Ось уже 12 років веслувальний клуб «Мала флотилія» загартовує сотні київських дітей. Про нелегку й конче потрібну роботу з оздоровлення юного покоління, а також боротьбу проти комерціалізації у цій справі — розмова з директором клубу, кандидатом медичних наук, заслуженим тренером України Всеславом Опанасовичем КОВГАНОМ.

— Як вам вдалося вижити в час масового закриття дитячих спортивних секцій?
— Клуб ми створили 1993 року. Це був своєрідний протест на закриття багатьох таких закладів, зокрема і нашої спортивної школи «Квазар». Тож коли наш колектив опинився у біді, я відчув, що недарма до цього пропрацював десятки років тренером.
— Отак і почали все самі?
— Багато колишніх вихованців прийшли тоді на допомогу. З 1994 по 1997 рік ми горя не знали і пишалися тим, що оздоровлюємо більш як 500 дітей. Загалом за цей час близько трьох тисяч дітей залучили до корисної і захопливої справи. А ще підготували чимало спортсменів масових розрядів і переможців турнірів. Наприклад, Олена Копитова і Катерина Шиненко стали майстрами спорту, а Олена Новикова посіла дев’яте місце на чемпіонаті світу в Токіо. Але через зміни в законодавстві ми втратили спонсорів, які почали скеровувати кошти в районні органи самоврядування, від нас пішли на вільні заробітки чудові тренери. У надії отримати фінансування ми перереєструвалися як благодійна організація. Однак жоден із дитячих благодійних фондів Києва не взяв «Малу флотилію» під своє крило. Мовляв, допомагаємо лише сиротам, інвалідам, «чорнобильцям».
Утім, незважаючи на кризу, фахівці проводять безплатно заняття з дітьми. Приміром, улітку на нашій базі «Зеніт», що на Трухановому острові, розгортаємо денний табір. Приймаємо всіх охочих дітей, котрі через сімейні обставини не мають змоги оздоровитися на дорогих курортах. З ранку до вечора, поки батьки працюють, діти на природі, вчаться плавати, веслувати, беруть участь у походах і змаганнях, ремонтують свої човни. У «Малій флотилії» гартується організм дитини і виховується її особистість. Ось уже 15-й рік проводимо відкриті всеукраїнські змагання з веслування на байдарках і каное. До нас на Матвіївську затоку приїжджають по 500—700 учасників з усієї України та країн Європи. Допомагають у цьому київська міська влада, благодійні організації.
— До редакції, до речі, надходять сигнали про «прихватизацію» дитячих спортивних баз на Матвіївській затоці.
— Щоб узяти під опіку дитячі оздоровчі клуби, на це у держави коштів немає. А от зруйнувати створюване раніше і підтримуване в роки незалежності ентузіастами — уже намагаються. Задля блага багатої верхівки йде спроба знести спортивні бази. Але щоб питання вирішували, так би мовити, законним порядком, клуби почали душити непомірними податками на землю. Ага, нема чим платити — звільняй землю, бо є ті, хто може купити цілий район міста. Це безглуздя. Матвіївська затока — єдиний для нашої європейської столиці водний стадіон.
— Що ви за нагоди сказали б новим Президентові і Прем’єр-міністрові країни?
— Побажав би насамперед успіхів. А нас, фахівців, конкретно непокоїть стан здоров’я нашого майбутнього — дітей. Ще 1994 року при президенті Леонідові Кравчуку було прийнято «Державну програму розвитку фізичної культури і спорту в Україні». На жаль, її не втілили в життя. Через чотири року вийшов указ наступного президента — «Про затвердження цільової комплексної програми «Фізичне виховання — здоров’я нації». І цю через брак фінансування виконати не вдалося.
А ще є національна програма «Діти України». Однак сьогодні 90 відсотків українських дітей — поза фізичною культурою. У нас удосталь вищих навчальних закладів, де готують фахівців з фізкультури і спорту. Та більшість випускників працює «на ринкову економіку», а не в школах і спортивних секціях. Держкомспорт та інші виконавчі структури не турбує мала зарплата, непрестижність професій тренера і вчителя фізкультури. А от у важкі повоєнні роки держава активно підтримувала фізичну культуру...
Який результат такого ставлення до фізичної культури? Зростає потяг дітей до шкідливих звичок, шириться підліткова злочинність. Зайдіть на шкільне подвір’я і ви побачите жахливу картину. Курять цигарки вже навіть діти молодших класів. А як спілкуються між собою дівчата і хлопці! Зате комп’ютерні ігри, секс, фільми жахів, дискотеки приваблюють наших дітей уже з дитсадка. Треба бити на сполох і негайно приступати до розробки і втілення в життя реальної системи виховання наших дітей...