Ще вчора наші хати були скраю, і чи не тому під загрозою опинилася цілісність держави? А тривога листопадових та грудневих днів нагадала українцям сходу й заходу про братство

Пізнати «бандерівську» Україну вирушили на Різдво 35 школярів Запоріжжя — на заклик голови обласного осередку Суспільної служби України Валентини Філіпенко. Дехто відпускав дітей неохоче. Були й такі, що радили через Київ не їхати: бо «закидають гранатами»!

Кінцевим пунктом запоріжців був Кам’янець-Подільський на Хмельниччині, де активно працюють колеги пані Валентини. Тутешня громадська організація взялася, без спеціального фінансування, влаштувати дітям зі сходу не просто канікули та відпочинок, а й розказати про традиції та менталітет цього краю.
На заклик Суспільної служби Кам’янця-Подільського відгукнулися тисячі людей. Осередки Світової спілки професійних учителів (Алла Федірко), Союзу українок (Неля Красовська), товариство «Кам’янець-Подільський—Вісбаден» (Раїса Павлюкович), організація «Варта» (Андрій Штогрин), громади церков святого Йосафата (отець Володимир Вітовський), Божої Матері Почаївської (отець Петро Бурак), християн віри євангельської (пастор Ростислав Мурах), трудові колективи транспортників та громадського харчування, музеїв, і десятки родин кам’янчан.
На прийомі в міськраді секретар Віктор Яворов заспівав колядку з Ганнусею Соколенко (вона — з гуртка «Джерело», що діє на базі запорізької школи №70 за підтримки Суспільної служби. Діти займаються петриківським розписом, роблять чудові сувеніри).
...«Уперше в житті ми дізналися, що на різдвяний Святвечір їдять аж 12 страв. У нас не співають колядок. Я в захваті від людей, яких пізнала». (Оленка ГРАБКО).
«Борщ із вушками та всі 12 страв у домі вчительки Алли Григорівни Федірко були такі смачні! У нас готують не так». (Наталя ДЄВОЧКІНА).
«Мене прийняли, як рідну доньку. Я дуже хочу, щоб мої нові друзі тепер відвідали моє місто, пожили в моєму домі. Ми всі —українці, ми — брати». (Іра ЧЕРНІКОВА).
«Ніколи не бачила стільки архітектурних пам’яток одразу в одному місті. І це все зберегли!» (Даша КУЧЕРЕНКО).
«Через газету хочу подякувати сім’ї Мельників, яка запросила нас на гостину. А ще нас повезли подивитися найбільшу в Європі Кривчанську кришталеву печеру. Групі з 10 дітей, якими опікувався пастор Ростислав Мурах, влаштували на Різдво справжню казкову програму». (Олексій ЗАБАВА).
«Я їхала, щоб узнати ближче цих людей, адже ми живемо в одній державі — Україні, але дуже мало знаємо одне про одного. Мені сподобалося на заході: тут люди дуже добрі, щедрі, ніхто не лається». (Марійка ЗАДОРОЖНА).
«Я подружилася з Женею та її мамою Наталею Андронік. Вони хоч живуть у гуртожитку, але приймали нас надзвичайно тепло». (Оксана ІГНАТОВА).
«У місті чисте повітря, не як у Запоріжжі, і ми за цей тиждень поздоровішали». (Катя ЮДІНА).
«Мене дуже вразила сім’я отця Петра Бурака, де ми почули стільки добрих повчальних слів українською мовою». (Ярослав АЛІМЕРДЖАНОВ).
«У нас було так багато сердечних зустрічей, що склалося враження: у місті живуть лише добрі, чесні, справедливі люди. Кожен намагається тобі допомогти, підказати, як дістатися на ту чи іншу вулицю». (Аліна АРТЕМЧЕНКО).
«Ми їхали з не дуже гарним настроєм, але тепер просто щасливі. Ми стали духовно багатші. За це подяка всім. А особливо — «Варті»!» (Дмитро ПОЛУХІН, Владислав МОГИЛЬНИЙ).
«Уже давно йшлося про обмін дитячими, молодіжними делегаціями з метою кращого пізнання одне одного. Усі підтримували ідею. Лише коштів не мали. Не мають і тепер. Але от прості люди одягнули в чудові обновки двох наших найменшеньких. У десятилітньої Насті Шеєнко батько повернувся з армії незрячим і без руки. Дома — біда чорна. Не дивно, що дівчатка не хотіли прощатися з пані Валентиною Ткачук, до речі, безробітною. Держава мала б сприяти таким програмам. Вдячні кам’янецьким колегам, що вони зуміли це реалізувати першими в Україні. Тепер у нас є зобов’язання: гідно зустріти друзів у Запоріжжі. Влада Кам’янця обіцяла вже незабаром відрядити 35 дітей у гості до нас на схід». (Валентина ФІЛІПЕНКО, керівник делегації).
...Різдво — своєрідне випробування для людей. Чи готові вони відкрити серце ближньому, пустити в оселю подорожнього, розділити з ним хліб, милосердя, любов? Готові! Серед таких кам’янчан — Раїса Павлюкевич, голова товариства «Кам’янець-Подільський—Вісбаден», та її колеги, котрі безкоштовно годували юних посланців сходу смачними обідами. Ім’я пані Раїси не сходило з дитячих вуст, усі залишили їй свої листи-подяки.
Гостей прийняли під дах інтернату НВК для дітей із вадами зору (директор — Алла Буданцева), їм було зручно і затишно. Звідси ходили запоріжці до Центру дитячої творчості (директор —Олександр Ткачук), помірялися талантами з кам’янецькими гуртківцями, відвідали міський еколого-натуралістичний центр (директор — Людмила Ткач), побачили виставу міні-зооцирку, третій в Україні музей хліба, дивилися чудові колекції рибок, птахів.
І щодня бували в заповідному Старому місті, милувалися ним, а обідали у благодійній їдальні «Три лілії». Секретар міськради Віктор Яворов та директор музею-заповідника Людмила Станіславська подбали про безкоштовні екскурсії. Адже в Кам’янці багато туристів з Польщі, а схід України для наших турбюро — неоране поле. Запоріжці — перші ластівки. Додому вони повезли відеофільм про перебування тут. Фільм зняли члени «Варти». Депутат Запорізької міськради Любов Валова запропонувала допомогу в налагодженні партнерства між турфірмами двох міст. Звісно, хотілося б досягти й домовленостей про благодійні місця для сиріт, якими опікується Суспільна служба.
На прощальній зустрічі в міськраді було так людно, що не вистачало стільців. Заступник міського голови Олег Демчук прибув у галстуку з дитячим малюнком. Ще один заступник — Надія Підскоцька — взяла з собою внучку, яка подарувала гостям свої м’які іграшки. А як за ці дні змінилися юні гості Кам’янця! Бачили б ви усміхнені обличчя, коли громадський кореспондент Ядвіга Островська передала «на дорогу» важкеньку торбу, де була справжня, а не рисова, як у Запоріжжі, кутя. А ще жінка просила привітати запорізького науковця Іллю Рябова, від якого вже шість років дістає поштою рослини-екзоти.
До Хмельницького запоріжців проводжала «Варта», з членами якої ті здружилися після дискотеки в Голоскові. А мені пригадалася пісня з Майдану: «Я за свою доньку, ти за свого сина...». Саме так — за них, на сході й заході, і не лише на Різдво...

Хмельницька область.