«І в смерті обернуся до життя» — так називався вечір пам’яті Василя Стуса в Донецькій обласній науковій бібліотеці імені Крупської. Привід був, і не один. По-перше, в 2005-му — двадцять літ з дня смерті Стуса. По-друге, наприкінці минулого року відкрито філію Донбаського історико-літературного музею поета в Києві. Нарешті, до Донецька завітав Дмитро Стус, який презентував свою монографію «Василь Стус. Життя як творчість».
— Перше, з чого я почав підготовку книжки, — це шукав недоліки у батька, — зізнався автор. — Тому що тягти письменника чи поета на п’єдестал — найкращий спосіб убити цікавість до нього. Недоліків, як з’ясувалося, було небагато. Я намагався показати Стуса як людину, яка сама себе творила й відстоювала. Вислів «Василь Стус — борець за українську незалежність» — це штамп. Ви в його віршах не знайдете цієї теми. Так, він намагався зробити кращою свою Батьківщину, не давав принижувати себе. Але я проти того, щоб поета перетворювали на ікону.
Життєпис закінчується 1973-м — незадовго до того поет отримав свій перший строк. Дмитро Стус каже, що свідомо не звертався до хроніки протистояння системі. «Я хотів показати, як людина сама себе творить. Ті обставини, до яких потрапив батько пізніше, — зовсім інше. Я поки що не знаю, як про це писати». Справді — як? Наприклад, за словами сина, запис голосу Василя Стуса, що його торік було відреставровано й перезаписано на компакт-диски, надала людина, яка свідчила проти поета в 1972 році!
На Донбасі поет прожив 23 роки — дитинство, юність, тут починав працювати — учителем української мови і літератури в Горлівці, потім літредактором «Социалистического Донбасса». Створення Донбаського історико-літературного музею Василя Стуса стало справою громадських організацій і тривало п’ять років.
— Дуже активно збирали матеріали для музею, —розповідає голова оргкомітету Олег Федоров. — Неоціненну допомогу надали дружина поета Валентина Попелюх, син Дмитро та сестра Марія, які передали особисті речі та літературні матеріали поета. Діяльну участь у формуванні експозиції взяв керівник філії музею у Вінниці В. Тяжлов. Оргкомітет вдячний всім друзям і шанувальникам поета. Ми плануємо відкрити філії музею також у Львові, Одесі, Харкові і, можливо, в Донецьку.
Головний офіс музею розташовано в Горлівці — місті, де, як з’ясувалося, мало хто знає про Стуса. Тож оргкомітетові доводиться виконувати просвітницьку місію. А центром експозиції київської філії стало полотно «Духовна єдність України», в центрі якого — Шевченко та Стус. «Героями» картини стали й історичні діячі та наші сучасники. Саме сучасники «спричинили» дискусію. Адже серед них вихідці з Донбасу: актор Л. Биков, композитор С. Прокоф’єв, співаки Солов’яненко та Кобзон, шахтар Стаханов, спортсмен С. Бубка, депутати В. Рибак та Ю. Звягільський, підприємець Р. Ахметов. За словами Олега Федорова, проект пережив три варіанти, і щоразу оргкомітет намагався вислухати думку громадськості. Автором остаточного варіанта став художник Михайло Кушнір. На його полотні — ті ідеї та ті люди, серед яких формувався Василь Стус.