Котрий рік поспіль тривають «розборки» за нерухомість на Оболоні. Втішає тільки те, що в цьому випадку сторони з’ясовують стосунки у судових приміщеннях, а не поза ними. Адже «тяжби» тривалістю сім років — це неабияке випробування терпіння.
За цей час відбулося більш ніж півсотні судових засідань. Було винесено близько 20 судових рішень, більшість з яких суперечили одне одному. Вже двічі Верховний Суд України приймав рішення на користь іноземного інвестора «Утіліско Трейдінг Лімітет», визнаючи цю компанію законним власником нерухомості, але їх ігнорували суди нижчих інстанцій. На прес-конференції в УНІАН представники іноземної компанії зізналися, що довготривалі судові розгляди у їхній справі більше нагадують театральну виставу.
Акт 1. «До чужого монастиря зі своїм статутом...»
У 1995 р. АТЗТ «Дослідний завод «Веста» бере кредит у «Промінвестбанку». Через рік, не повернувши кредит, задовольняє вимоги банку за рахунок закладеного майна — частини цілісного майнового комплексу, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21. Через два роки «Промінвестбанк», маючи на руках свідоцтво на право власності, приймає рішення про продаж об’єкта.
Тим часом в Україні з’являється іноземний інвестор «Утіліско Трейдінг Лімітет». Ця компанія вже міцно закріпилася на ринках Росії і Словенії, та й у Європі вона доволі відома. Загалом діяльність цієї установи дуже різноманітна. Найрозвиненішим напрямом самі іноземці вважають будівництво та модернізацію приміщень для малого та середнього бізнесу. Об’єкт по вулиці Хвойки, 21 цілком відповідав вимогам бізнесменів. Тож згодом «Утіліско Трейдінг Лімітет», від імені якого діє нерезидент Альберт Ковачич, купує комплекс у «Промінвестбанку». Отримавши реєстраційне посвідчення БТІ, нові власники розпочинають освоєння об’єкта. Цього разу вони планують заснування великої поліграфічної фірми. Тільки на «перших порах» затрати на ремонт становлять 600 тисяч доларів. На реконструкцію та модернізацію закладається два мільйони.
Щоправда, їх непокоїть той факт, що з комплексу весь час вивозиться якесь обладнання, і вони звертаються до міліції. У свою чергу, співробітники Мінського РУ ГУМВС України у м. Києві надсилають письмову відповідь про те, що «...обладнання належить АТЗТ «Веста» і нині вивіз майже закінчено...».
Минає час. Працівники «Утіліско» готуються до запуску виробництва. Аж раптом дізнаються, що колишні власники будівлі — АТЗТ «Веста», через 6 років вирішують відвоювати втрачене майно і звертаються до господарського, а тоді — арбітражного судів.
Досить важко було усвідомити іноземцям, що хоча законодавством України і встановлено строк давнини позову — 3 роки, але, якщо суд вважає за потрібне, то може й прийняти справу.
Тож Господарський суд м. Києва (суддя Прокопенко) розглядає позов «Про визнання недійсним акта передачі майна та Договору «купівлі-продажу» і задовольняє його.
Шокований таким перебігом подій, іноземний бізнесмен звертається до апеляційного суду. Але постанова цієї інстанції пролунала для гостя, неначе «грім серед ясного неба»: «... Рішення господарського суду залишити без змін, скаргу компанії «Утіліско» — незадоволеною».
Спантеличений позицією українського правосуддя, іноземець шукає підтримки у Вищому Господарському суді України. І на радість «бідоласі» — «справедливість торжествує»: рішення обох попередніх інстанцій скасовано. Також підтримує це рішення і Верховний Суд України.
Здавалося б, на цьому сумна історія освоєння українського ринку іноземним інвестором мала закінчитися, та те тільки марилося...
Акт 2. «Разом нас багато, нас...»
Згодом стає відомо, що АТЗТ «Веста», не очікуючи «фіналу», згідно з рішенням київського господарського суду, реєструє комплекс у БТІ. І поки триває оскарження неправомірних судових рішень, перепродає комплекс. Об’єкт «кочує» п’ятьма різноманітними підприємствами. Та, нарешті, «осідає» на балансі ТОВ «КВІК», яке, не довго вагаючись, передає споруду в оренду ЗАТ «Валекс». Останнє, у свою чергу, віддає об’єкт у суборенду численним орендаторам.
Господарський суд м. Києва, згідно з рішеннями Вищого Господарського та Верховного судів, видає два накази «Про вселення «Утіліско» у комплекс». АТЗТ «Веста», у свою чергу, оскаржує дії судового виконавця, фактично затягуючи виконання рішень.
І тут на сцені з’являється вже згадане раніше ТОВ «КВІК». Відтепер саме ця установа продовжуватиме справу, започатковану АТЗТ «Веста». Прямих доказів родинних стосунків цих підприємств немає, тому надалі вважатимемо їх «соратниками». Тим паче що методи «ведення бою» — ідентичні.
Тож, підійнявшись знизу догори всіма господарсько-судовими сходинками, «тандем Веста — КВІК» переходить до плану «Б».
Громадський позивач звертається до Оболонського районного суду, оскаржуючи «... положення про правління та повноваження директора АТЗТ «Веста». Оболонський суд не бентежить строк давнини позову — минуло сім років. Позов задоволено.
І «дежа-в’ю», — Вищий Господарський суд України знову розглядає справу «Про визнання недійсним Договору «купівлі-продажу» від 18.12.98 р., за «нововиявленими обставинами».
Кульмінація вистави настає, коли Вищий Господарський задовольняє вимогу АТЗТ «Веста», тим самим скасовуючи СВОЄ ж попереднє рішення та ігноруючи рішення Верховного Суду України.
Щоб почуватися впевненіше, «квіковці» обзаводяться рішенням Оболонського суду столиці (суддя Борисова) про те, що «...»КВІК» визнано добросовісним набувачем приміщень, а компанії «Утіліско» та Відділу державної виконавчої служби забороняється чинити перешкоди в здійсненні користування приміщенням».
А задля того, щоб «триклятий бюрократ» тримався якнайдалі від «рідної неньки», паралельно у Господарському суді м. Києва (суддя Шидловська) приймається рішення «Про стягнення з «Утіліско» трьох мільйонів гривень «... за фактом таємного викрадення чужого майна...». Як стверджує іноземний інвестор, ідеться про те саме обладнання, що ще в першому акті було вивезено АТЗТ «Веста».
За 9 місяців той самий суд знову згадає про викрадене обладнання, тільки тепер це «залізо» оцінять у 13 мільйонів!!!
Але ми не приділили відповідної уваги ще одній дійовій особі — Бюро технічної інвентаризації. Якщо ви досі вважали, що роль БТІ другорядна або, за визначенням, воно має «вносити записи у реєстр прав власності на нерухоме майно», — помиляєтеся. З’ясовується, не все, що рішенням суду постановлено зареєструвати, БТІ має реєструвати. Дивина, але коли рішення принесли від «Утіліско» — БТІ не здійснює реєстрацію комплексу, а звертається до апеляційного суду!!!
Навіщо столичний БТІ бере на себе зайвий клопіт? Мабуть, він не зовсім зайвий.
А чому суди розглядають такі давні справи? Мають вільний час, або бажання...
Завершує другий акт Верховний Суд України, який знову-таки наголошує: «Касаційну скаргу компанії «Утіліско» задовольнити, скасувати всі попередні рішення та повернути справу на розгляд до суду першої інстанції».
Акт 3. «То завтра на тому само місці...»
У третьому акті все за «накатаною», навіть нудно.
Той же Господарський суд м. Києва (суддя Андрієнко) стосовно того само комплексу по вул. Хвойки, 21, за позовом «КВІКа» приймає те саме рішення «Про визнання недійсним Договору «купівлі-продажу».
Апеляційний суд, у свою чергу, скасовує це рішення.
Уже знайомий Оболонський суд задовольняє позов ТОВ «КВІК» «... Про визнання недійсними договір оренди та довіреностей». І знову Апеляційним судом м. Києва скасовано неправомірне рішення.
Господарський суд м. Києва (суддя Трофименко) тим часом задовольняє позов орендатора ЗАТ «Валекс»: «...Зобов’язати «Утіліско Трейдінг Лімітет» не чинити ЗАТ «Валекс» перешкод у здійсненні користування приміщенням... у період часу дії договору оренди до 01.04.12р.» (!!!).
Епілог. «Завіса опускається. Бурхливі оплески...»
Актори, на сцену! З одного боку — іноземний інвестор «Утіліско», з другого — АТЗТ «Веста», ТОВ «КВІК» та ЗАТ «Валекс». Усі інші дійові особи можете розташувати на власний розсуд. То який же епілог?
Злощасний комплекс перебуває на балансі, як мінімум, двох підприємств: компанії «Утіліско Трейдінг Лімітет» та ТОВ «КВІК». А «пануватиме» там ЗАТ «Валекс» принаймні протягом семи років. Якщо ж будівлю так і не віддадуть, хто поверне іноземцям гроші? І чи врахують при цьому інфляцію та затрати на ремонт?
БТІ, що реєструє нерухомість підприємств, не несе жодної відповідальності за «невиконання рішення суду».
Іноземного інвестора, який сім років тому став власником комплексу, не впускають на територію. До того ж проти нього порушено дві кримінальні справи.
Щодо судових тяжб — теоретично вони можуть тривати вічно. Адже будь-хто з численних орендаторів комплексу може подати позов до рідненького Оболонського суду. Аби потім, озброївшись «нововиявленими обставинами», оскаржити Договір «купівлі-продажу». Суди й надалі прийматимуть суперечливі рішення, незважаючи на строк позовної давнини та ігноруючи обидва рішення Верховного Суду України. До речі, представники не звинувачують весь Оболонський суд столиці й не підозрюють усіх тамтешніх суддів у зговорі. Вони наголошують, що всі рішення проти них підписувала одна людина.
Обладнання, що й тепер коштує, як золоте, найпевніше, ще подорожчає.
Чи хтось-таки поставить крапку у цій справі? Може, хтось нарешті скаже: «Гей, Україно, ти хочеш у Євросоюз? То негайно припини знущатися з іноземного інвестора. Він лише хоче розвивати твою ж поліграфічну індустрію, пропонуючи робочі місця твоїм же громадянам!» Але хто це має зробити? Сьогодні модно звертатися до нового Президента України. Але нащо тоді стільки різноманітних інстанцій? Хіба Президент має все робити особисто?!!
Щодо позиції компанії «Утіліско Трейдінг Лімітет», її представник Альберт Ковачич, відповідаючи на запитання журналістів повідомив:
«Я багато чув про Україну. Чув, що це індустріальна країна, яка готова вийти на європейський рівень. І я повірив у це. Повірив і придбав тут нерухомість. Вклав у неї гроші. І що я отримав? У мене відібрали мою власність. Мене переслідували та погрожували. На мене відкрили кримінальну справу. Мене змусили залишити країну. Але я тільки й хотів, щоб розвивати вашу українську поліграфію та запропонувати вам же робочі місця. Хіба так роблять бізнес у цивілізованих країнах? У ситуації, що склалася, страждає тільки наша сторона. Ми придбали будівлю, вклали кошти і сьомий рік судимося.
Сьогодні про Україну говорить увесь світ. Називають її вільною та демократичною. Мені хочеться вірити, що тепер у вас усе зміниться, і нам повернуть нашу власність. Інакше ми готові відстоювати свої права власності у міжнародному суді.
Сподіваємося, прокуратура м. Києва потурбується про дотримання законності з боку БТІ та виконавчої служби на своїй території. А щойно призначений міністр юстиції пан Зварич зацікавиться кваліфікаційною відповідністю суддів, які виносять такі безглузді та беззаконні рішення. І міліція дасть правову оцінку відповідним діям керівників підприємств».
