Починаючи з вересня минулого року, газета «Голос України» тричі («Паспортна лихоманка», 03.09.04 р., № 163; «Маркетинг по-нашенськи», 28.09.04 р., № 180; «Ляпас міліцейським генералам. Із Нью-Йорка», 29.10.04 р., № 203) висвітлювала проблему створення в Україні Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (ЄДАПС) і на її основі Єдиного державного реєстру фізичних осіб (ЄДРФО). Нагадаємо суть проведеного редакцією журналістського розслідування.

В умовах глобалізації — проблема обліку і безпомилкової ідентифікації громадян стає базовим елементом боротьби з міжнародним тероризмом, забезпечення національної безпеки держав. Практично всі світові держави розв’язують її на основі сучасних цифрових і телекомунікаційних технологій. При цьому, звичайно, дотримуючись прав людини. Насамперед права на таємницю особистого життя, права на неприпустимість поширення даних про людину без її згоди на це.
Зокрема, щоб у разі загального комп’ютеризованого обліку своїх співгромадян дотриматися демократичних норм і правил, навіть у США, переживших трагедію 11 вересня, не кажучи вже про інші країни, облікові та ідентифікаційні (паспортні) системи виведено з силових і наглядових відомств у самостійні, із забезпеченням найвищого рівня безпеки і контрольованого доступу структури. В Англії, Франції, Німеччині, тих самих Штатах поліція, сищики, розвідники, контррозвідники та ін. є рядовими користувачами і ЄДАПС, і ЄДРФО. В одному ряду з митниками, податковою інспекцією, іншими держустановами і науковими організаціями в найсуворіших рамках, встановлених законом.
Зроблено це з багатьох причин. Про них докладно йшлося у вищезгаданих публікаціях «ГУ». Зараз лише уточнимо деякі з них. Перша. Рівновіддаленість користувачів від самих систем не дає можливості будь-кому (насамперед силовим і охоронним відомствам) маніпулювати людськими ресурсами і конкретними особами. Друга. Виробництво і забезпечення своїх співгромадян електронно зчитуваними документами — це величезні монополізовані грошові потоки, які віддавати в приватні руки неприпустимо. Тому що економічно цей процес за своєю природою є непрямим податком, а коли так — повинен напряму надходити до казни. Третя. Засекреченість функціонування систем і контроль за допуском до зібраних в них баз даних практично унеможливлює несанкціоноване втручання, зокрема і підробку електронно зчитуваних документів.
Мабуть, тому тендери з матеріально-технічного і математичного забезпечення створення сучасних ЄДАПС і ЄДРФО, які в останнє десятиліття відбувалися в найрізноманітніших країнах (від Канади до Гонконгу), вигравали три—чотири фірми, що високо себе зарекомендували, з бездоганною (підкреслюю особливо!) міжнародною бізнес-репутацією.
Як зазначалося в статті «Паспортна лихоманка», Україна не залишилася осторонь від цієї проблеми. Ще у 1996—1997 роках (на виконання рішення Верховної Ради про забезпечення українців електронно зчитуваними паспортами, що відповідають світовим вимогам) Кабміном було розроблено концепцію втілення ЄДАПС і на її основі ЄДРФО в життя. На демократичних основах, що цілком відповідають світовій практиці. По-перше, концепцією передбачалося звільнення системи МВС від невластивих цьому відомству функцій —паспортної та візової роботи, які дісталися незалежній Україні в спадок від тоталітарного комуністичного режиму. По-друге, перш ніж створювати на основі ЄДАПС єдиний реєстр фізичних осіб, необхідно було розробити і прийняти відповідний закон. Щоб до реєстру не потрапили дані, що порушують демократичні права людини.
На практиці вийшло все інакше. Шляхом підкилимної боротьби і низки президентських указів Леоніда Кучми, що суперечили законам України, наша доблесна міліція в буквальному значенні слова захопила весь процес, а отже, і колосальні грошові потоки під свій контроль (див. статтю «Паспортна лихоманка»). Більше того.
Матеріально-технічне і математичне забезпечення створення ЄДАПС і ЄДРФО (закон про створення єдиного реєстру, нагадаємо, ще не ухвалено) міліцейські генерали примудрилися передати в руки фірмі, в капіталах якої легко проглядаються типові для тіньового бізнесу офшорні мережива і, що найстрашніше, гроші сумнівних «авторитетів». Це дало змогу торованими схемами корупціонерам у лампасах перевести в тінь не лише гривні, які платять українці за «осучаснені» усілякі документи, а і сотні мільйонів бюджетних коштів (див. статтю «Маркетинг по-нашенськи»).
Водночас вони піддали обструкції й одну із закордонних фірм, якій довірила організацію матеріально-технічного і математичного забезпечення створення сучасних ідентифікаційних і облікових систем навіть така держава, як США, котра пережила найпотужнішу атаку міжнародного тероризму. І яка, нагадаємо, перемогла в міжнародному тендері зі створення ЄДАПС в Україні, виконуючи і навіть перевиконуючи в майбутньому свої зобов’язання з відповідного держконтракту (див. статтю «Ляпас міліцейським генералам. Із Нью-Йорка»).
Результат цих публікацій при колишній владі був нульовий. І не дивно. Це тільки в них, в Європах, куди ми всі так прагнемо, чиновники миттєво реагують на найменші зауваження преси. І взагалі, реакція на виступи журналістів є своєрідним тестом прихильності держав демократичним цінностям.
У нас же навіть звернення ЗМІ в офіційні інстанції з пропозицією відреагувати на викривальні публікації (що, до слова, передбачено українським законодавством) залишаються без відповіді. У цьому конкретному випадку «ГУ» не стала винятком. Хіба що 9 листопада 2004 року МЗС України через «Інтерфакс» спростувало інформацію про невизнання країнами ЄС закордонних паспортів зразка 1995 року. Які, знову-таки до слова, до міліцейського втручання виготовляли на обладнанні, за технологією і математичним забезпеченням, наданим Україні відповідно до держконтракту тією самою закордонною фірмою.
Отже, сьогодні створення ЄДАПС і ЄДРФО в Україні, так само, як і виробництво ідентифікаційних документів, захисних голографічних елементів до них і ще безлічі паперів суворої звітності, завдяки цілеспрямованим діям цілком конкретних і названих у згаданих статтях держчиновників і благодійників у міліцейських лампасах, фактично віддане на відкуп приватній фірмі дуже сумнівної репутації. Така комерція, на думку незалежних експертів, уже призвела до негативних результатів, а може призвести і взагалі до катастрофічних наслідків.
До необмеженого контролю МВС за приватним життям громадян України, що вочевидь суперечить демократичним принципам відносин держави і особистості. Безконтрольного збагачення окремих керівників відомства за рахунок виробництва і реалізації сучасних ідентифікаційних і безлічі інших документів, зокрема, закордонних паспортів, свідоцтв на право власності на рухоме і нерухоме майно, дозволів на зброю тощо. Доступу до одержання таких документів і інформації про кожного з нас тіньовими структурами.
Останнє — найжахливіше. Тому що інтереси людей із заплямованою репутацією зачіпають буквально всі сторони життя суспільства і діяльності держави. Отут тобі і незаконне захоплення майна — у найближчому майбутньому землі. І забезпечення транзиту через Україну нелегальних мігрантів. Легалізація осіб, котрі перебувають у розшуку, обігу і транзитних трафіків наркотичних речовин і сировини. І легальне забезпечення зброєю організованих злочинних угруповань. І можливість контрабанди і завезення до країни заборонених товарів. Вивезення художніх цінностей. Здійснення незаконних фінансових операцій...
Цей перелік можна продовжувати до нескінченності. Питання в іншому. У певному значенні навіть риторичне: чи згодні ми з вами жити в такому середовищі? І ще. Уже без риторики. Чи вистачить мужності у нової влади припинити саму можливість такої криміналізації держави Україна?