Весна — завжди очікування змін на краще. І не тільки у природі. Політика — не виняток. Свідчення цього — з’їзди партій, які відбулися чи відбудуться найближчими вихідними.
Усі політичні сили — переможці й переможені — визначають своє місце у новій системі владних координат, яка склалася після перемоги «помаранчевої революції».
Переможці...
Колись Булат Окуджава співав, що завжди бубликів для всіх не вистачає. Схожа ситуація складається з політичними силами, які умовно можна віднести до нової «партії влади». Отож сьогодні вельми актуальною стає знаменита фраза Джона Кеннеді «У перемоги тисяча батьків, поразка — завжди сирота». Хоча, безперечно, новий лідер держави намагається збалансувати відносини у стані переможців. Віктор Ющенко застосував квотний принцип розподілу «портфелів» навіть для силового блоку, який і після внесення змін до Конституції залишатиметься прерогативою глави держави.
І все-таки... Невдоволених надто багато. Саме тому для винагороди учасників «революції» використовують сумнівні методи. Промовистий приклад — фінал конкурсу «Євробачення». «Революційна доцільність» змусила порушити правила і допустила до фінальної частини чотири групи, які працювали на Майдані у дні протистояння колишньої влади й опозиції. Особисто мені подобаються і «Мандри», і «Тартак», і пісня «Разом нас багато» також. Одначе сумніваюся, що «гімн Майдану» завоює Європу. З другого боку, стало вельми неприємно, коли міністр культури Оксана Білозір зізналася, що вона особисто голосувала за «Гринджоли». Хоч би чим вона керувалася, це означає одне: нова влада й надалі сповідує принципи патерналізму і протекціонізму, характерні для часів правління Леоніда Кучми.
Власне, всі події, що розгорталися протягом останнього часу, свідчать: у боротьбі за крісла годяться усі методи. Немає сумніву, багатьох учасників «помаранчевої революції» нині використовують у регіонах для захоплення владних висот. А інтриги стають чи не головним методом у боротьбі з опонентами. Реанімація справи так званих плівок Мельниченка — ще одне свідчення цього.
Чи не тому невдоволені політичні сили з табору переможців не хочуть більше, щоб їхніми руками «витягували каштани з вогню», і заявляють про ймовірну самостійну участь у майбутніх парламентських виборах.
...і переможені
Подібна ситуація складається і в протилежному таборі, який донедавна позиціонувався як «партія влади». Після третього туру президентських виборів і затяжної паузи лише дві політичні сили — об’єднані соціал-демократи та «регіонали» — почали натякати на свою опозиційність до переможців президентських перегонів. Але... Одразу почали лунати голоси про те, що «бізнес, за визначенням, не може бути опонентом влади». Понад те, почали рідішати й партійні лави. І не тільки. Зменшилися, як «шагренева шкіра», і їхні фракції у парламенті.
Одначе декларовані погрози переходу в опозицію можуть залишитися словами. Особливо після того, як нова влада почала говорити про реприватизацію. Спроби деяких російських бізнесменів застосувати до своїх колишніх бізнесових партнерів далеко не біблійний принцип — «око за око, зуб за зуб» — змушують колишніх можновладців шукати шляхи до порозуміння з новим керівництвом держави. Понад те, колишній кандидат на найвищу посаду Віктор Янукович уже кілька разів казав про бажання зустрітися з новим Президентом України.
А найбільших втрат зазнали Народно-демократична партія та партія «Трудова Україна», які навіть після об’єднання решток своїх представників у Верховній Раді в одну депутатську групу опинилися на межі зникнення. Це й змусило лідера НДП Валерія Пустовойтенка сказати гірку фразу про те, що, можливо, треба було самому балотуватися на президентських виборах.
Власне, сьогодні можна говорити про відсутність і консолідованої влади, і системної опозиції. Адже не можна розцінювати заяви керівництва Прогресивної соціалістичної партії та «Братства» про їхню радикальну опозицію всерйоз.
А тому полічимо курчат восени. Саме тоді викристалізуються справжні контури і нової влади, і нової опозиції.
