Свого часу хустські капелюхи носило все Політбюро ЦК КПРС на чолі з його генсеками, починаючи від Микити Хрущова й закінчуючи Михайлом Горбачовим. Тодішня Хустська фетрофільцева фабрика за рік виробляла понад два мільйони “крисаньок”. І все ж задовольнити невгамовний попит не могла. Хоч капелюхи виготовляли не лише в Хусті, втім, саме вони мали своєрідний шарм. Високу марку тримають хустські фетровики й нині.

— Навіть попри те, що обсяги виробництва із втратою неосяжних ринків збуту колишнього такого ж неосяжного Союзу та країн соціалістичної співдружності незмірно впали, — каже директор ТОВ “Хустська фабрика фетрових головних уборів “Хуст-Фільц” Іван Луп’як, — а отже, величезні виробничі площі й земля, на якій вони розміщені, стали зайвими. Колишнє потужне підприємство опинилося між небом і землею й почало обростати боргами, мов шовками. Далися взнаки й кількаразові підвищення цін на енергоносії, без яких капелюха, як мовиться, не звариш. А його треба варити у прямому сенсі — технологія передбачає використання гарячої води та пари. Виробництво — енергозатратне. Довелося скорочувати виробничі потужності, а отже, й робочі місця. Фетрофільцева спочатку трансформувалася у ВАТ “Виробниче торгове підприємство фетрових головних уборів “Хуст”. У 2000 році Державна податкова інспекція порушила справу про його банкрутство, в якому ВАТ перебуває й тепер. Для того, щоб зберегти виробництво та робочі місця, колектив створив ТОВ “Хустська фабрика фетрових головних уборів “Хуст-фільц”. Розпочинали не те, що з нуля, а з мінуса. І уже в 2002 році ми реалізували продукції на 2 мільйони 400 тисяч гривень і отримали 300 тисяч гривень прибутку. Його використали на ремонт основних засобів і частково — на закупівлю сировини. Торік уже виробили й реалізували продукції на 3 мільйони гривень. Та найголовніше те, що зберегли унікальне для регіону виробництво і фахівців, котрих тепер ніхто не готує. Майже цілком оновили асортимент, і тепер це — більш як сотня моделей. Особливо подбали про жінок. Тим паче, що вони масово повертаються до моди своїх бабусь і навіть прабабусь, котрі полюбляли капелюшки. Їх виробляємо на будь-який смак. Не забули і про дітей.
— А от сильна половина людства тепер надає перевагу різноманітним кепкам, кепі чи беретам.
— Це теж враховано. До розробки моделей залучили не лише своїх фахівців, а й провідні модельні агентства, у тому числі Юдашкіна. Тепер йдемо не те, що в ногу з модою, а й диктуємо її. Це підтверджують численні виставки і в Україні, і за її межами. На багатьох з них нам навіть надано право вибору місця. На ювілейній, двадцятій, міжнародній виставці “Рослегпрому”, що відбувалася в Москві, Україну представляли тільки ми. Окрім листа-подяки за участь та запрошення до подальшого співробітництва, привезли півтора десятка реальних контрактів. Не кажу вже про відчуття гордості за державу, яку представляли. Наші вироби виготовлені з вітчизняної сировини, за вітчизняною технологією й нічого чужого в них нема.
— Іване Михайловичу, кажуть, що ваші фахівці можуть виконати будь-яке індивідуальне замовлення.
— Це — правда. І замовляють. У тому числі й зірки естради. Виконували ми, приміром, і замовлення Яна Табачника. Проте не відмовилися і від традиційних моделей. Як і завше, мають попит тирольські капелюхи, що їх особливо полюбляють мисливці та лісівники. Маємо “крисані” й для рибалок, і для туристів. Якщо комусь подобається капелюх “а-ля Горбачов” — будь ласка. До речі, перейшли й на, так би мовити, нетрадиційні види — літні капелюхи й капелюшки виготовляємо із трав, рисової соломи і навіть спеціального паперу. Носяться вони не гірше, ніж традиційні.
— І куди, окрім України, відправляєте капелюхи?
— До Росії, Білорусі, Прибалтики, Польщі, Канади, США, Ізраїлю. До слова, наші капелюхи сподобалися багатьом хасидам. А буквально днями уклали контракти з двома італійськими та однією португальською фірмами. Цього тижня відправили перші партії жіночих капелюшків до Бельгії, чоловічих — до Румунії. Тих, хто хоче мати з нами контакти, є багато, але наш поки що непевний, підвішений стан не дає можливості їх розширювати. А контракти пропонують вигідні — і для підприємства, і для держави. Та для їх реалізації треба єдине: реальна підтримка нас як вітчизняного виробника. Утім, про неї поки що, здається, годі мріяти, бо навіть міській владі ми ніби й не потрібні. Нами вона просто не цікавиться. Хоча розширення виробництва та створення робочих місць — це й подолання такої проблеми, як безробіття, і додаткові кошти до бюджету Хуста.
— На виробництво хустських фірмових, тобто традиційних, капелюхів йде чистий кролячий пух. І тільки. Чи не маєте проблем із постачанням сировини?
— Ні. Бо уклали угоди з приватними підприємцями ледь не всієї України. Вони забезпечують нас кролячими шкірками.
— А кролик, як кажуть відомі гумористи, — то не лише цінний пух... Куди діваєте шкурки? — На жаль, їх подрібнюємо й утилізуємо. Хоча це — чудова сировина для виготовлення столярних клеїв, органічних міндобрив, кормових добавок худобі.
— То чому б не освоїти й це виробництво?
— Причина банальна — відсутність коштів. Та щоб добро не пропадало, а ми не мали головного болю з утилізацією, ладні хоч сьогодні укласти контракт з будь-якою фірмою, котра цим займається або зможе налагодити переробку відходів — так званої мездри.

Хуст
Закарпатської області.