Степова Миколаївщина бідна лісами. Якщо в Україні відсоток лісистості становить 12%, то в області ледь дотягує до трьох. Тому тут давно перевелися і кабани, і олені. Мало лісу — мало дичини. Унаслідок чого ні мисливський, ні лісовий бізнес не процвітає.

Вознесенському районові пощастило. Свого часу лісорозведенням тут займалися активно. Починаючи з XІX століття, ліси саджали повсюдно. І нині показник лісистості вдвічі більший, ніж у цілому по області. У місцевому лісгоспі, одному з найбільших на Миколаївщині, намагаються заробляти гроші самостійно. Заробляють, слід сказати, пристойно. Рівно стільки ж, скільки виділяється з держбюджету. Займаються переробкою дерева. І хоч деревина в нас низькосортна, на рік пиляють до десяти тисяч кубометрів лісу. На своїх же верстатах її обробляють, одержують дошки, роблять ящики, піддони. Продають. Частина йде на дрова. Займаються в лісгоспі і сільським господарством, вирощують зернові, соняшник. Є навіть власна олійниця.
Останнім часом зріс попит на декоративні дерева. І тут лісники підлаштовуються під умови ринку. Вирощують близько 40 видів дерев. Причому, уклали договір із заповідником Асканія-Нова, де беруть насіння або саджанці унікальних видів і розводять у себе. Наприклад, дуб пірамідальний і дуб червоний ростуть тільки у Вознесенському лісгоспі й Асканії-Новій. А ялівцеві дерева, саджанці яких теж мають попит, зовсім не схожі на кримського низькорослого родича. Тут це височенні красені, деяким по 200 років. Аромати в такому гайочку надзвичайні.
Та от вирішили у Вознесенському лісгоспі здати свої угіддя в оренду. Супротивників у цієї ідеї було набагато більше, ніж прихильників. Воно й зрозуміло. А раптом нові орендарі набудують закладів для власних розваг, погублять ліс, винищать тварин?
Рік тому 10% мисливських угідь з 52 тисяч гектарів лісгосп передав в оренду на 49 років товариству мисливців і рибалок Вознесенська. І ліс, і земля під ним залишилися в державному лісовому фонді. Тому побоюватися нема чого. Ніхто не натягне колючий дріт і не заборонить ходити до лісу.
Нові господарі погодилися на всі умови, виставлені лісгоспом. Головні — це проведення біотехнічних заходів, охорона лісових і мисливських угідь, розведення дичини, будівництво ставків і їх зариблення, створення можливостей для спортивної риболовлі й полювання, полювання на пільгових умовах для місцевих жителів і навіть організація екскурсій у ліс для школярів.
Уже сьогодні можна сказати, що в більшому виграші виявилися орендодавці. Раніш на ведення мисливського господарства лісгосп витрачав свої або бюджетні кошти. На рік виходило до 45 тисяч гривень. Тепер мало того, що ні копійки не витрачають, то ще й одержують орендну плату. Хай невелику, але 4,5 тисячі гривень чистими. До слова сказати, на мільйоні гектарів угідь в області ніхто не заробляє і гривні за оренду.
Приростає і живність лісова. Якщо рік тому товариству мисливців і рибалок передали сто диких кабанів, то сьогодні їх 150. Оленів стало 65, було 50. Старожили — 25-літня родина оленів — уже вироджуються. Найближчим часом сюди привезуть трьох молодих самців. Нові господарі не тільки зацікавлені у викоріненні браконьєрства, а й реально борються з цим злом. Раніш дуже багато зайців і козуль попадали в тенета. У кращому разі браконьєри забирали вбитих тварин, у гіршому — тварина кілька днів конала в сильці. Бувало, браконьєрством займалися навіть єгері. Тепер на орендованій території порядок, незаконне полювання не допускається.
Свою вигоду мають і місцеві любителі ловів. Вони можуть безплатно полювати на пернату дичину і зайця. А за пільговою ціною одержують ліцензії на кабана й оленя. До речі, комерційна вартість ліцензії на кабана 100 доларів.
І все-таки, запевняє мене начальник Вознесенського державного лісгоспу Юрій Крет, мисливське господарство ніколи свої витрати не окупить. Отут уже дозвольте сильно засумніватися. Знаю, що в Крим, Карпати, Центральну Україну мисливці з-за кордону в чергу шикуються. У Криму на вальдшнепів полюють італійці, у Київській, Черкаській областях — німці на оленів та кабанів. То невже в нас цей бізнес не принесе доходу?
— Звичайно, через роки, може, ситуація зміниться, — продовжує Юрій Всеволодович. — А поки що наші орендарі просто впорядковують свої володіння. І повчитися в них є чого. На березі річки збудували кілька мисливських будиночків, неподалік — готель. Будують вольєри для розведення дичини. Усе робиться ґрунтовно. У вольєрі для випробувань мисливці можуть потренуватися, спробувати свої сили. Буде і вольєр для натаскування собак мисливських порід. Витрат усе це потребує дуже великих. Будівництво, годівля тварин, догляд, охорона.
Не варто лукавити. Люди, які вкладають гроші в мисливські угіддя, — не з бідних. А що стосується прибутків, то доречний інший приклад. Якщо людина будує церкву власним коштом, невже вона планує хоч коли-небудь одержати дохід? Вкладення грошей у природу, схоже, така само богоугодна справа.

Миколаїв.