...Дядька-водія приголомшує озброєна пістолетами пара з жезлом у руках, що вистрибує з кущів при дорозі — представники влади, «даішники». Дай! У «кафешці» хитрий УБЕЗ (по-старому — «обехаесівець») «рєшаєт вопроси по поводу криші». Дай! В ОВІРі «закінчилися» бланки закордонних паспортів. Дай! Пузатий генерал (якби не портупея — стали б свідками фіналу «дітородного процесу») в парламентському коридорі ледь поспіває за молодим політиком-олігархом. Дайте зірочку до Дня незалежності! Одслужу!
Безгрішний селянин боїться потикатися з заявою до міліції не менше, аніж до адвоката — там і там плати!..
Не знаю, як чиї, а мої телефони заскреготали, наче фронтові комутатори перед вирішальним штурмом позицій противника: хто цей Луценко? Що від нього чекати?
Питайте у нього самого, коли хочете знати те, що журналісти почули від нового міністра в день призначення Кабміну Тимошенко: «У цю ніч генералами буде випито рекордну кількість валідолу», «Рівень «чисток» у МВС залежить від рівня їхньої самосвідомості», «Генералам, які заплямували себе політичними замовленнями, краще одразу написати заяви», «Лейтенантом запасу прийшов — лейтенантом звідти піду».
Що тут несправедливого? Той, хто обіцяв підлеглим після перемоги свого кандидата у президенти «пити три дні поспіль», мусить хоч щось пити, скажімо, валер’янку («Будьте мені здорові!»). Хочеться сподіватися, що покритим шрамами оперативникам-«ментам» і слідчим з червоними від роботи та безсоння (а не від пиятики) очима — вірю, що таких у системі ще чимало! — причин «кіпешувати» немає. Їм новий міністр пообіцяв хоч і по-журналістськи образно, але в саме яблучко: моя справа — прикрити «оперу» тил, тобто спину.
Зрозуміло, від кого — від продажних політиків і генералів. Для цього новому керівникові відомства не обов’язково закінчувати міліцейські академії. Важливо самому бути твердим політиком і непідкупним чиновником. За перше можна ручатися уже зараз, за друге — треба ще пожити-побачити. Чого варта позиція міністра і його команди — дивімось по рівню нахабності кримінального світу. Бо цей рівень залежить саме від готовності «опера» чи патрульного сержанта на вулиці протистояти рецидивісту чи п’яному зловмисникові. Як так само від того, кому битиме поклони міліцейський слідчий — його величності Закону, чи «вищестоящому начальнику у законі».
Тому ці «вищестоящі» мають проходити у завтрашніх міністерських наказах, як кажуть, окремими параграфами. Якщо на керівних посадах у районах і областях залишаться ті самі полковники і генерали міліції, чиїми іменами народ давно назвав місцеві шинки і ринки — пишімо улюблене слово політика Луценка: «Капут!». Бо ж буде ясно, як  Божий день: ці мали за що купити нові посади. Послухайте, пане молодий міністре, старого офіцера міліції, з яким пліч-о-пліч стояли на мітингових трибунах «помаранчевої революції»: сьогодні, як у воєнний час, полками і батальйонами мають командувати капітани і майори. Тоді плануйте прорив!
Не сперечаюся, без міліцейських академій не організувати особовий склад на безпосереднє виконання тисячі й одного завдання, покладених на органи внутрішніх справ. Цим і мають займатися генерали МВС, яким довіряє міністр. Та можна мати за плечима кілька спеціальних академічних освіт, багатолітній службовий стаж, але ось з тієї само генеральської висоти по-справжньому не розпізнати ще одного безжального ворога українського офіцерства (міліцейського, військового...). Того ворожого «спецназівця», що затаївся з тилу і косить найпорядніших і найчесніших сержантів й офіцерів, змушуючи слабших спиватися, сильніших — стрілятися. Бідність! Так уже скроєна офіцерська честь — служивий має мужність щодня на службі дивитися в очі убивць, гвалтівників чи грабіжників, та вдома не витримує погляду напівголодних дітей чи нагадування дружини-красуні про давно стоптані чобітки.
А коли й розпізнають цього «диверсанта», то не стає духу там, у політичних верхах, відвоювати для рідного відомства місце під сонцем. Натомість міністри-генерали власним прикладом спонукали підлеглих виживати за чийсь рахунок. Тепер міністру-політику належить довести, що його капітани і майори — нові начальники рай- і облуправлінь МВС, можуть жити за рахунок бюджетних коштів, а не «добровільно-примусових спонсорських пожертвувань». Кардинальне реформування, деполітизація, декриміналізація і скорочення правоохоронної армії «старого режиму» або кардинально підвищене бюджетне асигнування? Або те і те водночас. Інакше цю армаду не утримати від пошуку бізнесових, а за ними й політичних замовлень. Інакше — слідом за Кучмою і «Луценку — капут!» (даруйте, пане міністре, за позичений у вас влучний термін).