“Здравствуй, племя младое, незнакомое...”
А. С. Пушкін.
Минуло три тижні відтоді, як кіровоградському істеблішменту було представлено нового голову облдержадміністрації.
До цього призначення в нервовому напруженні перебували чиновники всіх мастей, які зрослися зі своїми кріслами: від замів до начальників управлінь, рядові апаратники, котрі допізна друкували чи перекладали з місця на місце якісь папери, представники кіровоградської міської влади, що залили не одну тонну сала за шкуру виборцям і, тепер уже губернатору і його соратникам, під час виборчої кампанії у відомому на весь світ сотому окрузі...
Так, настав час збирати каміння! А дісталася ця нелегка місія уродженцю шахтарської Олександрії (тобто місцевому, як і пропонував Президент), у минулому моряку-рятувальнику (нині це дуже до речі), екс-генеральному директору компаній ВАТ “Інтерресурси” і ЗАТ “РУР ГРУП С. А.”, екс-довіреній особі Віктора Ющенка в тому самому сотому окрузі, одруженому, батьку двох синів, Едуарду Зейналову.
Чому саме він “темная лошадка”, що вирвалася вперед? Цим запитанням і досі переймаються майже всі жителі регіону: від домогосподарок, які, м’яко скажемо, не довіряють людям з неслов’янськими прізвищами, до політиків і громадських діячів, які хизуються власною думкою. Адже кандидатура Зейналова була якщо не останньою, то принаймні і не першою в списку потенційних претендентів. Але всі вони, крім Едуарда Зейналова, політики-безсрібники! Віктору Ющенку в цьому економічно відсталому регіоні, напевно, знадобився саме бізнесмен-практик, який до того ж є слухачем Міжнародної академії управління персоналом за спеціальністю “Економіка і підприємництво”. А це вже майбутня претензія щонайменше на відповідну міністерську посаду (не згадуватимемо нинішнього міністра економіки Сергія Терьохіна). Можливо, Віктор Ющенко, взявши краще від радянської партійної кузні кадрів так створює свою — європейського зразка? Але, хоч би як там було, триває тільки перший місяць офіційного губернаторства Едуарда Зейналова —людини креативної, амбіційної, котра позиціонує себе як законослухняного громадянина і вимагає такого самого і від всіх інших. Особливо від колишніх опонентів з виборчої кампанії...
— Едуарде Джангировичу, відкрийте карти. Може, у вашому призначенні вирішальну роль зіграло те, що ви (за чутками) були фінансовим донором кампанії Ющенка в регіоні?
— Давайте почнемо з того, чому я пішов у політику. Якби на початку минулого року мені, такому далекому від цього, хтось сказав, що я сьогодні буду в політиці, не повірив би. Вирішальну роль у цьому відіграли мої друзі — люди досить заполітизовані, які прогресивно мислять і підтримують Віктора Андрійовича Ющенка. І коли під час його візиту до Кіровограда нас познайомили, одразу виникла ідея стати довіреною особою по сотому округу. Наступне спілкування з Віктором Андрійовичем мене так змінило, що відтоді я по вуха вліз у нову, незнайому, але таку захопливу роботу. Адже я люблю підтримувати тих людей, яких поважаю й в яких вірю! І не за їх нажиті атрибути, положення в суспільстві. Я повинен це пропустити через себе і переконатися в тому, що маю справу саме з однодумцем, людиною, котра розуміє життя так само, як і я. Так, власне, і розпочалася моя робота на цій ниві, де словосполучення “фінансове донорство” занадто перебільшено. Просто у виборчій кампанії було задіяно всі можливі ресурси компаній, з якими я або співробітничав, або очолював їх. І ці ресурси були насамперед людські. Після тієї нелегкої кампанії і надійшла пропозиція, яка приголомшила мене. Ви ж розумієте, що від таких пропозицій відмовлятися не заведено. Це по-перше. По-друге, у разі моєї відмови сюди могли призначити людину зі сторони...
— ?
— Так, так, людину, яка не знає реальної обстановки, насамперед у самому обласному центрі, не кажучи вже про райони. А я з цих країв і, зустрічаючись з людьми, знаю, хто і чим реально дихає. Тому можу сам зробити висновки, передусім для себе. Ось такий початок моєї політичної кар’єри.
— Ви вважаєте, що в призначенні людей, котрі знають свої регіони, є певна логіка?
— Скрізь є якісь прецеденти, але такого, як у Кіровограді, немає, мабуть, ніде. Тут склалася дуже визначена, дуже непроста система взаємин між територіальною громадою і одним великим кланом. Адже що менше місто, то інтриги жорсткіше. Саме тому тут має бути людина місцева, яка знає суть проблеми.
— Президент, пропонуючи високі посади, висував одну з умов — відмова від власного бізнесу. Ви вже зробили собі бізнес-харакірі?
— Перед тим, як йти на вибори, я, як кожна людина, що жила в “тій” країні, розумів, чим це все може закінчитися для мого бізнесу, особисто для мене і моєї родини. Тому і продав усе. І коли мене намагалися на чомусь піймати, нишпорячи по старих слідах (тобто по компаніях, де я був або засновником, або в партнерах), це закінчилося нічим. Ще раз підкреслюю — бізнесу немає. Починаю кар’єру губернатора з чистого аркуша.
— Чи змінилася “свита короля”, бо побутує думка, що правителі приходять і йдуть, а мафія вічна? Чи ні?
— Працюємо ми всього кілька тижнів. Нині я інтенсивно спілкуюся з людьми з різних таборів, зокрема і з колишніми опонентами. Усі вони, протокольно ведучи мову про різні речі, мають на увазі одне — кадрове питання. У цьому плані моя позиція однозначна: необхідно замінити всіх “колишніх”: заступників, голів районів, якісно змінити структури управлінь адміністрацій усіх рівнів і, безумовно, змінити керівництво силових відомств. Щодо відставки останніх, то тут я більш ніж категоричний, тому що левова частка неподобств, які чинилися на виборах, була спровокована саме силовиками! Зрозуміло, що багато чого робилося під тиском політичних структур. Але, однак, можна було якщо не відмовитися від виконання жахливих наказів, то хоча б не порушувати закон!
Зовсім недавно, переглядаючи хроніку тих подій, ми знову звернули увагу на те, що в кожній групі людей, які бешкетували на виборчих дільницях, був щонайменше один переодягнений у цивільне міліціонер. А в другому турі вони вже навіть не ламали комедії з перевдяганням. З такими людьми ми попрощаємося назавжди. А з головою територіальної комісії сотого округу Сергієм Хільченком має бути особлива розмова... Я не лякаю. Є закон — суворий, але справедливий.
Безумовно, виникне великий кадровий дефіцит. Якщо, наприклад, заступники голови облдержадміністрації більше політичні фігури, то співробітники головних управлінь, галузевих відомств — це фахівці. Але якщо не змінити систему взаємин у владі, то ми ніколи не викорінимо сформовану мафію, про яку ви кажете.
— Тобто ми “старый мир разрушим до основанья, а затем”?.. Чи є якісь призначення і, можливо, хтось зі старої влади залишиться в новій? Це реально?
— Звичайно, найлегше розігнати одне і не створити інше, що може викликати ще більше роздратування, ніж наявність старих бюрократів. Але вже є перший заступник — Анатолій Ревенко, заступники з фінансів Олексій Любченко, з гуманітарних питань Вадим Черниш (Ревенко: екс-заступник голови облдержадміністрації, екс-голова обласного відділення Антимонопольного комітету України, екс-голова міського передвиборного штабу Ющенка; Любченко: до цього призначення — головний податківець Черкаської області; Черниш — член спілки адвокатів України, депутат Кіровоградської обласної ради. — Авт.), визначено голів 17 із 24 районних адміністрацій. Цього тижня обласну прокуратуру і обласне МВС очолили, відповідно, Костянтин Пасіка і Валерій Гончар, котрі, сподіваюся, наведуть порядок там, де це вкрай потрібно.
Що ж стосується представників старої влади, то вони залишаться в кадровому резерві, але не в системі влади, про яку йдеться. Від них не залежатиме те, що зазвичай залежить від чиновника, який представляє владу. Їх не буде серед людей, котрі приймають важливі державні рішення!
— Один із кланів, деякі інші депутати і бізнесмени впевнені, що з паном Зейналовим ми “все порешаем и у нас все будет кучеряво”. Той самий клан представлено й у містах обласного підпорядкування — у Знам’янці, Олександрії, Світловодську. То що, з вами все-таки можна домовитися? Чи, скажімо, знайти спільну мову?
— Люди, що стояли по різні сторони барикад, — різні. З тими, хто воював чесно, ми, не ставши друзями, дотримуватимемося паритету. Тих, хто лив бруд і знущався над людьми, буде покарано. Адже закон гласить, що вкрадений голос — не менший злочин, ніж вкрадена валіза, обікрадена квартира. А скільки було вкрадених голосів? Тисячі. Йдемо далі. Уже після виборів у Кіровограді знову приймають божевільні рішення, які йдуть урозріз з думкою територіальної громади, із законом. Йдеться про захоплення міської власності. Люди, які роблять це, припускаються великих помилок. Вони, напевно, твердо впевнені, що хтось з кимось домовиться, і все буде “кучеряво”? Я можу сказати таке: якщо це махінації, ми проводитимемо незалежну юридичну експертизу і повертатимемо все в початкове становище, що неминуче призведе до колосальних втрат для махінаторів. Далі. Можна домовитися з будь-якою людиною. Але нова система влади вже почала працювати, і це — аксіома! А мине ще кілька тижнів і ця система запрацює ритмічно і без збоїв. У цій системі влади від однієї людини залежить дуже багато, якщо вона законослухняна. Якщо ж вона виходить за рамки законодавчого поля — не залежить нічого. Але якби навіть удалося домовитися із Зейналовим, то як домовитися з містом, областю, моєю командою? До того ж це команда не колег з бізнесу, а людей, що зібралися працювати на перспективу, окреслену Президентом, урядом, народом...
— Ви усвідомлюєте те, куди ви потрапили? Адже в цьому регіоні багато нерозв’язаних проблем, які накопичувалися десятиліттями: розкрадено цукрову промисловість, мегапроблемою залишається Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд (КГЗКОР), що в Долинській, достатньо проблем у вашій рідній шахтарській Олександрії, у колись промислово розвиненому Світловодську? Цей список можна продовжувати...
— Я так бачу розв’язання цих проблем. У нас розроблена стратегічна програма розвитку регіону. Наприклад, КГЗКОР —підприємство, що складається з трьох частин — румунської, словацької, української. На сьогодні туди необхідно залучити інвестора, можливо українського, який зумів би домовитися з усіма трьома сторонами, тому що цей об’єкт цінний лише в комплексі. І, безумовно, що без підтримки Президента, Кабміну нам не впоратися. Інвестор має взяти на себе чіткі зобов’язання: реанімувати соціальну інфраструктуру, створити робочі місця, прорахувати можливі надходження до бюджету. Як я пам’ятаю, кілька покупців уже було, але з різних причин (найімовірніше, це було пов’язано із хабарництвом вищих посадових осіб) з ними не домовилися. Однак тепер ситуація в країні змінилася, змінилося і ставлення до нас з боку європейських країн. Тому, об’єднавши свої зусилля, ми цю проблему розв’яжемо, на що знадобиться певний час. Перераховані вами інші проблеми так само можна розв’язати. Наша команда готова діяти рішуче й у стислі терміни.
— Кіровоградська область до того ж сільськогосподарський, а отже, дотаційний регіон. Коли, по-вашому, він позбудеться цього ганебного статусу?
— Маю сказати, що, на жаль, ще кілька років цього не уникнути з кількох причин. Сьогодні рівень життя і середня зарплата зростають набагато швидше, ніж реально розвиваються темпи приросту виробництва. Чому так відбувається? Та тому, що сільське господарство доволі консервативна специфічна галузь. Ціна на цю продукцію, наприклад, на світових ринках зростає дуже повільно. Навіть перероблена продукція дає низьку додану вартість. А від цього залежать зарплати, надходження до бюджету. Промислового виробництва, як, наприклад, у східних областях, у нас немає. Сподіваємося, що із запуском КГЗКОР і низки супутніх підприємств зрушимо з мертвої точки. Але це не означає, що ми не займатимемося іншими підприємствами. Я розраховую на те, що реанімування непрацюючих і створення нових підприємств (а це буде додатково 12 тисяч робочих місць) дадуть очікуваний ефект уже до кінця цього року. Тоді ми вийдемо на загальноукраїнський рівень без збільшення обсягу дотацій за рахунок власних ресурсів і резервів.
— До яких дій треба вдатися, щоб регіон став хоча б на якийсь відсоток інвестиційно привабливим? Наприклад, три пункти.
— Перше — змінити систему взаємин у владі. Якщо інвесторам, які хочуть вкладати гроші в регіон, перестануть заважати, цих людей стане значно більше, ніж сьогодні. Друге — розробити інвестиційні проекти (обов’язково із залученням місцевих вчених) з використання корисних копалин (наприклад, реанімувати проект Клинціївського золоторудного родовища). Третє — створення на території області ярмарків, фестивалів всеукраїнського і міжнародного масштабів. Ідея не нова і цілком реальна. Простий приклад. Я йду і бачу в ресторані багато людей, заходжу до нього й обідаю. А навпроти ресторан порожній. І навіть якщо він і кращий, але я до нього не піду. Тому що це викликає підозру. Така світова практика, де багато людей, там є інтерес і, відповідно, оборот капіталу.
— Матеріальні блага відіграють, звичайно, неабияку роль, але, напевно, не варто забувати і про гуманітарну сферу. Пам’ятає, одним з перших претендентів на високу керівну посаду в країні був згаданий саме віце-прем’єр з гуманітарних питань.
— Я б питання, що стосується гуманітарної сфери, теж виніс на перше місце. Тому що все, за великим рахунком, починається з людини: її здоров’я, моральних якостей, рівня інтелекту. Тому її треба дати максимум і тільки потім вимагати щось взамін. Одне із завдань, що стоять нині перед нами, — добудувати корпуси онкодиспансера й обласної лікарні, завершити реконструкцію театру імені Кропивницького (а то маємо в себе колиску українського театру і не знаємо, як цим правильно розпорядитися). Сподіваюся, що вже цього року його відреставрують.
Особливо хотілося б звернути увагу на роботу ЗМІ. Тому що у вас, журналістів, така могутня зброя в руках і від того, як ви нею скористаєтеся, багато чого залежить...
Юрій МИХАЙЛОВИЧ, Олександр МУЛЕНКО, інформаційно-аналітичний центр “Свобода слова”.
