Якщо впорядкувати події минулого тижня на зразок споживчого кошика, вони задовольнять будь-якого гурмана — гострі спеції адміністративної реформи, гори розмитнених «по-чесному» товарів, посаджена в парову шафу деприватизаційна справа «Криворіжсталі» і навіть публічний скандал довкола одностайного рішення Кабінету Міністрів заборонити реекспорт нафти.
До переліченого можна додати ще десятки невизначальних, супутніх, подій, але всі вони так чи інакше ілюструватимуть плюси і мінуси нової політики, яку сповідує уряд Юлії Тимошенко. Я називаю це політикою суб’єктивного об’єктивізму, бо об’єктивний був Майдан, а все, що було довкола (зрештою, складове), — то є суб’єктивне. Можна звузити мій аргумент до права висловлювати суб’єктивні думки про об’єктивні реалії під цією рубрикою. Можна розширити до реалізації цього ж права у громадських приймальнях при уряді — будь-ласка. Важливо те, що це прийшло до нас. І що об’єктивні реалії формуються під впливом не індивідуальних, як було, а командних рішень влади, зважаючи на стратегічне бачення розвитку економіки. Тектонічні зміни в структурі виконавчої влади (скорочення і перепідпорядкування комітетів і відомств), які, природно, шокували багатьох чиновників, це — об’єктивна закономірність. Нехай така, що сприймається хворобливо, але з огляду на нагальну потребу різко підвищити ефективність управлінських процесів — цілком виправдана. А купа відомчих заяв і окремих думок з цього приводу, які потрапляли на очі протягом тижня, то — суб’єктивне.
Нинішній суб’єктивізм, звісно, войовничий, бо він антипод минулого. Оскільки він віддзеркалює процес розлучення бізнесу і влади. Розлучення завжди проблемні. Розкручена цього тижня інвентаризація митної діяльності виявила кричущі факти зловживань і хабарництва, багатомільйонні втрати державного бюджету. Мова і про свідоме багаторазове заниження митної вартості вантажів в Одеському порту, і про митні послуги за хабар на автомобільних дорогах, і про митний супровід енергоносіїв, які прямували на експорт. Наприкінці тижня я піймав себе на думці, що мене не обходить, чому міністр юстиції Роман Зварич написав заяву про відставку: він має право на суб’єктивну думку так само, як уряд — на об’єктивне рішення стосовно заборони реекспорту нафти. Як на мене, набагато важливіше останнє — покласти край тіньовим оборудкам з реекспортом російської нафти, від якого вже тхне транснаціональною контрабандою. По-перше, через демпінгові ціни країна може мати неабиякі проблеми. По-друге, такі оборудки часто спираються на пільги компаній, які мають таке відношення до нафтобізнесу, як нафтобізнес — до балету. А податкові преференції (звільнення імпортерів від сплати ПДВ) провокують бізнесменів поманіпулювати з бюджетними коштами, що призводить до дефіциту і дестабілізує ціни на внутрішньому ринку нафтопродуктів у момент, коли на носі посівна або жнива.
Ми лише на тиждень наблизилися до перегляду держбюджету. На жаль. Оприлюднені міністром фінансів наміри уряду втримати дефіцит держбюджету на рівні 2 відсотків від ВВП, а погашати його, зокрема, й від коштів, виручених від приватизації підприємств, поки що слід розцінювати як заяву про наміри. А з огляду на січневий недобір загального фонду бюджету — вельми сміливу заяву з антикорупційним підтекстом. Показово, що Віктор Пинзеник сподівається надолужити згаяне в січні за рахунок оптимізації надходжень саме від Митної служби країни.
Заява на тижні міністра транспорту та зв’язку Євгена Червоненка про намір підняти тарифи на вантажні перевезення автоматично ставить перед урядом ще одне запитання: як втримати інфляцію, яка має споживчий характер? Мінекономіки та з питань євроінтеграції прогнозує її річний вимір в 11,2 відсотка — своєрідна суб’єктивна оцінка, яка, на жаль, може послужити для бізнесу сигналом підвищувати ціни.
Свою суб’єктивну думку стосовно того, що відбувається нині де-юре з недержавною власністю, я висловлюю префіксом «де» перед словом «приватизація». Ставити на «потік» перегляд законності приватизованих об’єктів нерозумно, оскільки цього не пробачать інвестори, і утопічно — через незрілість вітчизняного судочинства. Рішення Печерського суду столиці, яке деформувало правовий захист власників «Криворіжсталі», звичайно, можна назвати вишуканою стравою для журналістів. Але водночас — і далекою до готовності. Політика суб’єктивного об’єктивізму, як і будь-яка політика, не терпить професійно недосконалих підходів до розв’язання важливих справ.
