Слухаючи виступи в сесійній залі Верховної Ради народного депутата України Ольги Гінзбург, зустрічаючись з нею, не перестаєш дивуватися: звідки
в неї стільки сили? Звідки черпає її?
Ось уже чотирнадцятий рік іде вона важкою дорогою боротьби. За ці роки знайшлося немало таких, хто збочив, пристосувався у нових умовах. А вона — йде. І не просто йде, а веде за собою інших. З 1994 року очолює Конотопську міську організацію Компартії України, одну з найбойовитіших в області, організовану й монолітну.
З її розповідей, сила та — від сім’ї, в якій завжди тяжко робили й чесно жили, по совісті дітей виховували. А їх у родині було троє. Коли дітей багато, то й роботи вистачає. Працелюбність батьків передавалася дітям. Та були і гарний відпочинок, щирі бесіди, сміх. На подвір’ї буяли виплекані маминими руками чорнобривці, айстри, жоржини. Діти, впоравшись по господарству, шурхотіли сторінками книжок. Це бачили батьки, тому по закінченні школи по черзі відправляли їх на навчання. Не маючи великих статків, всім трьом дали вищу освіту. І Ольга Петрівна, дякуючи своїм батькам, додає: «Радянська влада дала можливість простим селянам виростити дітей і дати їм гарну освіту».
А загартування вона пройшла в трудовому колективі арматурного заводу, де працювала інженером, секретарем парткому, заступником директора. І зараз повторює: «А у нас на заводі...»
Часто згадує ковальський, механічний цехи, робітників, пам’ятає багатьох поіменно. Саме їх називає своїми вчителями. Мабуть, від них і є отой стрижень, що не дає їй зламатися.
У цьому колективі їй дали рекомендацію в партію. Стала комуністом за своїми переконаннями, а не заради посади. Саме з огляду на свої переконання зібрала книги з партійної бібліотеки, яку в 1991 році просто викинули з приміщення міськкому, після заборони КПРС ішла з квітами до пам’ятника Леніна, боролася за відродження Комуністичної партії. Про депутатство тоді не думала. Але саме за переконання обрали її в народні депутати. І ось вона — вже депутат двох скликань. Працює в комітеті промислової політики і підприємництва. Все, що робить, вимірює потребами своїх виборців. А останні пишаються тим, що Ольга Гінзбург — один з найактивніших депутатів.
Щомісяця їде в округ, щоб зустрітися з виборцями. Вони чекають її допомоги. Бачили б ви її в часи прийому! Приїздить вранці чарівна, усміхнена жінка. А на неї вже чекають десятки людей. У кожного — горе. І від того горя сумнішають очі депутата. В одного —проблеми зі здоров’ям, в іншого — діти виїхали з України на заробітки й опинилися в біді, третьому треба потрапити на прийом до високопосадовця. Кожному хоче допомогти. Особливо турбується про людей пенсійного віку. Це з її допомогою зводять будинок для людей похилого віку у Воронежі Шосткинського району. А перед новим роком сама заїхала провідати стареньких та ще й концерт із собою привезла. Мріє Ольга Петрівна створити в Конотопі та Шостці такі реабілітаційні центри (Будинки ветеранів), куди могли б ходити наші ветерани попити чаю, просто поспілкуватись, одне слово — душу відвести.
Особлива турбота депутата — газифікація сіл Адже газ у сільському будинку це — нова якість життя. Багато душі в це вкладає. Хоча на мітингах, під час передвиборних перегонів, дехто дякував за це В. Януковичу, але виборці знають, чия то заслуга:
— газифікація сіл Вирток, Воронежа, Маронівки, Хижки, Ленінського, міст Конотопа, Шостки, а цього року на черзі — батьківщина Героя Радянського Союзу І. Кожедуба — Ображіївка, інші населені пункти;
— добудова патолого-анатомічного корпусу лікарні в Конотопі, машини «швидкої допомоги», апаратури УЗІ, рентгенівський діагностичний комплекс «Індиксон-І», комп’ютерний клас (це тільки за 2004 рік);
— хворим дітям знайдено кошти для лікування, і вони житимуть;
стареньким людям проведено десятки безкоштовних операцій, сама привозить їм ліки, вони теж будуть жити.
А найбільше болить, що не кожне звернення виборців позитивно вирішується. Хіба може навіть найкращий депутат в суспільстві соціальної несправедливості повернути вклади громадян, відродити роботу зруйнованого підприємства, дати людям гідну пенсію, щоб не жебракували вони у відділах субсидій, щоб не залежали від примих місцевих чиновників?!
Питаємо: «Які вірші вам пригадуються?»
А вона відповідає: «Вірш Лесі Українки «Гетьте думи, ви хмари осінні», а саме з нього:
«Я на гору круту, кам’яную
Буду камінь важкий піднімать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать».
«А яку пісню ви найбільше любите?»
А вона: «Мамина вишня в саду» —
«Пісня любові й дитинства
В серці бринить, як струна.
Наче священна молитва,
З рідного краю луна».
Найголовніші якості цієї жінки: любить багато працювати, завжди тримає слово, вміє любити людей, свою землю і свою багатостраждальну Україну.
Ми вітаємо Ольгу Петрівну зі святом 8 Березня.
Нехай до Вас прийде щаслива весна, а разом з нею — надія на краще майбутнє для всіх громадян нашої найкращої у світі землі.
Прийміть від нас букет пахучих квітів — квітів надії.
М. КАБАНОВ, М. ВЛАСЕНКО, ветерани Конотопського арматурного заводу.
Л. ЛИТВИНОВСЬКА, І. ПРАЧУК, ветерани праці Шостки.
