Якщо ви ніколи не чули про знаменитого українського лікаря-травника Євгена Степановича Товстуху, то ви цілком здорові, і мені залишається хіба що побажати вам якнайдовше залишатися в цьому прекрасному невіданні.
Але здоров’я, як і молодість, — величини не постійні і, на превеликий жаль, дуже швидкоплинні. На відміну від хвороб, котрі рано чи пізно наздоганяють кожного з нас.
Як відомо, Євген Товстуха дуже багато з цих хвороб лікує. Навіть ті, котрі офіційна медицина лікувати не береться.
Тому й не заростає народна стежка з міст і сіл України (а також багатьох інших колишніх радянських республік) у тихе містечко Яготин, що на Київщині, на вулицю, котру відразу на вокзалі вам назве кожний місцевий житель.
Доктор Товстуха — один з небагатьох, хто не просто лікує, а й виліковує. Це аксіома. Підтвердити її могли б чимало людей з дуже відомими прізвищами, або принаймні ті, хто прийшов до Київської національної філармонії, де доктор Товстуха восени минулого року святкував своє сімдесятиліття.
Про цю подію повідомили численні газети. Не написали лише про те, що Життя подарувало самому доктору Товстусі за його вірність професії, мужність у боротьбі з численними (навіть і тепер) противниками його методів лікування, за його терпіння і любов до людей. Але ж саме в цьому, між іншим, полягає великий виховний момент для нашого молодого покоління: беріть, як зробив це колись молодий лікар Євген Товстуха, курс на добро не тільки для себе, а й для всіх інших. Бо насправді щастя сімейного затишку і взаєморозуміння треба заслужити, заробити в поті чола, і під силу це аж ніяк не кожному.
От доктор Товстуха заслужив — з ним доля розплачується зовсім не гривнями і навіть не доларами. Без них, звичайно, не обійтися. І зовсім уже безкоштовно роздавати свої ліки усім, хто платоспроможний, Товстуха не зміг би. Лише на спеціальний посуд для своїх ліків і на спирт для настоянок йому доводиться витрачати чималі гроші.
А ще є велика родина, яку потрібно утримувати, є будинок, який потребує турбот і витрат. От сюди, власне, і йдуть гроші, чесно і нелегко зароблені ним самим і лікарями його фітоцентру, які лікують людей під його контролем і за його методою.
А де ж особисто йому нагорода, що він заробив усім своїм незвичайним життям? Закінчив три інститути — медичний і художній у Києві, літературний ім. Горького — в Москві. Автор багатьох книг і картин, переможець сотень хвороб, «хрещений батько» тисяч людей, яких (коли вірити їхнім власним оцінкам) повернув буквально з того світу!
Чим же Час, Життя, Доля відплатили йому за те, що він є у нас, що, незважаючи ні на що, віддає себе на порятунок кожному, хто — з великими грошима або зовсім без них — щодня, з ранку і до вечора, а інколи й на світанку, якщо потяг прибув до Яготина вночі, стукає в його зелену хвірточку?
Є така нагорода. Це — його родина: дружина Галина Костянтинівна, син Петро, 14-річний онук Костянтин.
Петро — диригент оркестру, Кость Товстуха — піаніст. Він вийшов і сів до рояля, мовчки очікуючи, коли виконає свою партію оркестр і настане його черга торкнутися до Бетховена. Нарешті він опустив руки на клавіші, і в потужнє звучання Часу і всесвіту начебто вступив живий людський голос.
Хлопчик грав Бетховена, грав легко і вільно, наче дихав... І всі ми не відразу помітили, що грає він без нот. Їх перед ним не було взагалі! Він був сам на сам з Бетховеном, з його музикою, котру, немов чарами, викликав з безмовності століть...
Кость Товстуха грав під оркестр, яким диригував його батько, Петро Товстуха, грав для свого уславленого діда Євгена Товстухи, яким він пишатиметься завжди, усе своє довге майбутнє життя.
Київ.
