Чимало експертів вважають, що економіка, крім макро- та мікро-, має ще один вимір, календарний. Так ось, у календарному вимірі для неї найбільш відповідальні січень, лютий і листопад. Перші два місяці вже позаду, тому так важливо, переглядаючи держбюджет на рік, проаналізувати індустріальний доробок, який створює левову частку кінцевих суспільних доходів.
Світлі і темні тони
Мінекономіки та з питань євроінтеграції в лютому дивилося на річні перспективи промисловості оптимістичніше (12 відсотків), ніж торік у грудні (9 відсотків). Підстави для того мали, хоч і небагато. Після драматичного спаду в перший місяць зими підняло голову машинобудування. Якщо в січні скорочення виробництва сягало 25,4 відсотка, то в лютому вже мали приріст на 15,3 відсотка до попереднього місяця. Динаміка галузей кінцевого споживання (харчової, паперової, легкої) перевищувала середньопромислову і сприяла стримуванню споживчих цін. Тобто спад промислового зростання ще не набув масштабу, який унеможливлював би 10—12-відсотковий приріст за підсумками року.
Тепер про темні тони лютого. Після тримісячного ланцюгового падіння промисловість продовжувала заглиблюватись у рецесію, дарма що випуск продукції та послуг скоротився лише на 0,5 відсотка. Кумулятивно падіння темпів зростання триває вже без місяця рік.
Нині середньомісячне падіння прискорилося з 0,7 відсотка за квітень—грудень минулого року до 4,5 — за січень-лютий. Рік тому, в березні, ми відчували ознаки перегріву, а тепер — переохолодження промисловості. Металургійна галузь переживає чотиримісячну рецесію — у листопаді падіння становило 1,3 відсотка, у грудні — 3,1, у січні — 0,2, у лютому — 5,2. Якщо в січні добувна промисловість скинула оберти на 2,9 відсотка проти попереднього місяця, то в лютому — вже на 4 по відношенню до січня. Найістотнішого відставання проти січня припустилися суміжні з металургійною галузі — залізорудна (10,2 відсотка), коксівна (7,6 відсотка).
Відносно низькі показники промислового зростання пояснюються певною мірою надзвичайно високою динамікою індустріального сектору до квітня минулого року. Певною мірою — тамуванням подиху підприємств в очікуванні корекції бюджету, оприлюднення списку підприємств, активи яких виставляють на дооцінку під час проведення повторних приватизаційних конкурсів. Звичайно, якось вплинули на виробничу активність заходи з боротьби із контрабандою, зрештою, анемічний стан кредитування в реальному секторі економіки, і в промисловості зокрема, іншими чинниками.
Інфляційне тло
Якщо промисловість до кінця року здатна внести вагомий внесок у ВВП, то інфляційне тло цілком може зіпсувати картину економічного зростання. А це унеможливить досягнення амбітних зобов’язань, які бере на себе Кабінет Міністрів у бюджетному процесі. Прискорення інфляції — не менший ризик для економіки, ніж уповільнення її зростання. У лютому цінова хвиля проти січня згорнулася на 0,7 відсотка. Такої дещиці досить для того, щоб побачити перспективу однорозрядної інфляції за підсумками року. Але для цього слід довести до логічної перемоги боротьбу з корупцією та контрабандою на митницях, досягти свого роду освітлення економіки. Варто фінансування дефіциту бюджету, якщо вже його не уникнути, спрямувати не на проїдання державних активів після їх приватизації, а на оновлення через модернізацію виробничої інфраструктури, зокрема промислової. А ще — не зраджувати курсу на зміцнення гривні. А ще — запровадити щось на зразок коридору тарифної стриманості для природних монополій. Не кажу вже про потребу уникати шоків товарної пропозиції (м’яса, зерна, нафти), чого не вдавалося попередньому уряду.
Зростання цін у лютому збурювали й більш активні витрати бюджетних коштів, і висока монетарна хвиля (за два місяці грошова маса зросла на 4,1 відсотка проти 1,1 рік тому, хоча в лютому розрив скоротився до 0,4 відсотка), і анемічний стан кредитного ринку, і необачно запалений маяк інфляційних очікувань. Інфляційну інерцію породжувала минулорічна фіскальна розбещеність. Частина є поверненням минулорічної інфляції, тимчасово відкладеної адміністративним стримуванням. Прикро, але інфляційні «страшилки» вряди-годи виходять з деяких міністерств. Хочеться вірити, не для того, щоб підняти номінальні доходи бюджету за рахунок зростання цін. Позитивні сигнали Президента країни (річні прогнози 12-відсоткового зростання ВВП і бездефіцитного бюджету) нейтралізували інші — стосовно високого дефіциту бюджету і двозначної інфляції.
Напередодні перегляду бюджетних показників у парламенті уже пролунала заява про прямо пропорційну залежність дефіциту та інфляції. Так і було б, якби, скажімо, Нацбанк практикував пряме монетарне фінансування дефіциту бюджету (через технічні кредити уряду або купівлю цінних паперів на первинному ринку), але, дякувати Богу, його заборонили ще 1997 року. Так і було б, якби інші інфляційні чинники діяли однаково, але вони так не діють. Різко стрибнули вгору проти відповідного періоду минулого року тарифи на послуги транспорту (2,9 відсотка проти 0,4), посилився секторальний товарний дисбаланс м’ясопродуктів — ціни зросли у півтора разу швидше, ніж у січні і т. д., і т. п. Отже, це урок на майбутнє —навіть за низьких дефіцитів можна очікувати відчутну інфляцію, якщо не демобілізувати інші чинники, що не мають стосунку до бюджетного балансу.
Дефіцит не такий страшний, якщо зростає попит на гроші, а уряд віддає перевагу внутрішнім запозиченням. Якщо він це робить для рефінансування старих боргів. Схоже, саме такий настрій нині формується в уряді, і це добра новина. Адже в такий спосіб Нацбанк одержує більше маневру для боротьби з надлишковою ліквідністю. Доки уряд позичав здебільшого на зовнішньому ринку, Нацбанкові лишався чи не єдиний канал розширення грошової пропозиції через купівлю валюти, а не рефінансування чи операції на відкритому ринку.
Зниження дефіциту бюджету до 5,4 мільярда гривень — це рух у правильному напрямі, якщо вже не вдається зробити бюджетний баланс бездефіцитним. Це — середній плановий показник. Його в минулі роки перевищували, недовиконували, залежно від величини коштів, які надходили від приватизації. Інфляція буде ще менша, якщо частину приватизаційної виручки частково використати на компенсацію втрачених заощаджень, а не повністю спрямувати на споживчі видатки.
Уже очевидно, що корекція держбюджету матиме яскраво виражений соціальний підтекст, про що свідчать декларації про підвищення заробітних плат, пенсій, соціальної допомоги тощо. Це чудово. Але соціальні стандарти важливо підтримувати. По-перше, додатковим зростанням ВВП. По-друге, гальмуванням інфляції. По-третє, залученням іноземних інвестицій. По-четверте, режимом найбільшого сприяння бізнесу, особливо малому та середньому. По-п’яте, істотним зміцненням обмінного курсу. По-шосте, захистом прав власників і підтримкою високого рівня довір’я до державної влади.
Валерій ЛИТВИЦЬКИЙ, керівник радників Голови НБУ.
