На деякий час, перервавши свою експедицію навколо світу, яку відомий мандрівник розпочав півтора року тому, Сергій Гордієнко прибув на свою малу батьківщину — до Дніпропетровська. За його словами, потрібен час на отримання необхідних документів, щоб потрапити на територію Японії, а також розв’язати кілька нагальних проблем щодо подальшого фінансування походу. І захотілося до того ж відсвяткувати в лютому свій день народження в колі сім’ї та близьких...
Настрій у 45-річного мандрівника оптимістичний. Позаду — великі й малі переходи дорогами України, Росії, попереду — перехід через Японські острови, через Американський континент. Він прибув до Києва, де оглянув вибудований для нього човен, а вже потім поїхав до Дніпропетровська. «Чудове творіння», — не приховує захоплення від невеликої та надійної гумової споруди, яку зробили для нього, щоб зміг здолати своїм ходом водну частину маршруту, яка пролягатиме через океанські простори.
— Без зайвої скромності зазначу, що досі жоден з моїх колег-мандрівників, які таким само, як і я, способом, поодинці, долали й долають величезні простори земної кулі, не користувався човном, — розповідає Сергій. — Всі долали водні перешкоди літаком, а потім уже продовжували похід пішки. А я вирішив скористатися досвідом Тура Хейєрдала, мого кумира, і вийти в океан на гумовому човні, а потім — знову «мотати» кілометри на своїх двох. До чергової водної перешкоди...
Чи відчуває страх, цікавлюся в мандрівника. Адже до цього йому ще не доводилося сам на сам зустрічатися на невеличкому човні з океанськими хвилями.
— Страх, звісно, є, — зізнається Сергій Гордієнко. — Але я з самого початку, ще в радянські часи, коли на державному і побутовому рівнях постійно нав’язували, що сама по собі людина мало що значить і тільки разом із колективом, у масі, вона зможе долати перешкоди, намагався власним прикладом доводити, що це не так. Людина, коли потрапляє у складну ситуацію, передусім має розраховувати на власні сили, вчитися самостійно долати труднощі. Тільки тоді вона — особистість. І не буде безпорадною, слабкою за будь-яких несподіванок.
До речі, досвід та спостереження мандрівника згодом стануть надбанням фахівців вітчизняного МНС, його лабораторії основ та психології виживання у надзвичайних ситуаціях. Співпрацювати з цією лабораторією Сергію Гордієнку порадив ще торік Віктор Ющенко, тоді кандидат у Президенти України. Вони зустрілися, коли мандрівник виходив у свою навколосвітню подорож із Севастополя.
— Як досвідчений спортсмен, альпініст, учасник багатьох гірських переходів, Віктор Ющенко дав мені тоді кілька слушних і конкретних порад та подарував свій мобільний телефон. А також запросив потім зустрітися вже в Києві. І така зустріч згодом відбулася в передвиборному штабі кандидата. До слова, крокуючи територією Росії, я отримав запрошення від Віктора Ющенка на інавгурацію його як Президента України. На жаль, приїхати не зміг. Але тепло у серці залишилося: випадкова зустріч на дорозі не загубилася в часі...
— Яка ж це така мета експедиції, що вона отримала прихильність нинішнього глави держави? — запитую в Сергія.
— Офіційно це звучить так,— пояснив співрозмовник, — вивчення за завданням ЮНЕСКО стану пам’яток історії та культури, дослідження психології та методик виживання, впливу біоактивних чинників на організм людини, вироблення психологічних тестів для підготовки до екстремальних ситуацій, налагодження взаєморозуміння між народами землі методами народної дипломатії. Маю на меті за чотири роки подолати понад 30 тисяч кілометрів. Маршрут експедиції пролягає територіями України, Росії, Японії, Аляски (США), Канади, США, Франції, Швейцарії, Австрії, Угорщини і знову України.
— Про досвід виживання в надзвичайних ситуаціях вже зрозуміло, а які пам’ятки історії та культури найбільше запам’яталися під час подорожі?
— Їх на моєму шляху багато, — запевняє Гордієнко. — Особливо вразила Кам’яна могила під Мелітополем, яка, на жаль, ще мало відома навіть у рідній країні. Вразив також єдиний на землі пам’ятник мамонту, що біля села Хоружівка на Сумщині. Про цю велетенську споруду теж поки що мало хто знає...
Разом із мандрівником подорожує його вірний друг — пес Пелинг Румб породи лабрадор ретривер.
— Бували екстремальні випадки, — розповідає Сергій, — коли ми разом із ним відбивалися від вовків на дорогах Сибіру, протистояли групі наркоманів, які вирішили нас пограбувати у передмісті Уфи в Башкирії. Тоді нам на допомогу прийшли далекобійники, і конфлікт було вичерпано. Було ще багато випадків, коли вірний пес допомагав. І не лише грізним гавканням. Але, на жаль, за кордони СНД мушу йти без свого чотириногого друга — міжнародні правила не дозволяють.
— А чи є впевненість, що здолаєш всі труднощі і доведеш експедицію до переможного фіналу?
— Я людина, яка ніколи не відступить на шляху до мети, — зауважує Сергій Гордієнко. — Йтиму до кінця, хай би які труднощі трапляються в дорозі. Усе розраховано заздалегідь, продумано до дрібниць. А щодо непередбаченого, то цього у будь-якій справі завжди вистачає.
Серед непродуманих «дрібниць» Сергій назвав і нестачу інформації в дорозі. Адже, каже він, як людина цивілізована, з дитинства звик до радіо, газет, телебачення. Ось якби мати завжди під рукою хоча б маленький телевізор!..
І насамкінець кілька слів про минулі досягнення мандрівника. Сергій Гордієнко вважається найдосвідченішим в Україні й світі фахівцем з одиночного виживання. Він двічі був на Північному полюсі, працював інструктором з техніки виживання у високих широтах першої української арктичної експедиції. Обійшов майже всю північну Євразію, здійснював експедиції до Центральної Азії, Північної Америки. В 2001 році здійснив піший трансукраїнський перехід Ужгород—Севастополь, 2002 року — одиночну експедицію «З варягів у греки» за маршрутом Мурманськ — Севастополь довжиною понад 5 тисяч кілометрів. Український мандрівник — дійсний член ЮНЕСКО, доцент Київського університету туризму, економіки і права, дійсний член Українського географічного товариства та почесний член Національного географічного товариства. Побажаймо йому успіхів і в цій небувалій за своїми масштабами «навколосвітці».