Як стало відомо, віце-прем’єр Роман Безсмертний, який нещодавно відвідав Буковину й представив нашого нового голову облдержадміністрації, разом із адмінреформою активно педалює реформу територіальну. Для буковинців, котрі є багатонаціональним соціумом і, окрім молоді, пам’ятають часи, коли Чернівецька область входила до Івано-Франківського раднаргоспу, слова про реформу територіального устрою України не пустий дзвін. І хоча офіційна заява про приєднання невеликої за розміром Буковини до тієї чи іншої області поки що з вуст Романа Петровича не пролунала, громадськість області вже обговорює її можливі наслідки. Нагадаю: такі плани виношувала й колишня влада, проте, на щастя, їй або стало розуму, або не стало часу. За тодішніми прогнозами, Чернівецька область мала бути підпорядкована Івано-Франківській із центром у Івано-Франківську. Що це означало б для міста Чернівці з його традиціями, котрі намагається захистити ЮНЕСКО, годі й казати. Достатньо пригадати досвід сусіднього Кам’янця-Подільського, який з його унікальною історією після перенесення обласного центру до Хмельницького зійшов на пси.
Ми знаємо, яке збурення викликав тодішній можливий адмінпереділ у Тернопільській області, котру, схоже, планували поділити на дві частини, одну приєднавши до Львова, другу — до Хмельницького. Причому до знаменитої радянської Хмельниччини планували відписати ту частину, де бійці УПА склали зброю аж у 50-х роках. Що планують тепер, невдовзі дізнаємося, проте відомі чернівчани вже сигналізують владі, що об’єднувати території одним розчерком пера — справа дуже небезпечна. На подібному обпеклися ще не такі безсмертні. В області розпочалося широке обговорення її майбутнього у сенсі територіальної реформи, котра, на думку багатьох, торкнутися багатонаціональної Буковини може хіба що з виваженістю нейрохірурга. В іншому разі хтось захоче до галицького Франківська, хтось — до румунської Сучави.
Отож, як ставляться буковинці до перспективи переділу району — устами керівників національних культурних товариств та істориків-науковців.
Владислав СТРУТИНСЬКИЙ, доцент кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету, голова обласного Товариства польської культури ім. А. Міцкевича:
— Реформа насамперед повинна сприяти реальному місцевому самоврядуванню, поліпшенню життя територіальних громад. Ось на це і треба витратити левову частку зусиль та реформаторського запалу, а не на здійснення кон’юнктурних бажань певних угруповань. У гроні регіонів, що історично склалися як самостійні специфічні адміністративні структури, Буковина завжди мала своє неповторне обличчя. Її штучне приєднання до будь-якої іншої області завжди було помилковим. Це вчасно зрозумів цісар Австрії, який пробував підпорядкувати її Львову. Однак згодом видав наказ не тільки про від’єднання Буковини, а й про надання їй широкої автономії у складі Австро-Угорської імперії. Унаслідок чого герцогство Буковинське отримало свій сейм, герб, прапор.
За сотні років тут сформувалася унікальна багатонаціональна й багатокультурна толерантна спільнота, до якої Європа лише хоче прийти. Нівелювати, розмивати таке явище, свого роду феномен, як Буковина, в жодному разі не можна. Вона є позитивною візиткою держави для закордоння та для громадян України. Буковина може і повинна залишатися самостійною взірцевою адміністративною одиницею України. І в цьому має бути зацікавлена передовсім наша держава.
Віктор КОСЯЧЕНКО, керівник Українського національно-культурного товариства «Просвіта»:
— У масштабах України територіальна реформа потрібна. За часів так званої народної власності радянська влада наплодила стільки начальства, яке повинно було тою власністю порядкувати, що ми досі не знаємо, як його позбутися. Хоча тепер в них такої потреби й немає, та громіздкий бюрократичний апарат змінює своє забарвлення і залишається кількісно незмінним. Гадаю, що укрупнення нам не завадило б. За царських часів на Україні губернії були значно більшими, ніж тепер області. Скажімо, до складу Подільської губернії входили теперішня Вінницька, Хмельницька та частково Кіровоградська області. До того ж тоді не було мобільних телефонів, а до начальства селянам кілька днів доводилося добиратися фірою.
Чернівецька область має дуже тісні зв’язки з Галичиною. Особливо тяжіє до Покуття Вижниччина, Заставнівський та Кіцманський райони. Тому я нічого драматичного в цьому не вбачаю. Значно більшою проблемою для України є ота незліченна хмара демократів, яка рветься до влади. Я не маю нічого проти, якщо нас об’єднають із франківчанами. Бо хіба це не одна Україна?
Лев КЛЕЙМАН, голова правління «Єврейської громади Чернівецької області»:
— Буковина ніколи не була у складі ані Галичини, ані Поділля. І саме та багатонаціональна спільнота, яка сформувалася тут історично, зробила цей край специфічним та неповторним. Ми не можемо і не маємо права применшувати роль румунів, поляків, українців чи будь-кого іншого. Буковина входила до складу Молдовського князівства, Османської імперії, Румунії, Австро-Угорщини, СРСР. І завжди залишалася окремою адміністративною одиницею. Не випадково Роза Ауслендер назвала Чернівці справжньою Атлантидою. Тут живуть люди, які вміють дружити просто так, а не проти когось. Нас усіх — представників різних національностей, але при цьому рівною мірою буковинців — об’єднує толерантність, взаємоповага, поміркованість. Приєднання до регіону, де живуть люди з іншою ментальністю, — щонайменше нонсенс. Нині в Україні дуже багато серйозних економічних проблем. Гадаю, саме їх розв’язанням і має зайнятися нова влада. Ми впевнені, що укрупнення адміністративних одиниць жодним чином не вплине на кількість чиновництва й не зменшить витрати держави на їх утримання. Можливо, варто пошукати інші способи заощадити кошти, не руйнуючи той унікальний конгломерат народів, яким держава мала б пишатися.
Аркадій ОПАЄЦЬ, голова Румунського культурного товариства ім. М. Емінеску:
— Ми були і бажаємо залишатися неподільною територіальною одиницею. Не хочу бути патетичним, але Буковина для усіх нас, як мати. Тут проживає 86 національностей, і нікому вона не робить виняток, любить усіх однаково і вчить поважати одне одного, як це буває поміж братами.
Нас розділяє з Галіцією не лише історія, а й ментальність, культура, спосіб мислення. Тут був створений так званий буковинський етнос, де в один конгломерат органічно сплелися культури й традиції різних народів. У нас завжди жили й працювали високоосвічені люди. Буковина не випадково за кількістю письменників посідає третє місце у Спілці письменників України. Про людей мистецтва, музикантів, співаків я взагалі не кажу. Це тонкі матерії, які зруйнувати легше за все. А от відтворити неможливо. Гадаю, нашій владі треба шукати економії коштів де завгодно, тільки не тут.
Олександр ФЕДОРОВ, заслужений журналіст України, голова обласного об’єднання «Російська громада Буковини»:
— На цій території народи віками прилаштовувались одне до одного. Той крихкий баланс, що тут встановився, так легко зруйнувати. Але навіщо таке робити, якщо ситуація задовольняє всіх. Російська громада хотіла б жити на цій території та й далі знаходити спільну мову з усіма народами, які тут мешкають.
Анатолій КРУГЛАШОВ, професор, завідувач кафедри політології і соціології істфаку Чернівецького національного університету:
— Унікальність нашого краю не міф для внутрішнього споживання. Це феномен, що визнано Європою і світом, світовою науковою експертною громадськістю. Виходець з нашого краю, відомий науковець й іноземний член нашої Національної академії наук Вольф Москович висловив тезу, що Буковина — унікальний регіон, здатний стати для Європи експортером культури міжнаціональних стосунків різних етнічних громад. Якщо Україні загалом до Європи ще йти і йти, то на рівні міжетнічної співпраці ми є прикладом для неї. І я думаю, що одне це справді заслуговує на повагу центральної влади.
Перекроювати Буковину — справа справді дуже небезпечна. Тож представники національно-культурних товариств висловлюють стурбованість з цього приводу. Бо той, створений за багато століть і навіть за останні роки на новій основі, баланс інтересів різних національних громад, що склалися в нашому краї, може бути брутальним чином порушено невдалим проведенням адміністративної реформи. Проводити її, однак, потрібно. Вона справді на часі, навіть, можна сказати, дещо запізнилася. Якщо ми справді хочемо дійти до своєї стратегічної мети — інтеграції в Європейський союз, то повинні це робити з урахуванням світового та європейського досвіду. При цьому за фахівцями-експертами має бути вирішальне слово. І, звертаючись до громади з різними pro et contra, за і проти різних сценаріїв адміністративної реформи на концептуальному та технічно-організаційному рівні, ми повинні врешті-решт сформувати громадську думку, бо ця територіальна реформа має бути відповіддю на запити суспільства й містити в собі рамки для подальшого росту цього суспільства до нової якості життя. А що стосується її територіальної складової, то поки ми не завершимо успішно адміністративної реформи, про це можна говорити хіба що на експертному рівні.
