Ще свіжа в пам’яті історія із стеженням есбеушників за Головою Верховної Ради Володимиром Литвином, а вже на порядку денному нові непорядні дії. Спроби притягти його ім’я, наприклад, до невдалих кадрових призначень у державі та накопати компромату глава парламенту розцінив так: «Це ланки ланцюга тієї кампанії, яку почали проти мене. Ви це прекрасно бачите, і я це добре відчуваю. Якщо є якісь претензії до мене, як до Голови Верховної Ради, нехай скажуть. Я відзвітую і відповім на будь-які запитання».
З огляду на різнокаліберність авторів «одкровень», можна припустити, що спроба дискредитації не є спонтанною. Варто також зауважити, що пробну кульку запустив канал «чесних новин» майже одразу після інавгурації. Тоді повідомлялось, що навколо В. Литвина збирається стара гвардія, яка заплямувала себе роботою з попереднім Президентом.
«Неупереджені» ведучі цього електронного ЗМІ ще двічі притягували ім’я глави парламенту до певного негативу. Пізніше до негожої справи долучилися політики різного гатунку.
Дорікають навіть за рецензування, редагування окремих книг. Так дійде й до того, що Володимиру Литвину докорятимуть за те, що дихає. Хто ж координує, ініціює, націлює, нацьковує?
Якщо добре придивитися, то є люди, котрі невдоволені отриманими у результаті «помаранчевої» перемоги посадами або й взагалі залишилися при «піковому» інтересі. Отож крісло Голови Верховної Ради цілком може задовольнити і нових претендентів, і тих, хто в ньому вже колись сидів.
Мало хто може серйозно розраховувати, що доскочить мети найближчим часом. Однак гнилий фактик до брудного негативчику — і вже є підсобний матеріал для 2006 року. Недаремно ж використовуються й посередні удари на кшталт відставки голови Хмельницької облдержадміністрації до історійок міжнародного масштабу стосовно реекспорту нафти.
Прикрість ще й у тому, що в хорі недоброзичливців звучать голоси вчорашніх опозиціонерів, хто ще недавно сам на Майдані виокремлював ключову роль глави парламенту у перемозі нинішніх можновладців.
Очевидно, найперша мета закулісних інтриг — зруйнувати той потужний позитивний образ рятівника, який міцно поєднався з ім’ям Володимира Литвина і закарбувався у пам’яті народу. Вони вже забули, мабуть, хочуть, щоб забули й інші, хто в найскрутнішу ситуацію в листопаді—грудні 2004 року утримав країну від громадянської війни? Хто зумів провести націю між Сціллою й Харібдою амбіцій пошукачів найвищої державної посади? Хто залишився твердим у захисті Конституційних засад?
Хто врешті-решт через сесію Верховної Ради зумів повернути розв’язання конфлікту у мирне правове поле?
Не думаю, що прості люди так легко дадуть себе ошукати і повірять новоявленим янусам.
Водночас недооцінювати небезпеку не можна. Схоже, інерція революційного запалу продовжує декому паморочити голову. Руйнівні пристрасті, які були доцільними під час зламу старої системи, сьогодні викликають певні застереження, а то й несприйняття. Роздані свого часу обіцянки вимагають реальних, виважених, розрахованих на тривалий час рішень. А це дещо інше, ніж гасла на Майдані.
Очевидно, за браком вміння теорію впроваджувати у практику частина вчорашніх опозиціонерів перебирає досвід попередньої влади. А саме — шукає ворогів, на яких можна було б списати свої невдачі.
З огляду на той факт, що нині навколо Володимира Литвина гуртуються здорові суспільні сили, які планують виступити міцною партією на парламентських виборах 2006 року, стає зрозумілим, що йде підготовка до консервації утворюваної системи на тривалий період. Недаремно ж звучать декларації про п’яти-, десятилітні плани.
Загалом то нормальне явище, коли існує достойна конкуренція, політичні диспути, змагання програм, де є місце й критиці, й контраргументам.
Але коли з-за рогу, у спину починають цілитися вчорашні друзі й недруги — це вже не цивілізоване суперництво, а брудна підніжка.
Мабуть, потрібен ще час, щоб майстри підкилимної боротьби, якщо не перевелися, то хоча б числом зменшились у нашому суспільстві.
Не позаздриш В. Литвину. Однак він вистояв у листопаді—грудні 2004 року, утримається й нині.
