Страшна знахідка
Перші забили на сполох дружина, а також його колега Олена Притула. Це сталося у суботу. А в неділю в Посольство Грузії зателефонував невідомий. Він повідомив, що до викрадення Георгія причетні тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, народний депутат Олександр Волков і люди київського авторитета на прізвисько «Кисіль». Той самий невідомий заявив, що Георгія переховують у Московському районі. Однак перевірка інформації не дала нічого — журналіста не знайшли.
Як повідомили колеги з газети «Сегодня», 29 вересня того ж року анонім зателефонував до чергової частини Служби безпеки України. За його словами, Георгія Гонгадзе викрали і вивезли на джипі «Тойота Лендкрузер» з київськими номерами. Як з’ясувалося, автомобіль належав полку «Беркут» і в ту злощасну ніч був «у режимі звичайного патрулювання».
(Зверніть увагу: за першими повідомленнями, які надходили, чітко простежувався «міліцейський слід». Що, напевне, не дивно. Бо влітку Георгій звертався до Генеральної прокуратури із заявою про стеження за ним. Однак вища наглядова інстанція не зреагувала на заяву нашого колеги. Понад те, надіслала йому відповідь у Львів, хоча він там давно не проживав.)
Цікаво, що наприкінці жовтня до мене підійшов народний депутат першого скликання і заявив: «Ніколи не сідай у джип, в якому сидять високі міліцейські чини». За його словами, в ту хвилину, коли Георгій ловив таксі, під’їхав автомобіль і знайомий запропонував йому свої послуги. Колишній народний обранець додав: тіло Георгія знайшли двоє яхтсменів поблизу Українки, і невдовзі про це повідомлять. На моє запитання, звідки у нього така інформація, відповів, що розповів знайомий полковник із СБУ. Я лише стенув плечима і почав чекати на появу повідомленої інформації.
Невдовзі в газеті «Сегодня» була надрукована інформація про те, що в лісі під Таращею знайдено обезглавлений труп, який за прикметами можна вважати тілом журналіста Георгія Гонгадзе. Це було 10 листопада 2000 року. Водночас газета повідомила, що у силових структурах заперечують цю інформацію.
Однак 15 листопада журналісти і друзі Георгія Олена Притула, Лаврентій Малазонія, Коба Аланія та Людмила Добровольська за власною ініціативою їдуть до Таращі. Судмедексперт Ігор Воротинцев описав їм прикраси, які знайшли біля трупа. Сумнівів не було: прикраси належали Георгію. На їхнє прохання судмедексперт показав знімок руки. Сліди поранення переконали, що це тіло їхнього товариша. Після цього Ігор Воротинцев видав свідоцтво про смерть Георгія Гонгадзе.
А 28 листопада розпочався «касетний скандал». Лідер соціалістів Олександр Мороз оприлюднив запис розмови голосу, схожого на голос Президента України, який вимагав «приборкати журналіста»...
Другий вимушений авторський відступ
Тривалий час не давало спокою запитання: чому вбивці обрали саме Георгія, батька двох малолітніх дітей? Дехто, наприклад Григорій Омельченко, стверджує: щоб залякати журналістів. Понад те, у вже згадуваній передачі «Іду на Ви» він висловив переконання: планувалося вбити двох наших колег. І першою жертвою, на думку народного обранця, мав стати Олег Єльцов, який тривалий час писав на кримінальні теми. Зокрема, й про корупцію в силових структурах. Григорій Омельченко мотивує це тим, що, мовляв, Леонід Кучма прагнув встановити в країні авторитарний режим. І як приклад наводить результати референдуму, проведеного в березні 2000 року, і спроби їх імплементації до Основного Закону.
Однак це твердження звучить не надто переконливо. На той час Леонід Кучма фактично управляв Україною в ручному режимі. Не міг лише розпустити парламент. Але лише на перший погляд. Мав би він бажання, і народні депутати могли б власноруч проголосувати за саморозпуск. Не треба було залякувати і пресу: влада навчилася не зважати на критичні публікації, які часто видавалися «голосом волаючого в пустелі».
Не можна також стверджувати, що Георгій був чиїмось особистим ворогом. Навіть Леоніда Кучми. Інша справа, і це зафіксовано на плівках, хтось наполегливо намагався нав’язати цю думку главі держави. Бо якщо відверто, так різко, як писали про Президента журналісти Тетяна Коробова та Людмила Коханець, наша колега, не писав ніхто. Отож, швидше за все, об’єктами для залякування пишучої і знімаючої братії могли стати саме вони.
Висловлю власне припущення. Георгія обрали на роль жертви з однієї причини: він працював у командах багатьох політиків. Зокрема, Євгена Марчука, лідера соціалістів Олександра Мороза і навіть у прогресивної соціалістки Наталії Вітренко. Брав участь і у виборах вінницького міського голови. (На моє запитання, що спонукає його до цього, відповів, не лукавлячи: «Розумієш, треба дітей годувати».)
Отож після зникнення колеги тінь могла впасти на багатьох представників і політичного, і владного істеблішменту. Тобто слідство мало вестися в різних напрямах. Під підозрою опинялося чимало відомих людей. І все-таки передусім удар спрямували на міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка та народного депутата Олександра Волкова.
Чому на народного обранця? Пояснення просте: незадовго до сумної дати 16 вересня Георгій у своєму виданні «Українська правда» опублікував критичну статтю проти Олександра Волкова. У відповідь доволі емоційний народний обранець вигнав журналіста зі своєї прес-конференції. Окрім того, про Олександра Волкова Києвом блукало чимало різноманітних, часто-густо неймовірних чуток. Саме тоді у нього виникли проблеми і з міністром внутрішніх справ: міліція перевіряла законність майнових статків та фінансових оборудок. Можна зробити висновок: справжній автор жахливого злочину прагнув будь-що спрямувати слідство хибним шляхом.
І все ж поставало запитання: чому невідомі намагалися кинути тінь на Юрія Кравченка і міліцію?
На це запитання спробуємо відповісти в подальших публікаціях.
