Хочу поділитися своїми враженнями від статті Івана Ілляша «І який же це пріоритет, якщо немає авторитету...» («ГУ» за 08.02.05 року).
Так, накоїли ми багато негативного в дошкільній, середній і вищій освіті.
Справді, у гонитві за липовими стандартами не виховали народного вчителя.
Пам’ятаю шкільні роки, коли, вітаючи вчителя, знімав шапку. Для мене він був кимось недосяжним.
Пишаємося тим, що профтехосвіту зберегли. А чого вона варта, якщо юнаки і дівчата після закінчення училищ не можуть знайти роботу? Наприклад, мій онук закінчив ВПТУ за фахом автокранівник. І що ви думаєте — він цього крана за час навчання навіть не бачив, не те щоб за важелями сидів. Після такого «навчання» хто його візьме на роботу?
Онука закінчила ВПТУ за фахом кухар-кондитер. Коли була на практиці, щоб зварити борщ, вона з дому брала картоплю, капусту, буряк, олію і т. д.
Третій онук закінчив Севастопольський інститут ядерної енергетики й ось уже чотири роки не може знайти роботу. То для чого ми навчаємо наших дітей?
Нині прийшла начебто нова влада, і моє щире побажання новому Міністру освіти і науки Станіславу Ніколаєнку зробити освіту такою, щоб розум і руки наших дітей і онуків були затребувані.
Микола САЖНЄВ, ветеран праці.
с. Щасливцеве Генічеського району Херсонської області.
