У Кабміні збираються вдатися до ліквідації Держкомзему, що, переконані фахівці, остаточно заплутає процес приватизації гектарів
Саме це питання і викликало найбільше занепокоєння серед представників вітчизняної Спілки землевпорядників. Напередодні свого професійного свята, яке відзначають у другу суботу березня, вони в неурочистій обстановці зібралися на розширене засідання правління в Українській академії аграрних наук, щоб застерегти уряд від непоправної помилки — передачі частини функцій цього державного комітету Мінохорони навколишнього середовища, а частини — Мінагрополітики.
Слід сказати, що професія землевпорядника — важкий хліб. Вважається, ним може бути будь-хто: будівельник, архітектор, економіст, агроном. Так і повелося останніми роками — профільні управління часто очолювали неспеціалісти. Ця нефаховість породжує чимало проблем під час відведення земельних ділянок: як правильно оформити технічну документацію і як здійснити цю процедуру, коли немає затвердженого порядку.
Насправді, відзначила у виступі заступник начальника Донецького обласного Головного управління земельних ресурсів Наталя Сігітова, нинішній землевпорядник — не лише інженер, він на 50 відсотків юрист. Земельне право пов’язане передусім з правом цивільним, а також екологічним і аграрним. Ситуація ускладнюється відсутністю чіткої нормативної бази. Які норми можуть бути напрацьовані в головному органі земельних ресурсів, якщо, за словами завідувача відділу Інституту землеустрою Анатолія Юрченка, його керівництво не розуміє, якою взагалі має бути та нормативна база. Тому і з’явилися зміни і доповнення до інструкцій, що на кожен стовп потрібно виготовляти державний акт (за що громадянам відповідно і платити). Заручником ситуації, таким собі цапом-відбувайлом, врешті-решт стає землевпорядник: від нього чекають допомоги, на нього і скаржаться, що довго, дорого. Йому доводиться пропонувати свої проектні рішення, рекомендації, які завтра можуть бути оскаржені прокуратурою, органами виконавчої влади.
— Не можу, — розповідає Михайло Лавейкін, директор львівського приватного підприємства «Земсервіс», — приїхати до людини, виділити її пай, обгрунтувати, що він має бути у цьому місці, а не в іншому. Немає чітких та однозначних принципів, як поділити 100 гектарів на 700 власників. Де кому треба виділити. Доходить до абсурду. Коли людині виділяється ділянка, землевпорядник доповідає на сесії сільради і каже: «Земельна комісія вирішила дати в такому-то місці... Прошу підтримати». Приїжджає прокуратура, заводить кримінальну справу на землевпорядника. Мовляв, ти зацікавлений у тому, щоб ця людина саме там отримала...
Зібрання констатувало: головний земельний орган, можливо, і варто б відправити на звалище історії. Система, каже Анатолій Юрченко, «настільки забюрократизувала земельні відносини, і особливо в частині набуття прав на землю, що нас усі проклинати почали. Вона витягає з кишені пересічного громадянина купу грошей. Водночас видача державного акта на наділ там, де можна за тиждень зробити, затягується на півтора-два роки».
Навіть у столиці державні структури роками чекають, щоб отримати документ на постійне користування землею! «Пишемо, — повідомив Андрій Тарнопольський, заступник начальника Головного управління земельних ресурсів Київміськдержадміністрації, — листи на ім’я голови Держкомзему: «Дайте бланки...», та так і не можемо отримати».
Що вже казати про бабу-діда з віддаленого села, яких держава вирішила зробити щасливими землевласниками. Приміром, ділиться досвідом Михайло Лавейкін, землевпорядна організація виконує свою роботу за тиждень. Але далі чиновник сидить на місці. Йому єдине — підпис поставити. Але той підпис вибиваєш у нього два-три місяці. Бува, люди по півроку в черзі стоять, щоб держакти отримати... Процес протікає на комерційно-корупційних засадах. Підмазав — забирай! Не заплатив — чекай і дозрівай. Не видадуть, допоки не зрозумієш.
Але є й інший бік медалі. Реорганізувавши, як часто буває в революційному пориві «до основанья», Держкомзем, не вихлюпнути б разом з водою дитину. Така історія: колись посада землевпорядника значилась у структурі управлінь сільського господарства. Коли створювали самостійну землевпорядну мережу, важливу, як з’ясувалося потім, інформацію знищили. Тепер знайти документальні підтвердження, хто до тієї перебудови був користувачем певної земельної ділянки, неможливо. Здебільшого було втрачено дані й про формування меж територіальних одиниць. У разі ліквідації єдиної системи державних земельних ресурсів, йшлося під час засідання, знову понищимо десятирічні напрацювання. Комусь такий поворот на руку — кінці у воду! А створювати навзамін Держкомзему інший орган земельних ресурсів все одно доведеться. У високих кабінетах оголошено про необхідність здійснення територіальної реформи — хто межі тих територій встановлюватиме?!
В уряді аргументом на користь скасування Держкомзему звучить: «В Європі немає таких комітетів». Але у них і кожен шмат землі вже давно знайшов власника. Суть не в назві — національна агенція чи урядовий комітет. Головне, щоб ця структура, нехай навіть підстрижена під стандарти ЄС, акумулювала всі функції управління земельними ресурсами: від створення планово-картографічного матеріалу, обстежень грунту — до нормативно-методичного, виробничого, законодавчого циклу, враховуючи безпосереднє адміністрування.
Зібрання вирішило звернутися до Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко з проханням не вносити Президенту України пропозиції стосовно ліквідації Державного комітету України з земельних ресурсів, а залучити натомість до його роботи висококваліфікованих фахівців-професіоналів.
