Перше тепло зазвичай приносить нові мрії, сподівання й очікування. Любителям зимової риболовлі воно додає адреналіну, адже лід стає непевним. Декому, мабуть, доведеться дрейфувати на крижинах. І тут усе залежатиме від оперативності, вміння й досвіду рятувальників.
У закордонному кіно рятувальник — це дуже романтично. Безстрашні чоловіки, героїчні вчинки, хепі-енд. У наших реаліях чоловіки ще героїчніші. Бо таку саму роботу виконують за копійки. Заробітна плата начальника рятувальної станції у м. Українка Обухівського району Київщини не дотягує до 300 гривень. Микола Самусь очолив станцію три місяці тому. З гіркою посмішкою показує технічне оснащення. Дебаркадер, який годиться хіба що для зйомок кіно про післявоєнні роки. Катер, до котрого не завжди є бензин. Територія, яку мають обслуговувати, офіційно невелика (500 метрів на два кілометри). Але “куди треба, туди й їдуть”. Добре, що телефон працює. По допомогу звертаються і просто громадяни, і колеги з МНС. Вони, до речі, вже готуються до можливого рятування любителів крижаного екстриму. Але їхні дії закінчуються на тверді. Коли треба діставатися човном або катером — то вже справа рятувальників.
Власне станція підпорядковується київській водолазній комунальній службі. Але фінансування там мізерне, а таких станцій лише у Київській області дев’ять. Допомагають “еменесники” — взялися відремонтувати катери, щось підправлять, навіть складали плани технічного переоснащення. Та у їхніх статтях витрат ці станції не враховані. От і виходить, що начебто і без рятувальників лишатися не можна, і працювати за таких умов бажаючих небагато. Нині штат — шість чоловік передпенсійного віку. А у кращі часи було 15, навіть кваліфіковані медсестри працювали.
Рибалки, з якими довелося спілкуватися, рятувальників поважають. Минулого року ті врятували 21 особу, які дрейфували на відколотій крижині. Кажуть, було страшно, і здавалося, що за порятунок готові віддати все. Але, зійшовши на берег, розбігалися. Навіть “дякую” не всі казали. Боялися, що за порятунок доведеться платити гроші. Серед нинішніх рибалок Микола Петрович побачив минулорічних знайомців. Він не сердився, лише нагадав про скоре тепло і підступну весняну кригу. Каже, якщо доведеться — рятуватиме. Але вважає, що гроші за такі послуги платити все-таки треба.