Завтра виповнюється 65 років з дня закінчення Радянсько-фінляндської війни
Цей знімок, можливо, пам’ятають наші читачі. Майже три роки тому, перед святом Перемоги, ми знімали це: двоє ветеранів відвідали третього у госпіталі під Києвом. Двоє з трьох воювали ще на Фінській війні. Хороша була зустріч — вони здавалися молодими! Тепер одного з них уже нема. Взагалі лишилося їх мало, ветеранів тої короткої, але лютої війни. Тоді за сто днів боїв загинуло 270 тисяч радянських солдатів. Понад сто тисяч із них були з України. У Фінляндії полягла майже вся 44-та (Щорсівська) дивізія з Києва. В Лапландії, в Суомуссаямі, є пам’ятник бійцям цієї дивізії. Вдома вони не удостоїлися пам’ятників — бо та війна не вписується ні в героїчний канон Великої Вітчизняної, ані в канон “інтернаціонального обов’язку”. Втім, у серії “Книга пам’яті України” торік вийшов цілий том — “Полягли в снігах Суомі”. Там багато імен. А живих дедалі менше. Навіть на цьому знімку вже двоє лишилося. Але вони — солдати. Ці діди ходили на Майдан під час недавніх подій. А в їхньому віці ходити не легше, ніж брати лінію Маннергейма! А тепер вони знову клопочуться, готують листа Президентові Ющенку: мовляв, давайте поставимо в столичному парку Слави камінь, щоб до нього могли покласти квіти діти чи онуки ветеранів Зимової війни. Це треба зробити зараз, ми допоможемо — доки живі.
