Отто Бісмарк знав, що казав: уряд, обравши шлях, не повинен вагатися, озираючись праворуч і ліворуч, а йти вперед.
Наш уряд, хочеться вірити, не зверне з курсу, яким, зокрема, передбачено звести до мінімуму рівень безробіття.
Для цього, розуміють державні мужі, слід не тільки створювати нові робочі місця, а й зберігати наявні. Надто ті виробництва, які свого часу були обличчям України, її гордістю.
Про два з десятків таких унікальних підприємств, які на межі ліквідації, — у наступних журналістських розслідуваннях.


І. Одні за журавля, а інші — за синицю


Як вам таке: найближчим часом Україна закуповуватиме нафтогазове обладнання в Росії і Румунії. І це тоді як досі виробляли і можемо його виробляти. На Бахмацькому ВАТ “Завод нафтового та газового машинобудування” (“Нафтогазмаш”). На єдиному такому підприємстві в Україні.
Воно сьогодні лежить. Але може зіп’ястися на ноги, а згодом постати у всій своїй красі і величі. Як було колись.

Оздоровлення по-чернігівськи


Борги потрібно повертати. Особливо перед виборами. Слід зазначити, що торік, як ніколи, ми відчули турботу можновладців про своїх співгромадян — їм небаченими темпами повертали заборговане. Дві цифри: на 1 січня 2004-го загальний борг по зарплаті в Україні становив понад два мільярди гривень, а на 1 жовтня — 763 мільйони.
Особливо навикнули на цьому на Закарпатті, Рівненщині, Чернігівщині. Тут, коли порівнювати з Донецькою областю (234 млн. грн.), фактично розрахувалися з трудівниками до президентських перегонів.
Та якщо заборгованість гасили так, як на окремих підприємствах і тепер прагнуть це робити — шляхом їх ліквідації, то гріш ціна таким здобуткам.
На ВАТ “Нафтогазмаш” у вересні 2003-го вирішувалося доленосне: бути чи не бути? Борги перед бюджетом, кредиторами і трудівниками — понад сім мільйонів гривень. Визнати себе переможеними диким ринком чи спробувати відновити платоспроможність через суд? Головний акціонер АБ “Банк регіонального розвитку”, який незадовго прийшов на завод, щоб підняти його з колін, кредитори, місцеві управління Пенсійного фонду, податкова інспекція, профком заводу (виступає від імені акціонерів-трудівників) одностайно вирішили звернутися до суду з проханням порушити справу про банкрутство. Боржник розробив план санації, який в разі його виконання дав би йому змогу не тільки виплатити заборгованість, відновити платоспроможність, а й значно збільшити кількість робочих місць (із 300 до 2000).
Господарський суд Чернігівської області (головуючий суддя Сергій Івченко) затвердив реєстр вимог кредиторів, визначив строк санації — до 19.07.2005 року. Підприємство поступово гасило борги, але не могло нарощувати обсяги. Завод “з’їдав” те, що виробив, і котився до прірви. Потрібні були рішучі заходи, зокрема, коригування плану санації. На вимогу суду було зібрано збори кредиторів ВАТ, які схвалили зміни до плану санації, продиктовані життям (на календарі було 6 грудня 2004-го). Вони стосувалися, зокрема, погашення заборгованості в зарплаті — найболючішої із проблем, яку не вирішували з 1999-го.
На зборах, до речі, представник Банку регіонального розвитку запевнив, що того ж дня, як суд затвердить зміни, частину заборгованості в заробітній платі в розмірі 240 тисяч гривень буде погашено відповідно до черговості, передбаченої планом санації.
— Ми вже налаштувалися на продуктивну працю, — розповідає керуючий санацією, голова правління ВАТ “Нафтогазмаш” Ігор Нестеренко. — НАК “Нафтогаз України” згідно з угодою чекала від нас, та й досі чекає, обладнання на шість мільйонів гривень. Розроблено конструкторську документацію на новинки, зокрема, на насос потужністю 1200 атм., який на теренах СНД не випускають. Крім того, ми освоїли випуск плугів для тракторів К-700, Джон-Дір, причепи для КАМАЗів.
Господарський суд своєю постановою, схоже, знищив надії кредиторів і акціонерів на відновлення виробництва. Він 16.12.04 р. достроково визнав ВАТ “Нафтогазмаш” банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру.
Отже, скажете ви, комусь хотілося не реанімації відомого заводу, а його смерті. Важко не погодитись, коли вивчити справу № 9/62-б.


Підніжки тим, хто йде вперед


Громом серед ясного неба той вердикт пролунав лише для тих, хто прагнув запустити завод. Для їхніх опонентів рішення було очікуваним. Як стверджує голова профкому, він же голова комітету кредиторів і представник трудового колективу з питань зарплати Віктор Сліпичко, припинення санації вітали райдержадміністрація і обласне начальство. До них, хоч як дивно, приєдналися службовці із Пенсійного фонду і податкової інспекції. Аргумент, начебто, один — захист інтересів працівників, яким треба повернути борги в зарплаті. Санація, мовляв, нічого не дає — борги зростають, тому краще ліквідувати підприємство, покінчити з усіма неплатежами.
Можна зрозуміти трудяг, у яких часом нема гривні на хліб. Але чим керувалися представники влади, висловлюючись за передчасне визнання ВАТ банкрутом? Чи на догоду Чернігову, а отже Києву, який жорстко вимагав будь-що погасити борги в зарплаті? Ну, погасять згідно з відповідним указом колишнього президента. А далі що? Хоч трава не рости?
Вона якраз і ростиме. На території заводу (понад 31 кв. км.) стоять корпуси з обладнанням, якому ціни немає. Але охочих отримати його у вигляді металобрухту — черга. Президент АБ “Банк регіонального розвитку” Валерій Ксьонзенко не один місяць запевняє колектив: якби не блокували наміри інвесторів, план санації виконували б чітко. Якщо не ставитимуть палиці в колеса спроможного відродитися підприємства, 2005 рік може стати початком ефективної реанімації. Бо є замовлення, є поки що база, 400 верстатів універсального призначення, є спеціалісти і кошти.
Ці аргументи тонуть у галасі тих, хто начебто піклується про робочий люд, а насправді живе одним днем. А того дня вистачить, щоб розтринькати десятиліттями набуте не одним поколінням жителів Бахмача за народні кошти. Сліпичко, Нестеренко в усі інстанції пишуть, що “благодійники” дають певним особам гроші та алкогольні напої для підбурення колективу на протиправні дії (блокування залізниці, автошляхів) під гаслами: “Даєш зарплату!”, “Даєш ліквідацію!”.
Правоохоронці не реагують.
Київський апеляційний господарський суд, до якого звернувся профком акціонерного товариства, заборонив ліквідатору вчиняти дії, що стосуються банкрута, до розгляду скарги по суті.
— І що, гадаєте, ліквідатор підкорився? — запитує В. Сліпичко. — Під тиском він забрав у керуючого санацією печатку, почав звільняти працівників заводу, встановив свою охорону, втручається в господарську діяльність.
А що обласне керівництво, правоохоронці? Мовчать.


Хто за ким стоїть


З осені до справ на заводі активно прагне долучитися столична науково-виробнича корпорація “Енергосоюз”. Її представники беруть участь у засіданнях господарського суду, не маючи жодного стосунку ні до процедури санації, ні до заводу. Непроханими гостями приходять на збори кредиторів, пишуть листи до різних інстанцій. Що хочуть? Читаємо: “Маючи намір реалізувати програму виробництва профільного для ВАТ “Нафтогазмаш” обладнання і експортні замовлення, НВК “Енергосоюз” підтверджує свою зацікавленість у відновленні виробництва даного підприємства під власним відповідальним контролем”.
Ясніше не скажеш: “під власним контролем”. А інвесторів, що вже працюють “на відновлення”, куди? А замовлення, юридично оформлені, але не реалізовані через оголошення ВАТ банкрутом — як з ними?
Гендиректор НВК В. Язиков, певне, вважає, що ті шість мільйонів — дрібниці. У нього, якщо вірити його запевненням, “на основі переговорів з потенційними споживачами сформувався план на 2005 рік”, згідно з яким обладнання буде виготовлено на 22 мільйони гривень.
— Як же корпорація виконуватиме замовлення для Туркменії, Лівії і Росії, не маючи відповідної бази, ліцензії, дозволів тощо? — запитує Ігор Нестеренко. — Вважаю, метою опонентів є захоплення обладнання і документації на ноу-хау.
Якщо обладнання хочуть “прихватизувати” для здачі на металобрухт, то Чернігівський господарський суд, гадаю, своєю постановою наблизив “металістів” до мети.
Утім, як зазначають Віктор Сліпичко та інші кредитори, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, тому постанова має бути скасованою.
Є багато моментів, які, на думку прибічників збереження заводу, не врахував чернігівський суд. Вони сподіваються, що апеляційний відповість на всі їхні запитання і винесе виважене рішення. Його чекають у Бахмачі, де дві тисячі робочих місць, які санатори обіцяють відкрити через рік-два, — то не якісь химерні плани “на основі переговорів з потенційними споживачами” з-за кордону. То — журавель у небі. А безробітним хочеться мати в руках синицю.
Але не за рахунок ліквідації єдиного у країні виробника нафтогазового обладнання.

Чернігівська область.