Закінчився дводенний візит Президента України Віктора Ющенка до ФРН, де він мав зустрічі з Президентом Німеччини Горстом Кьолером, канцлером Герхардом Шрьодером, міністром закордонних справ Йошкою Фішером, головою опозиційного Християнсько-демократичного союзу Ангелою Меркель. Досягнуто домовленості, що Йошка Фішер відвідає Київ 21 березня. Президент України завершив візит виступом у Бундестазі.
У рамках візиту обговорювалися також питання економічної співпраці. Зокрема, в енергетичній галузі. Для її реалізації найбільший фінансовий інститут Німеччини — Дойче банк надав “Нафтогазу України” кредит у 2 млрд. євро під 8% річних на сім років. Частину кредиту буде використано на добудову нафтогону Одеса—Броди—Плоцьк, у якій візьме участь також Казахстан.

Напередодні візиту до Німеччини Президент Віктор Ющенко в інтерв’ю газеті “Вельт” заявив, що “інтеграція з Європою — мета, заради якої під час помаранчевої революції люди збиралися на Майдані в Києві. У них була мета, як і в німців, котрі 1989 року зруйнували Берлінську стіну: звільнення своєї країни від рабства. Ми не сусіди Європи, ми — частина Європи, ми — Європа”. Тож Президент чітко окреслив мету візиту до Берліна: донести до уряду цієї, однієї з найвпливовіших країн Європейського союзу, те, що Україна та її народ змінилися, що вони мають підстави для своїх інтеграційних устремлінь і право жити в цивілізованій, заможній державі. Президент хотів також з’ясувати, як саме бачить німецький уряд майбутнє України.
Віктора Ющенка у ФРН тепло приймали на всіх рівнях. І навіть, як виняток, надали право виступити з промовою в Бундестазі. Експерти ще зважуватимуть усі результати цього візиту. Але перші враження, передовсім від повідомлень у німецькій пресі, вже можна скласти. Так, помаранчева революція істотно змінила ставлення німців до України та посилила інтерес до неї. Проте Німеччина поки що не висловила готовності виступити захисником інтересів України на шляху до ЄС, як це робить, приміром, проамериканська Польща. І навряд чи це станеться принаймні в осяжному майбутньому. Адже досі ФРН і Франція були найпотужнішою противагою “американізації” Старого Світу. Чи в їхніх інтересах вступ до ЄС України з її любов’ю до всього американського? Адже в такому разі Польща та Україна — ймовірна противага потужним “локомотивам” ЄС...
Тож уряд Німеччини, продемонструвавши розуміння українських амбітних планів щодо вступу до ЄС, а також симпатію до народу, котрий став на шлях демократизації, не дав, однак, високому гостю жодних обіцянок. Йшлося швидше про моральну підтримку на шляху до ЄС, на якому насамперед треба виконати Копенгагенські критерії, що містять високі політичні, економічні та інтеграційні вимоги. Реалізувати їх найближчим часом, навіть попри високі устремління, Україна поки що не в змозі. Що означає не якісь захмарні проекти, а передовсім поліпшення рівня життя — медичного обслуговування, забезпечення соціальних гарантій населення, зрештою, ремонт доріг, налагодження роботи транспорту, одне слово, усього, що становить наш повсякденний побут.
Тим часом німецька преса порушує дуже незручні для України питання. Як команда Віктора Ющенка посилює довір’я до уряду всередині країни? Що дадуть глибокі зміни керівного складу на всіх щаблях влади, зокрема глав обласних адміністрацій, куди він посадив лише вірних соратників: чи вдасться уникнути в такому разі спокуси повернутися до практики “старої” влади? Крім того, Віктор Ющенко твердить, що президентська адміністрація — основа корупції і кумівства за часів правління Леоніда Кучми — скасована. Але чи обмежиться нинішній секретаріат Президента справді лише організацією його діяльності?
Водночас у Німеччині кажуть і про нові шанси України, реалізація яких, однак, залежатиме від її демократичного розвитку. Проте загалом складається враження, що європейська спільнота не оговталася від змін в Україні. Бо одна річ — аплодувати їм, а інша — дати країні чіткі перспективи членства в ЄС. Що буде після, ніхто не зважується прогнозувати. Адже навіть такий безпрецедентний крок Києва, як запровадження безвізового режиму для громадян ЄС водночас з лібералізацією в’їзду в країни спільноти українців, спричинив неоднозначну реакцію. Насамперед проти цього заперечує уряд ФРН. Під його тиском ЄС уже нині відтягує спрощення візових правил для України. Тож дружба дружбою, а своя сорочка ближча до тіла...