Це гірше, ніж злочин, — це помилка.
Антуан Буле де ла Мерт.
Ці слова французький юрист вимовив 200 років тому, довідавшись про розстріл герцога Енгінського за наказом Наполеона І.
На жаль, так висловитися Мерт міг би і щодо багатьох вердиктів суду, які виносять у нашій демократичній і суверенній. Феміда з пов’язкою на очах, на моє переконання, часто йде на поводу у слідства. І тому помиляється. Але ж на чашу її терезів покладено найцінніше надбання держави — життя співгромадян...
ІІ. Вишиванка від законників
Її зшили свого часу грубими однотонними нитками для «терориста» № 1 Сергія Іванченка, його брата та інших криворіжців. Про хід слідства і суд над ними «ГУ» писав упродовж двох років. Сьогодні Сергій на волі — його помилував екс-президент. Добрий жест (але чому тільки до «організатора» і «натхненника» теракту?) він продемонстрував під час виборів 2004-го...
Іванченко має намір довести свою невинність у жахливому криворізькому злодіянні в 1999-му і тим самим визволити з неволі «виконавців».
Попри вирок, що набув чинності, я свідомо беру слова в лапки. Бо не вірив і не вірю, що вибухи, від яких постраждали безневинні, організував Сергій. А колишній президент, думаєте, вірив?..
Підкупити не вдалося
На щастя, ми живемо в країні, де немає терору в прямому розумінні слова. Але комусь, схоже, дуже хочеться, щоб він був. Бодай на папері, у вироку. Чи не тому з’явилася справа Іванченка? Чи не тому «народили» «терориста» № 2 Ігоря Тимчука? Але якщо про першого багатьом багато чого відомо, то про Ігоря та його спільників практично нічого.
Побувавши недавно в Івано-Франківську, автор спробував відновити події 2002—2004 років. Від моменту порушення кримінальної справи за фактом убивства заступника голови облдержадміністрації Миколи Шкрібляка до винесення вироку Чернівецьким апеляційним судом.
Отже, послухаємо слідство. За два дні до парламентських виборів, 29.03.02 р., у під’їзді будинку на вулиці В’ячеслава Чорновіла дев’ятьма кулями смертельно поранили кандидата в народні депутати, авторитетного і впливового керівника Миколу Шкрібляка. Через чотири години він помер у лікарні. На місці злочину дотепер на стіні видно сліди куль (знайдено 18 гільз). А того вечора сусіди після стрілянини побачили біля пораненого, котрий стікав кров’ю, пакет з десятками тисяч гривень і доларів. Прибулі правоохоронці в його кишені знайшли розписку, що дало їм змогу через чотири дні затримати Тимчука.
Ось та розписка. «Я, Тимчук Ігор Михайлович..., 28 березня 2002 року одержав у Лосюка... 24000 доларів США, які зобов’язуюся повернути до 3 квітня 2002 р.
...Фактом повернення цієї суми вважатиметься рішення окружної комісії... про зняття з реєстрації кандидата в народні депутати Зварича...».
Ігор не заперечував, що позичав гроші у Василя Лосюка. Навіщо?
— Для підкупу членів виборчої комісії по Надвірнянському округу, — зізнається Тимчук. — Крім Шкрібляка і мене на депутатство претендували кілька кандидатів. Але основним конкурентом був, звичайно, представник «Нашої України» (підтриманий і Ющенко, і Стецьком) Роман Зварич. Його на той час судом вирішено було зняти з реєстрації. Останнє слово залишалося за окружною комісією.
Василь Лосюк, керуючий справами облради, на розмову пішов охоче.
— Що було, те було, — відверто сказав колишній начальник штабу. — Покійний запросив мене й Андрія Дадіверіна, вручив 24 тисячі доларів і попросив передати їх Тимчуку. Й одразу продиктував текст розписки, яку мені належало взяти в Ігоря.
Підкупити членів тоді не вдалося — в день засідання комісії її офіс пікетували «нашоукраїнці» і фактично відстояли наступника Стецька. До слова сказати, це була друга спроба «вплинути» на комісію. Першого разу для цього виділялося 11 тисяч доларів. Але до того випадку Ігор Тимчук не був причетний. Його залучили до злочинної діяльності напередодні виборів як авторитетного підприємця, що вміє організувати, підготувати, умовити, привернути.
— Участь у цьому злочині я визнаю, — казав на слідстві й у судовій залі Ігор. — Але всі інші обвинувачення — вигадки, груба фальсифікація.
Прокуратурою Івано-Франківська Тимчука спочатку було притягнуто як обвинувачуваного за ст. 157 ч. 2 — перешкоджання вільному волевиявленню виборців. Логічно було притягти до відповідальності й інших учасників злодіяння. Але їх «помилували». І навіть з Тимчука на прохання прокурора суд зняв обвинувачення за ст. 157 ч. 2. Зняв очевидне, щоб поставити за вину абсурдне, вважає засуджений до довічного ув’язнення.
За що «вишка»?
Давайте визначимося: що таке теракт, про який уже наступного дня після пострілів на вул. Чорновіла привселюдно повідомили облпрокурор Юрченко і голова облдержадміністрації Вишиванюк. Організатора й одного з трьох виконавців знайшли швидко. Водій Поздняков, що обслуговував кілерів протягом двох тижнів, визнав вину і за вироком також перебуватиме в неволі довічно. Тож він, Сергій Поздняков, стверджував і стверджує: Тимчук не причетний до вбивства Шкрібляка. Так, на його, Сергія, прохання Ігор допомагав йому в пошуку квартири, купівлі авто, оформленні документів на нього. Зловжив, так би мовити, своїм авторитетом, і якщо в тому є кримінал — судіть за скоєне.
Наймані вбивці П. і М., звичайно, могли б прояснити ситуацію, але кому це тепер вигідно, крім Тимчука?
Тепер про ст. 258 КК. Терористичний акт — це застосування зброї, вибухи, підпали... з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокацій військового конфлікту, міжнародних ускладнень. Це дії з метою впливу на ухвалення рішення органами влади, службовими особами, об’єднаннями громадян тощо.
Постріли в під’їзді, за версією слідства, — це не тільки прагнення Тимчука стати нардепом, для чого «нашоукраїнця» знімають з реєстрації, а Шкрібляка усувають фізично. Хоча прокуратурою доведено, що ідея підкупу комісії, гроші — це ноу-хау не Тимчука, в обвинувальному висновку і вироку стверджується, що Ігор Михайлович оволодів чужим майном (24000 доларів) шляхом обману і зловживання довірою... До слова, у момент затримки Тимчук віддав більшу частину цієї суми. Віддав би в термін й решту, якби не потрапив до ізолятора. Туди його «зачиняли» протягом 15 місяців чотири рази. І щораз випускали на підписку про невиїзд з однієї, стверджують Ігор Михайлович і адвокат, причини — відсутність доказів.
Маючи на душі тяжкий гріх і закордонний паспорт у руках, чекав би Тимчук чергового затримання? Але він дочекався, вірячи в об’єктивність слідства і справедливість суду.
Він, бідолашний, не врахував, що справжня правда завжди неправдоподібна і щоб зробити її правдоподібнішою, потрібно додати до неї брехні. Її й додали. І ось зізнання Тимчука в участі в підкупі породило обвинувачення: Тимчук, читаємо в документі слідства, «мав на меті порушити громадську безпеку, залякати населення і вплинути на прийняття потрібних для себе рішень окружної виборчої комісії...». Іншими словами, злочин спричинив дестабілізацію суспільно-політичної ситуації і зрив виборчого процесу.
Неправда, що...
було зірвано вибори. Вони відбулися. Напередодні Ігор офіційно заявив про зняття своєї кандидатури. Як і обіцяв Шкрібляку в обмін на блага у разі його перемоги (посада заступника в ОДА, «зелена» вулиця в нафтобізнесі, 50.000 доларів).
Вибори відбулися всупереч бажанню провладних партій, які після 29 березня почали активно відкликати своїх представників із виборчкомів. Мовляв, у такій обстановці не можна проводити голосування.
Неправда, що вбивство посіяло страх і паніку — виборці в ті дні до пуття нічого не знали.
Про Тимчука, він же «Рукавичка» (починав кар’єру підприємця зі створення кооперативу з пошиття спецодягу), почув тільки хороше. І від його земляків, і від сусідів-селян, що обирали його депутатом райради кілька скликань. Газ, дороги, допомога школі, турбота про дітей, ветеранів...
Про Шкрібляка, його вбивство і нині мало хто знає в селах. Багато гарного про нього — в збірнику спогадів, прочитавши які я ще раз переконався: не міг Тимчук «замовити» таку людину, керівника, бізнесмена. Кишка тонка в директора маловідомої фірми на таку грандіозну акцію. А він, виходить, не тільки сам її придумав, а й реалізував.
У неможливість цієї версії не вірять у надвірнянських коридорах влади, родичі, народні депутати України, які сказали давно своє слово на захист «терориста» № 2. У свою версію, по-моєму, вірять тільки законники.
Замість епілогу
...Сильний духом Ігор Тимчук, перебуваючи на волі, вірив, що до суду не дійде. Тому 15 місяців був законослухняним і обов’язковим стосовно слідчих органів. Вирок його розчарував, але не зламав.
Він не носитиме, впевнений, вишиванку до кінця днів своїх. Він має намір апелювати до Європейського суду, до Президента України. Вірить, що Віктор Ющенко не на словах, а на ділі візьме участь у долі постраждалих від політики і доручить відповідним органам уважно розібратися і переглянути кримінальні справи.
Бо, як писав П. Буаст, «несправедливість стосовно одного є погроза всім».
Бо найнестерпніша несправедливість та, вважає Тимчук, що чиниться в ім’я закону. Ім’ям України.
Івано-Франківська область.
