У 2002 році Верховною Радою прийнято Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні». Закон визначив державну політику, спрямовану на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу, ресурсо- і енергозбереження під час виробництва, зберігання та переробки зерна. Проте всі правові, економічні та організаційні умови виконання закону мають бути підкріплені технічно, технологічно — лише тоді він зможе ефективно працювати.
Про один з перспективних напрямів такої підтримки йдеться у статті народного депутата України, члена Міжвідомчої робочої групи з координації здійснення особливо важливих енергозбережних проектів Григорія Дашутіна.

За останні півстоліття середня врожайність зернових культур у світі зросла майже в 2,5 разу, а от що стосується вміння зберегти вирощене, то тут прогрес, на жаль, значно менший. За даними FАО (Food and Agrіcultural Organіzatіon при ООН), втрати під час зберігання врожаю у світі щороку перевищують 10% загального виробництва зернових, а в деяких країнах сягають 30—50%. У ЄС на елеваторах втрачається 7% того зерна, що закладається на зберігання, у нас —удвічі більше. Проте нині в Україні, де зерно традиційно і небезпідставно вважається стратегічним товаром, з’явилася можливість наблизитися до європейських кількісних та якісних показників за рахунок того, що вітчизняною промисловістю, а точніше — концерном «Укрросметал», освоєно випуск азотно-мембранних компресорних станцій.
Який зв’язок між продукцією сумських машинобудівників і хліборобів?
Про це й ітиметься.
Одна з основних причин, що призводить до значних втрат та зниження якості зерна під час зберігання, — шкідники хлібних запасів: комахи, кліщі, гризуни та мікроорганізми (бактерії, плісняві гриби). Для боротьби з ними зазвичай проводять так звані фумігації, простіше, — хімічні атаки за допомогою отруйних газів — сполук брому, фосфору, котрі, зрозуміло, не додають зерну екологічної чистоти. Та й ті, хто здійснює такі операції, мають не забувати про безпеку власного здоров’я. Проте «розправитися» зі шкідниками можна, не лише отруївши їх, а й позбавивши можливості дихати, так би мовити, перекривши їм кисень у прямому сенсі цього виразу.
Дуже ефективно робить це саме азотно-мембранна станція. Вона поділяє повітря на його складові за допомогою полімерних порожнистоволокнистих мембран. Кілька мільйонів спеціальних порожнистих волокон упаковують у модуль і з одного його кінця компресором подають стиснене повітря. Молекули складових повітря мають різні розміри, й кисень, діоксид вуглецю та пара води швидко проникають крізь стінки порожнистих мембранних волокон і видаляються із системи, а от «повільний» азот залишається всередині волокна, тече отвором-каналом і виходить з протилежного кінця модуля як продукт. Цей майже чистий азот (97,0 — 99,0%  N2 в загальному об’ємі) подають до попередньо герметизованого сховища зерна, і він витісняє повітря, яке там є.
Звичайно, ви розумієте, що написати про таке «молекулярне сито», про принципи його дії легко, а от зробити необхідну конструкцію, створивши відповідні полімерні матеріали, систему прокачування повітря крізь мембрани тощо, — надскладне інженерне (технічне, технологічне) завдання. В концерні «Укрросметал» — флагмані вітчизняного компресоробудування — з ним впоралися, скооперувавшися з провідними світовими виробниками полімерних мембран, і створили цілком конкурентоспроможну на світових ринках стаціонарну та пересувну техніку для отримання азоту з повітря.
Атмосферу, яку вона спроможна створювати в зерносховищах, називають контрольованою. Абсолютна більшість шкідників у ній досить швидко гине, життєдіяльність невеличкої частини цих істот пригнічується й апетит у них, так би мовити, зникає.
Звичайно, украй істотним є й те, як впливає атмосфера, позбавлена кисню, на якість самого зерна? Це питання доцільно ставити у двох площинах, бо нас цікавлять і суто споживчі властивості зерна, пов’язані зі смаком, якістю виробів з нього, й біологічні — збереження життєздатності зерна, адже воно у великій кількості потрібне як посівний матеріал.
Наукові дослідження і світовий практичний досвід свідчать: через значне послаблення окислювальних реакцій в умовах, коли вміст кисню в атмосфері мізерний, смакові та поживні якості зерна зберігаються довше.
Щодо енергії проростання, сили росту, польової схожості зерна, то тут теж, з’ясовується, все гаразд. Мало того, в окремих випадках для деяких зернових культур під час збереження в контрольованій атмосфері ці характеристики виявляються навіть вищими, ніж за умов, коли посівний матеріал зберігався у звичайній атмосфері.
За розрахунками провідних українських вчених, які займаються зерновими проблемами, широке впровадження в елеваторних сховищах контрольованої атмосфери збереже нам щороку додатково до одного мільйона тонн зерна різних культур! Це станеться в разі зниження втрат до того рівня, який нині є в Європі (що цілком реально).
Один мільйон! Цифра, мало сказати, вагома і переконлива. Але нею переваги технології, про яку йдеться, не вичерпуються. За Монреальським протоколом, який ратифікувала наша держава, з 1 січня 2005 року в Україні заборонено використання основного, найефективнішого фуміганта — бромистого метилу через можливість негативного впливу залишків цієї отрути на здоров’я людей. Рішення правильне, але тепер боротьба зі шкідниками хімічними методами стає менш ефективною. І тут виходом із ситуації, що склалася, можуть стати саме азотно-мембранні станції, які забезпечують повну екологічну чистоту зберігання зерна. Тобто в сполученні з технологією екологічно чистого вирощування зерна ми зможемо виходити на світові ринки з продукцією, яка має там найбільший попит і коштує значно більше, ніж звичайна. Водночас і самі не споживатимемо продукцію, в якій можливі залишки шкідливих хімічних речовин.
Є ще один вагомий аргумент на користь нового процесу зберігання зерна. Вирощування, збирання та зберігання зерна потребують чималих витрат енергоносіїв. Це зрозуміло. Але, впевнений, мало хто з наших читачів знає, що приблизно четверту частину цих енергоносіїв забирає саме процес зберігання. В масштабах держави цифри виходять величезні. Забезпечення енергоекономного збереження зерна — одне з важливих сучасних завдань для багатьох країн світу, в тому числі для нашої, яка імпортує більш ніж 80% енергоносіїв. У разі застосування азоту для створення контрольованої атмосфери для оздоровлення зерна заощаджується до 260 кВт-годин на тонну зерна! Тому ця технологія є ще й істотним резервом підвищення енергетичної безпеки держави.
Раніше вже було сказано про те, що хімічні отруйні речовини-фуміганти, на відміну від інертного азоту, є такими не тільки для шкідників, а й для персоналу елеваторів, зерносховищ, а крім цього традиційні технології зберігання зерна характеризуються тим, що під час його обробки на ХПП, елеваторах нерідко виникає повітряно-пилова суміш, котра є край вибухонебезпечною. Азотно-пилова суміш не те що не вибухне, нею можна в замкненому об’ємі навіть пожежу легко погасити. До речі, азотно-компресорні пересувні станції концерну «Укрросметал» уже прийшли на озброєння до гірничорятувальників і допомогли у ліквідації не однієї пожежі на шахтах.
Це все переконливі «плюси» технології зберігання зерна в контрольованій атмосфері, але яка вартість її впровадження, чи не «з’їсть» вона всі ці переваги?
Ще кілька років тому, читаючи про впровадження цієї технології в США, Німеччині, інших розвинених країнах, українські фахівці могли тільки заздрити й зітхати: за наших урожаїв, нашої рентабельності виробництва зерна — дорого...
Нині ситуація змінилася: створено досконалі вітчизняні азотно-компресорні станції, котрі значно дешевші від зарубіжних аналогів, більшого поширення і досконалості набула технологія герметизації зерносховищ за допомогою полімерних матеріалів.
Отже, чи їстимемо екологічно чистий хліб, чи з меншими втратами і витратами зберігатимемо вирощене — це тепер залежить від нас, від підтримки на всіх рівнях нової технології.


Григорій ДАШУТІН, народний депутат України.