9 березня в Києві розпочнеться дводенна VІІ Європейська конференція міністрів інформації. У рамках конференції відкриється велика виставка «Україна інформаційна». Її потужним сегментом буде книжкова виставка-ярмарок.
Ми зустрілися з людиною з оргкомітету виставки. Це Олексій Дубас — директор видавництва «Генеза», член правління Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. Щойно Дубас випустив свою дисертацію «Інформаційний розвиток України у світовому контексті», вона ніби написана спеціально до конференції.
Що таке «Генеза» та її директор? Один поет писав: «В енциклопедіях і словниках подлубайсь, Коли почуєш вперше слово ДУБАС». Може, у того поета це не кращі рядки, але точні: «Генеза» справді значиться в «Енциклопедії Сучасної України» як видавництво, що створило повний комплект вітчизняних підручників з історії для школи. Ім’я Дубаса є також в американському довіднику «500 видатних книговидавців Європи».
— Олексію Павловичу, за великим рахунком, чим наші видавці можуть здивувати європейських міністрів інформації?
— Не здивувати, а засвідчити хороші перспективи. Півроку тому набув чинності Закон про держпідтримку книговидавничої справи (до 2008 р). І показники помітно зросли. На цей рік, як усе буде добре, Україна матиме понад 14 тисяч назв книжок, 54 млн. примірників (торік було 39 млн., разом з підручниками). За рік це, погодьтеся, багато.
До 1 січня 2008 року Україна вийде на 100 млн. примірників. Є підстави сподіватися на це. Якщо закон не скасують. Бо коли в держбюджеті нема коштів, усіх огульно позбавляють податкових пільг. За той закон голосувало 406 депутатів, але вони ж можуть голосувати і за призупинення. Цей закон уже один раз діяв — півроку, вдруге — півтора року, тепер — півроку, і ось знову під запитанням. А йому треба працювати кілька років — і матимемо те, що мають росіяни, у яких книга прибуткова, на четвертому місці після нафти. Спочатку Україна йшла фактично паралельно з Росією. Але 1995-го, після того як росіяни прийняли закон про підтримку свого книговидання, ми почали втрачати ринок, і вже втратили, за винятком навчальної книги.
— Але ж у нас є чудові видавці. Ось 10 березня Костянтин Родик проводить уже шостий рейтинг «Книжка року», і там заявлені просто шикарні за змістом та оформленням книжки.
— А тиражі — тисяча, у кращому разі до 5000 примірників, бо система книгорозповсюдження зруйнована. Окремі видавництва-титани в Росії мають щороку 150-мільйонні тиражі, більше, ніж уся Україна. Нині російські видавці створюють інфраструктуру для реалізації своєї книги в Україні. Щотижня відкривають у нас одну книгарню. А ми поки що ні. Наші видавці працюють кожен за окремою схемою реалізації книжок.
— Оскільки «Генеза» видає переважно підручники, вам не треба ганятися за споживачем, то навіщо клопотатися про це?
— Якщо не дбати про всю галузь — рано чи пізно й підручники опиняться під загрозою. Бо то велика політика. Ось нас запрошують до Москви на конференцію «Методика викладання історії» і кажуть: у нас є нові підручники, беріть! А у нас є свої! До речі, ми єдина пострадянська країна, яка вчиться за власними підручниками історії. Якби ми їх не створили 1993 року, то вчилися б за російськими. «Генеза» створила повний комплект національного підручника — й тим самим ми здобули право на власну систему освіти. На цих підручниках виросло ціле покоління, саме воно вийшло на Майдан.
Наша «підручникова ніша» — це також біологія, а з 2005-го починаємо рік іноземних мов. І це підручники нормального світового стандарту. Отже, ми навчилися робити підручник, ця проблема в Україні практично вирішена. Але самого підручника мало, до нього треба словники, хрестоматії, треба підтягнути до нього шкільну бібліотеку. Тому ми зацікавлені, щоб усі напрями книговидання працювали нормально, й не можемо замикатися лише на підручнику.
— Отже, йдеться про те, що вирішує держава. А державної політики в цій галузі у нас просто нема. Чи ви маєте надію, що тепер щось зміниться?
— Я не скаржуся на зайвий оптимізм. Але ми з колегами-видавцями в рамках оцієї виставки вперше зустрінемося з Миколою Томенком як віце-прем’єром. Ми тісно співпрацювали, коли готували згаданий закон, і Томенко добре знає наші проблеми, тому й сподіваємося на співпрацю, й готуємо пропозиції до цієї зустрічі. Сподіваємося бодай на моральну підтримку. Здається, прийшли до влади люди, у яких на першому місці духовні інтереси. Отже, це — наш момент, якщо ми його не пропустимо.
— Просіть у Томенка, хай відновить колишній Держкомвидав!
— Нереально його відновити. Втім, більшість видавців вважає, що таки це має бути окремий комітет, який дбав би про поліграфію, книговидання й книгорозповсюдження.
— Томенко любить говорити: ми з вами рівноправні партнери, держава дасть 50 відсотків, решту діставайте самі. Видавці готові працювати на таких умовах партнерства?
— Якщо це буде системою, гадаю, це перспективно і реально. Принаймні якщо знову не зупинять «Закон про підтримку...» і він діятиме до 2008 року — це змінить і обсяги, й економіку нашого книговидання.
— Останнє: чи виставка — найкраще місце для ділових бесід з віце-прем’єром? Там п’ють шампанське, роздають компліменти...
— Це не так, виставка — дуже важливий показник стану галузі. Взагалі книжкових виставок в Україні до десятка, дві щороку тільки в Києві. А от подібна —перша. Маю надію: це перший крок до того, щоб створити в Києві головну серйозну міжнародну книжкову виставку, яка буде ключовою, сконцентрує всі наші можливості й приверне увагу до себе вдома й у цілій Європі. Саме тому важливо зустрітися там.
Бесіду вів Віталій ЖЕЖЕРА.
