У рік, коли французькій «оффенбахівській» опереті виповнюється рівно 150, Київський театр оперети відсвяткував своє 70-ліття.
Звісно, більшість присутньої на урочистому концерті публіки знала, що українській опереті набагато більше років, ніж театрові, покликаному представляти цей жанр у столиці. Що, скажімо, всім добре відомі «Запорожець за Дунаєм» і «Наталка Полтавка» — ближчі до оперети, тому слухати і дивитись їх у Національній опері так само трохи дивно, як було б, якби в оперному поставили «Летючу мишу».
«Старший жанр» — опера забрала в молодшої сестри — оперети не лише частину репертуару, а й увагу держави (про увагу публіки важко говорити, бо і на більшості непрем’єрних вистав Національної опери аншлагів давно не спостерігається). Новий художній керівник і директор театру Богдан Струтинський останнім часом наголошує: популярність оперети падала лише тому, що нею ніхто по-справжньому не займався. А тепер навіть у столичному метро регулярно можна чути короткий слоган театру («Оперета — крок до свята»). Оперета нарешті відкрила Малу сцену «Театр у фойє». Та й сам ювілей був помітний: публіку зустрічали шампанським і сувенірами. Начальство (від Мінкультури та міського управління культури), роздаючи звання і нагороди, обіцяло постійно ходити до театру оперети. Був і концерт у двох відділеннях, з номерами з класичних і старих радянських оперет у виконанні артистів театру.
За стилем цей ювілей міг відбутися навіть п’ятдесят літ тому, проте були тут і прикмети, що свідчать про нове сприйняття оперети сьогодні, про втрату властивого будь-якому легкому жанру присмаку легковажності, про своєрідне узаконення «злочину розважальності». На ювілеї виступив навіть Патріарх УПЦ Філарет із промовою про спільність завдань оперети і церкви! Не менш серйозною була й промова міністра культури Оксани Білозір, яка обіцяла всіляко сприяти розвитку театру. І головне, що перед виконанням традиційного канкану на сцену вийшли маленькі діточки із привітальними віршиками. Бо для них театр поставив «Дюймовочку» і «Карнавал казок в Україні»!
Оперета завжди була популярним жанром. Проте призначалась вона для естетів. Адже популярність офенбахівської оперети виросла із гостроти і провокаційної сьогоденності вистав, з тогочасної політичної ситуації. Продовжуючи ставити переважно класичну оперету на обох сценах, йдучи на компроміс із обставинами і традицією, Київський театр оперети активно зайнявся рекламою, але ще надто слабко — своєю художньою політикою. А вона потрібна. Бо одна справа — примусити ходити до театру владу, священнослужителів і дітей, а інша — заохотити до цього звичайних дорослих людей, які купуватимуть у касі квиток.