 566. Ефективність економічного стимулу до енергозбереження зайвий раз підтверджується тим, що з 4,85 млн. побутових лічильників газу, які були встановлені на 1 лютого цього року, тільки 120 тис. було встановлено в кредит, 290 тис. коштом нафтогазової галузі, а решта за рахунок споживачів газу. Проте поки що темпи встановлення лічильників газу все-таки недостатні. Особливо це стосується тієї категорії населення, яка використовує газ на опалення, приготування їжі та гарячої води. Адже, як свідчать проведені дослідження, саме в побутовому секторі є великий потенціал енергозбереження — 45—60 відсотків від наявного об’єму споживання газу.
Іншим напрямом, що сприятиме раціональному використанню власних енергоресурсів, є організаційно-технічні заходи, спрямовані на підвищення ефективності та дисципліни газопостачання і вдосконалення обліку енергоресурсів. Це, зокрема, проведення консервації всіх ГРП, ШРП промислових підприємств на час вимушеного простою; щорічне проведення перед початком опалювального періоду інвентаризації опалювальної площі в приватному секторі; забезпечення контролю за дотриманням лімітів споживання природного газу; впровадження лічильників на промислових підприємствах з класом точності не нижче 1,0 з автоматичними коректорами; впровадження дистанційної системи збору і обробки інформації про кількість спожитого газу промисловими, бюджетними та побутовими споживачами з передачею даних на диспетчерський пункт газового господарства; впровадження установок для повірки лічильників, у тому числі на місці установки приладів обліку газу.
З метою зменшення втрат природного газу, впорядкування обліку відтоків та притоків природного газу, які виникають у підприємств, що входять до НАК “Нафтогаз України”, під час транспортування природного газу до споживачів, впроваджено Програму заходів для зменшення втрат природного газу.
Важливими напрямами цієї роботи є забезпечення стабілізації тиску в системах газопостачання за рахунок введення тарифів, диференційованих за зонами часу протягом доби, сезону, року; участь в організації переведення на резервні види палива та пошук альтернативних джерел енергії; забезпечення взаємодії з енергогенеруючими та енергопостачальними організаціями і комунальними підприємствами житлотеплокомуненерго стосовно забезпечення оптимальних режимів електротеплогазопостачання та управління електротеплогазоспоживанням; проведення енерготехнологічних обстежень (енергоаудиту); впровадження сучасного економічного обладнання із застосуванням механізму “енергоефективного підряду” — закупівля обладнання в кредит та його впровадження з наступним відшкодуванням коштів кредиту та відсотків по ньому за рахунок економії енергоресурсів.
Щоб підвищити достовірність обліку використаного газу, на часі створення єдиної системи обліку природного газу. Проект відповідної концепції розроблений в НАК “Нафтогаз України”. Впровадження ефективних систем обліку енергоносіїв на всіх стадіях — виробництва, транспортування й споживання — дасть змогу зупинити розкрадання енергоносіїв, а також необгрунтоване списання крадіжок на технологічні витрати, неефективне використання та понаднормативні втрати енергоресурсів.
Зрозуміло, що реалізація в повному обсязі заходів з впровадження сучасних енергоефективних технологій і обладнання буде неможлива без подолання кризи неплатежів за спожитий природний газ. Адже який сенс витрачати кошти на енергозбереження, якщо можна просто не платити за спожиті енергоресурси?
Справа загальнодержавної ваги
Впровадження механізму економічного стимулювання заходів з енергозбереження, вдосконалення цінової й тарифної політики та нормативно-законодавчої бази повинні забезпечити саморегулювання процесів енергозбереження в усіх секторах економіки, а також забезпечити підвищення ефективності енергоспоживання в побутовій сфері. Проте слід зауважити, що самій газовій промисловості самотужки цих проблем ніколи не розв’язати. Енергозбереження — це справа загальнодержавної ваги.
Зокрема, на сьогодні питома вага найенергоємніших галузей (насамперед металургійної, хімічної та паливно-енергетичної) досягає 50 відсотків загального промислового виробництва України, тоді як у 1990 році вона становила майже 21 відсоток. Тому необхідно збільшити темпи реалізації структурної перебудови господарських комплексів економіки країни, спрямованої на підвищення частки виробництва наукоємної та високотехнологічної продукції. І в межах цієї загальної політики модернізації нашої країни, її поступового переходу від масового виробництва до постіндустріального, інформаційного суспільства вітчизняна газова промисловість зможе прискорити власний розвиток та зменшити залежність України від імпорту енергоносіїв.
Уряду необхідно розробити нову програму енергозбереження на період до 2030 року відповідно до положень Енергетичної стратегії України на цей період. А для її втілення в життя вкрай потрібно розробити й запропонувати Верховній Раді України для прийняття низку законопроектів, які стимулювали б впровадження енергозбережних технологій. Завтра ця робота багатократно окупиться зменшенням витрат на енергоресурси.
Іван ДІЯК, генеральний секретар Національної газової спілки України.
