25 лютого — день народження Лесі Українки

...Кажуть, вулицями Луцька вночі блукають привиди князів руських та литовських. Я ж, ідучи повз обвітрені століттями будинки, хочу зустріти тут лише її — юну Лесю Косач. Уже вкотре вирушаю сюди із свого безбарвного околичного мікрорайону, щоб ще раз відчути епоху, в якій вона жила.

...Щербата бруківка вулиці Кафедральної. Тут, у триповерховому будинку № 6, поряд із замком Любарта та костелом св. Петра і Павла, весною 1879 року, після переїзду зі Звягеля, оселилася родина Косачів. Вдивляюсь у вікна колишньої монастирської будівлі. Крізь які шибки вранішнє сонце, сходячи із-за замкових мурів, світило для маленької Лесі? На жаль, уже ніхто не скаже. Загубилася, здається, назавжди й друга адреса квартирування Косачів у Луцьку. В спогадах Лесиної сестри Ольги закарбувалося з тієї пори лише «садиба з одноповерховим старим домом із заскленим ганком, що виходить у садок. Город з другого боку дому, двір — з третього. Садиба обгороджена парканом з дощок. За парканом зараз близенько річка». В ту річку малий Мишко Косач пускав саморобні кораблики, а Леся допомагала. Інший спогад: «та сама садиба, рання весна, вже зеленіють кущі порічок та півники понад стежками в садку... Город копають удвох ті самі хлопчик і дівчинка, що виряджали кораблі...».
Довго вважалося, що другою квартирою Косачів, «домом із заскленим ганком» у Луцьку (1880—1881), був будинок № 21 по вулиці Кафедральній. Так вважав дослідник В. Покальчук. Він назвав й інші Лесині адреси в Луцьку: вул. Кафедральна, 6 (1879—1880), вул. Драгоманова, 23 (1890—1891). Щодо двох останніх адрес, то сумнівів немає ні в кого.
У двоповерховому будинку на теперішній вул. Драгоманова (колись Домініканська) Леся жила з початку жовтня 1890-го до 17 січня 1891 року, коли поїхала лікуватися до Відня. Через погане здоров’я, пригадує сестра Ольга, Леся тоді мало куди ходила, більше лежала і читала. Пішла тільки одвідати замок, згадати юність, та зрідка ходила до «кафедри», послухати орган. Та й «кафедра» була близько од дому. З цим будинком на розі Кафедральної і Драгоманова пов’язана історія, що лягла в основу оповідання Лесі Українки «Одинак».
А де ж той другий луцький дім, де Леся Українка написала свого першого серйозного вірша «Надія», де та грубка, біля якої відігрівали її після йорданської купелі 1881 року в Стиру, з якої почалася її довга боротьба з хворобами? Може, це й справді той дім з ганком і садом на Кафедральній, 21? Але ж таких будинків тоді у Луцьку було багато. Та й чому Ольга Косач не згадує розташований за сорок метрів замок Любарта? І Стиру, по сусідству з яким був той дім, тут немає — лиш протока Глушець, де болотяна вода. Чи оселився б тут Петро Косач, голова з’їзду мирових посередників? Розвіює давню гіпотезу й дослідниця Т. Борисюк, яка в документах щодо будинків № 21—23 по вул. Кафедральній не знайшла Косачів серед власників і квартировинаймачів.
Є версія, що цей дім був у кінці нинішньої вул. Драгоманова, з боку монастиря бригідок (згодом тюрми). Бо протилежний берег Стиру займав монастир домініканців. Мабуть, не збереглася ця оселя. Втім, не варто втрачати надій. Але будівлі тієї доби руйнує бездоглядність. Доживає віку дім № 21 на Кафедральній, потребує ремонту й сусідній 23-й. Що робитимемо, коли їх не стане, а з’ясується, що в одному з них усе-таки жили Косачі?
З іменем Лесі пов’язано ще багато споруд старого Луцька. Як-от замок Любарта, улюблене місце її дитячих ігор. А ще костел св. Петра і Павла XVІІ ст., так звана «кафедра», впритул до якого стояв перший «костельний» дім Косачів. Сестра Ольга згадувала: до «кафедри» Леся і любила ходити, бо дуже любила органну музику, і боялася ходити, бо там були довгі тьмяні коридори, у нішах стояли статуї. Їй ті статуї були такі прикрі, що вона намагалася пройти коридором, не дивлячись на них...
Скільки місць, пов’язаних з Лесиним іменем, на цьому маленькому шматочку української землі! Однак не варто шукати тут принаймні однієї меморіальної дошки, яка б сповіщала про це.

Луцьк.