Напружена ситуація склалася сьогодні в Керченському морському торговому порту. Керівництво порту звернулося до Господарського суду Києва з позовною заявою про визнання недійсним наказу Міністерства транспорту та зв’язку України від 15.04.2004 р. № 312, за яким забезпечення лоцманського проведення і регулювання руху суден на судноплавних шляхах у територіальних водах, на фарватерах, каналах, на акваторіях, підхідних каналах, внутрішніх та зовнішніх рейдах портів і терміналів усіх форм власності покладено на державне підприємство «Дельта-лоцман». Статутна діяльність цього підприємства передбачає: здійснення лоцманських послуг у районах лоцманського проведення суден; підготовку й підвищення кваліфікації лоцманського складу підприємства та судноводіїв сторонніх організацій; надання методичної допомоги судноплавним компаніям та іншим організаціям з питань забезпечення безпеки мореплавства в районах, складних для плавання, тощо як єдиної державної лоцманської служби України.

У позовній заяві окрім нібито (вдаваної) турботи про безпеку мореплавства в межах Керченської протоки проглядається основний мотив — втрата прибутку від здійснення послуг з лоцманського проведення суден та послуг центру РРС. При цьому керівництво виступає проти створення в Україні єдиної лоцманської служби.
Така позиція керівництва порту видається дещо дивною з огляду на те, що ще недавно, у 1992 році, лоцмани Керченського порту, зайняті проведенням суден до українських портів Маріуполь, Бердянськ, і які приносили прибуток саме Керченському порту, були переводом за активного сприяння керівництва порту переведені на роботу в російське приватне підприємство «Менеджер» у Туапсе. І лише тому, що 1997 року це підприємство було ліквідовано, вони знову повернулися в підпорядкування Керченського МТП.
Передача лоцманської служби за якихось, напевне вигідних для керівництва порту, умов підприємству іншої держави не викликала жодного невдоволення протягом п’яти років. Чому ж тоді створення єдиної державної лоцманської служби в Україні та передача лоцманських служб порту у відання державного підприємства рідної держави викликає у керівників Керченського порту таке обурення? Які й чиї інтереси тут перетинаються чи утискуються?
Прості лоцмани, які за свою напружену, виснажливу, пов’язану з ризиком для життя роботу врешті-решт отримали належну увагу і турботливе ставлення до своєї професії у вигляді найпотрібнішого — транспортної доставки до місць посадки на лоцботи, покращання побутових умов, забезпечення необхідним реманентом (рятувальні жилети, радіостанції, спецодяг тощо), у свою чергу звертаються по захист до Міністра транспорту та зв’язку щодо недопущення повернення їх у підпорядкування КМТП. Свої підписи під заявою ставлять старійшини лоцманської справи, за плечима яких 35, 22, 20, 19, 17, 15, 12 років професійного стажу. Ці люди заслуговують належної їм за правом уваги та поваги і відмовляються знову ставати лише фінансовим знаряддям у руках невмілих керівників порту для задоволення їхніх комерційних інтересів.
Щодо державного підприємства «Дельта-лоцман», на яке згаданим вище наказом № 312 покладено забезпечення лоцманського проведення і регулювання руху суден та якому передано лоцманські служби портів, то тільки за 8 місяців 2004 року лоцманська служба, яка раніше була у складі Керченського порту, а нині є структурним підрозділом ДП «Дельта-лоцман» (завдяки вмілому керівництву, державницькому підходу до вирішення покладених на підприємство функцій), сплатила податків до державного бюджету на суму 5 млн. 192 тис. 500 грн., у місцевий (Керченський) бюджет та інші види платежів (Пенсійний фонд, фонд соцстраху тощо) — 1 млн. 876 тис. 500 грн. За рік сукупна сума цих платежів становить близько 12 млн. грн. Повертаючись до ситуації з передачею керченської лоцманської служби російському ПП, можна узагальнити, що за 5 років «невільництва» наших лоцманів Україна недоотримала близько 60 млн. грн. І претензій до російської сторони щодо втрати Керченським портом прибутку через вилучення на користь іноземного підприємства зі структури порту лоцманської служби не виставлялося.
Тепер, замість кінобудки, в якій розміщувалася лоцманська служба Керченського МТП, оскільки фінансування цієї служби здійснювалося портом за залишковим принципом, державним підприємством «Дельта-лоцман» на початку цього року здано в експлуатацію сучасну морську лоцманську станцію. У стінах нового приміщення лоцмани можуть отримати фахову оперативну інформацію, різноманітну технічну допомогу, вдосконалити за допомогою професійного обладнання свої навички та поповнити знання і, що немаловажно, в цивілізованих комфортних умовах поновити сили перед, після або між виходами в море чи заступанням на вахту.
Чому передача лоцманської служби порту російському приватному підприємству не була такою болючою для керівництва Керченського порту, як передача українському державному підприємству, — залишається тільки здогадуватись і підраховувати цифри. Але за всіма цими умовностями і нормативними формальностями стоять реальні живі люди, які вже на початку ХХІ сторіччя не хочуть повторювати гіркий досвід кінця ХХ-го — не хочуть бути безправними невільниками ще якоїсь іноземної держави. Як і будь-який громадянин навіть молодої демократичної держави, вони вимагають захисту своїх законних, а не чиїхось корупційних інтересів, свого гарантованого Конституцією права на працю і належні умови життя. Лоцмани більше не хочуть, щоб їх, професіоналів, за якоюсь домовленістю керівництва портів переводили (не відомо яким правовим чином) на роботу далеко від рідної домівки, в іншу державу, не хочуть бути об’єктом комерційної передачі жодній з іноземних структур.
Невільницький лад давно зруйновано і розпочинати його знову у ХХІ столітті українські лоцмани відмовляються. Вони — за утвердження і розбудову вже створеної єдиної лоцманської служби в Україні, вони — за наказ Міністерства транспорту № 312, вони не хочуть прислужувати керівництву порту, вони хочуть чесно служити народу України, примножувати своєю працею його добробут, шанувати національні інтереси рідної держави.


З місця події Марія ПЕЛЕХ.